про відмову у відкритті провадження у справі
23 серпня 2023 року м. Житомир справа № 240/24251/23
категорія 102000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою, в якій зазначив, що не згоден з рішенням комісії Бердичівської виправної колонії №70 від 10.03.2023 про те, що застосування до засудженого Вороніна у вигляді заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, на підставі ст. 82 КК України, передчасно та визнати накладені стягнення такими що порушують Европейські тюремні правила та скасувати іх.
Відповідно до ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали позовної заяви, встановлено за необхідне відмовити у відкритті провадження у цій справі, приймаючи до уваги наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд має виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Таким чином визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Предметом спору у цій справі є рішення комісії відповідача від 10.03.20223, яким відмовлено позивачу у поданні матеріалів до суду щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років.
При цьому виконання судових рішень у кримінальному провадженні регулюється розділом VIII Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року №4651-VI (далі КПК України).
Так, статтею 537 КПК України визначений перелік питань, які вирішуються судом, визначеним частиною другою статті 539 цього Кодексу, під час виконання вироків, зокрема: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 7-1) про застосування до засуджених примусового годування; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України; 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто пунктом 3 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що суд визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати серед іншого питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
У свою чергу відповідно до частини другої статті 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:
1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;
2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;
3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу;
4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 539 КПК України).
Тобто вирішення питання, передбаченого п.3 ч.1 ст. 537 КПК України здійснюється місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Однак позивач звернувся з цим позовом до Житомирського окружного адміністративного суду у порядку КАС України.
Дійсно, відповідно до ч.9 ст.539 КПК України в порядку адміністративного судочинства здійснюється розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, відповідно до якої під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Поряд з цим варто відмітити, що у 2015-2016 роках Верховною Радою України прийнято ряд законодавчих актів, що встановлюють правові підстави для розгляду судами під час виконання вироків й інших питань.
Зокрема, 24 грудня 2015 року набув чинності Закон України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання, яким було внесено зміни до частини п'ятої статті 72 КК України, що стосуються перерахунку строку попереднього ув'язнення.
Крім цього, Законами України від 07 вересня 2016 року № 1491-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув'язнення та виконання покарань та від 07 вересня 2016 року № 1492-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» (набули чинності з 08 жовтня 2016 року) розширено перелік питань, що розглядаються судами в порядку виконання вироку та, зокрема, частина перша статті 537 КПК України доповнено пунктами 13-1, 13-2, 13-3 на підставі чого до повноважень суду також належить вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); про зміну обов'язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням.
При цьому наведені законодавчі зміни надають можливість усунути законодавчі прогалини, що призвели до порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які констатовані у кількох рішеннях Європейського суду з прав людини проти України, зокрема, у пункті 113 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2014 року у справі Вінтман проти України, в якому цей міжнародний судовий орган встановив порушення статті 8 в поєднанні із статтею 13 Конвенції через відсутність засобів ефективного юридичного захисту заявника, а саме: відсутність ясності як у законодавстві, так і в судовій практиці стосовно підсудності адміністративним судам рішень пенітенціарних органів про переведення засуджених з однієї колонії до іншої.
Так, питання, пов'язані з оскарженням інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань можуть стосуватися розгляду справ про оскарження дій посадових осіб виправної колонії, які розкривають та переглядають адресовану засудженому кореспонденцію; переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої, тощо.
У цій справі вимоги вмотивовано тим, що позивач засуджений до довічного позбавлення волі та з 12.05.2004 по теперішній час відбуває покарання в Бердичівській виправній колонії №70. Заявник вважає, що має право на заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Однак, рішенням комісії Бердичівської виправної колонії №70 по розгляду матеріалів засуджених, оформленого витягом з протоколу №5 від 10.03.2023, позивачу відмовлено в поданні матеріалів до суду щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років.
Втім підстави заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким регулюються статтею 82 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 №2341-III, відповідно до частини першої якої невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Згідно із ч.3,5 ст. 82 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 №2341-III заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Таким чином, з аналізу наведених вище норм Кримінального кодексу України від 05.04.2001 №2341-III слідує, що перевірка наявності обставин для заміна невідбутої частини покарання більш м'яким та вирішення процесуальних питань, пов'язаних із заміною покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років вирішується судами в порядку кримінального судочинства.
Згідно з частиною першою статті 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
З наведеного слідує, що питання виконання/невиконання органом або установою виконання покарань обов'язків щодо розгляду питання щодо подання до суду клопотання (подання) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі статті 82 КК України, а також встановлення під час судового розгляду факту бездіяльності чи протиправності прийнятих рішень вказаних суб'єктів під час вирішенні цих питань здійснюється у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб зазначених органів, має свої особливості та не належить до управлінської сфери, а стосується виконання кримінального покарання.
Натомість захист прав позивача з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов позов, перевірити дотримання відповідачем приписів, установлених КПК України та КВК України. Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав позивача.
Відтак предмет позовних вимог у цій справі не відноситься до категорії спорів щодо «інших рішень, дій чи бездіяльності» адміністрації установи виконання покарань, визначених пункт131 частини першої статті 537 КПК України.
За таких обставин, в межах адміністративної юрисдикції не може здійснюватися судовий контроль у цих правовідносинах, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції місцевих судів, в межах територіальної юрисдикції яких засуджений відбуває покарання, а отже спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання в порядку кримінального судочинства.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2021 у справі №480/1636/20.
Отже, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен вирішуватися на підставі КК України, КПК України та КВК України, у порядку кримінального судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його заявою.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Попова