24 серпня 2023 р. Справа № 520/11246/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) від 06.02.2023 по справі № 520/11246/22
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, в якому просив:
- визнати дії Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" щодо невиплати компенсації за не отримане речове майно протиправними;
- зобов'язати Державну установу "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна згідно норм забезпечення у сумі 35079,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на день звільнення відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Вважаючи свої права порушеними позивач звернулась до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" щодо невиплати позивачу компенсації за не отримане речове майно.
Зобов'язано Державну установу "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна згідно норм забезпечення у сумі 35079,12 грн.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що відповідно до довідки № 35 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна було нараховано 35 079,12 грн. відповідної компенсації. Вимоги позивача, щодо виплати йому компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 35 079,12грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить задовольнити дану вимогу на підставі розрахунку із застосуванням Постанови № 578, які виникли з 28.07.2000 року, а саме - з моменту присвоєння йому первинного спеціального звання. Дійсно, п. 8 Порядку регламентує, що право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади. Проте, Постанова № 578 набрала чинності 05.09.2013 року, а тому лише з цієї дати підлягає застосуванню. Згідно з перерахунку, відповідно до довідки № 38 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна було нараховано 26 439,49 грн. відповідної компенсації. Враховуючи, що Постанова № 578 не містить будь-яких положень про скасування або пом'якшення відповідальності, то вона не має зворотної дії в часі, а тому її положення щодо норм видачі речового майна та компенсації за належні до видачі предмети речового майна не можуть бути застосовані до правовідносин що виникли до набрання нею чинності, тобто до 05.09.2013 року. Також звернув увагу, що відповідач є державною установою віднесеною до сфери управління Міністерства юстиції України та здійснює діяльність у сфері юстиції та правосуддя. Установа функціонує за рахунок коштів платників податків та на 100% фінансується з державного бюджету. Протягом 2022 року цільові надходження коштів на виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна до установи не надходили. На виконання Порядку та відповідно до зави про виплату компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, установою після надходження фінансування на відповідні цілі, буде перераховано на картковий рахунок позивача.
Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлялись.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що згідно витягу з наказу начальника установи від 13.09.2022 №211/ОС-22 згідно Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та Закону України "Про Національну поліцію" позивач звільнено за пунктом 7 частини 1 ст.77 (за власним бажанням).
Відповідно до довідки №35 від 29.09.2022 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна розмір компенсації становить 35079,12 грн. (а.с. 16-18).
29.09.2022 позивач звернувся з відповідною заявою про виплату йому грошової компенсації за не отримане речове майно (а.с. 19).
Листом від 13.10.2022 року №22/4/9-85-22-П-23 відповідач повідомив, що згідно довідки сума нарахованої грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна складає 35079,12 грн. Протягом 2022 року по день звільнення цільові надходження коштів на виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна до установи не надходили. За умови надходження коштів на виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна з позивачем буде проведений повний розрахунок (а.с. 20).
Також 11.11.2022 року позивач звернувся до міністра юстиції України із заявою про сприяння у вирішенні питання виплати грошової компенсації (а.с. 23).
Листом Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 01.12.2022 року позивача також повідомлено про відсутність станом на 13.09.2022 року цільового надходження коштів на виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна до Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" та вказано, що у разі надходження коштів з позивачем буде проведений повний розрахунок (а.с. 24).
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати компенсації за не отримане речове майно протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно. Оскільки, станом на день виключення позивача зі списків особового складу грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна відповідачем виплачено не було, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна згідно норм забезпечення у сумі 35079,12 грн.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі по тексту Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Судом першої інстанції вірно було встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Як було встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було виплачено позивачеві компенсацію за невикористане речове майно.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6- рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що після звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України за ним зберігається право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" щодо невиплати позивачу компенсації за не отримане речове майно є протиправними.
З приводу посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що за наслідком проведеного перерахунку розмір грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна складає 26 439,49 грн. (довідка № 38), а тому відсутні правові підстави для виплати грошової компенсації у сумі 35079,12 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до довідки №35 від 29.09.2022 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна розмір компенсації становить 35079,12 грн. (а.с. 16-18).
Доказів скасування вказаної довідки або визнання її недійсною матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
При цьому, вказаний розмір компенсації також вказано відповідачем у листі-відповіді від 13.10.2022 року №22/4/9-85-22-П-23 (а.с. 20).
Натомість, 17.10.2022 року відповідачем складено Довідку №38, відповідно до якої визначено розмір грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 26 439,49 грн. (а.с. 39).
Доказів направлення позивачу вказаної довідки та письмових обґрунтувань проведення необхідності проведення перерахунку розміру грошової компенсації відповідач не надав та матеріали справи не містять.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно довідки №38 вказано спеціальне звання позивача «підполковник внутрішньої служби» та посаду «начальник ВНіБ». Натомість, згідно наказу про звільнення, позивач станом на момент звільнення обіймав посаду «заступник начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ "Олексіївська виправна колонія (№ 25)"» та мав спеціальне звання «полковник внутрішньої служби». Тобто, вказані у довідці №38 спеціальне звання та посада позивача не відповідають дійсності. Жодних обґрунтувань та письмових пояснень з приводу вказаних невідповідностей відповідач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не надав.
Таким чином, враховуючи визнання відповідачем у відповіді на звернення позивача розміру грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 35079,12 грн. (лист від 13.10.2022 року №22/4/9-85-22-П-23), відсутність доказів скасування або визнання недійсною довідки №35 від 29.09.2022 року, а також встановлені судом невідповідності у довідці №38 в частині зазначення спеціального звання та посади позивача на момент звільнення, колегія суддів відхиляє вказані доводи відповідача.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна згідно норм забезпечення у сумі 35079,12 грн.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 по справі №520/11246/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло