про передачу адміністративної справи з
одного адміністративного суду до іншого
м. Вінниця
23 серпня 2023 р. Справа № 120/12971/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк Алла Юріївна, розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Підставою для звернення до суду з даним позовом слугувала відмова відповідача у здійсненні позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Верховного Суду, передбаченого статтею 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з положеннями частини першої статті 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Тобто, якщо предметом адміністративної справи є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
З огляду на предмет позову, у даному випадку, застосуванню підлягають положення ч. 1 ст. 25 КАС України (територіальна підсудність справи за вибором позивача).
У позовній заяві зазначено, що місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 .
На підтвердження адреси фактичного проживання позивачем додано до позовної заяви копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.04.2022 №502-7000753161.
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.04.2022 №502-7000753161, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 ; фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_1 .
Суд зазначає, що для цілей визначення територіальної підсудності даної справи до уваги слід брати відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування, знаходження) особи-позивача, як того вимагає частина перша статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України.
Визначаючи територіальну підсудність даної справи Вінницькому окружному адміністративному суду, позивач додає до позовної заяви довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.04.2022 №502-7000753161, згідно якої фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_1 .
Проте, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.04.2022 №502-7000753161 не є документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) особи-позивача.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV (зі змінами та доповненнями) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VІІ (надалі - Закон №1706-VІІ), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена постановою Кабінету Міністрів України "Про облік внутрішньо переміщених осіб" від 01.10.2014 №509 (далі - Постанова №509).
Відповідно до пункту 1 Постанови №509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 (в редакції, яка була чинна до 15.08.2017 включно) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Проте, 09.08.2017 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №579 "Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання", якою внесено зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", а саме виключено в абзаці першому слова "та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи". Вказана постанова набрала з чинності з 16.08.2017.
При цьому, враховано, що постанова №207 втратила чинність 14.03.2022.
Разом із тим, 07.02.2022 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №265 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", яка набрана чинності з 14.03.2022, пунктом 1 якої серед іншого затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Вказаний Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.
Згідно з пунктами 3 та 4 вказаного Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, приходжу до висновку про те, що надана позивачем довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який в розумінні частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, вимог Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265, підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана довідка, згідно з пунктом 1 Постанови №509, є лише документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
В той же час, відповідачем за даним позовом є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Місцезнаходженням відповідача є: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ.
Отже, вирішення даного спору за місцезнаходженням відповідача має здійснюватися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ, станом на сьогоднішній день, яким є Київський окружний адміністративний суд.
За таких обставин, беручи до уваги зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача, а також місцезнаходженням відповідача, дана справа не підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду, а її розгляд має здійснюватись за правилами територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача - Київським окружним адміністративним судом.
Приймаючи до уваги вищезазначене, вважаю за необхідне передати дану справу за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Також, варто зазначити, що статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо) (ч. 2 ст. 5 Закону №1706-VІІ).
Згідно з пунктом 1 Порядку оформлення і видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що заява про взяття на облік повинна серед іншого містити таку інформацію про заявника: відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Зазначені законодавчі приписи дають підстави для висновку, що відповідно до п. 3 Порядку оформлення і видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначається адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення і не свідчить про наявність правових підстав використання певного житлового приміщення.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (на відміну від документу, до якого вносяться відомості про місце проживання - в контексті Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207) не посвідчує право користування житлом за адресою, зазначеною у цій довідці.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №826/319/17.
Відповідно, аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить про те, у разі взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, зазначена у довідці адреса фактичного місця проживання/перебування позивача не буде вважатися адресою, що у встановленому Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" порядку підтверджує зареєстроване місце проживання або перебування особи-позивача.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частин 6 та 8 статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що даний позов не підсудний Вінницькому окружному адміністративному суду та вважаю за необхідне передати його за територіальною підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Варто зазначити, що відповідно до частини 1 статті 318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Отже, порушення окружним адміністративним судом правил як предметної, так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Наведене дає підстави стверджувати, що процесуальний закон забороняє адміністративним судам розглядати справи, які йому територіально не підсудні, і зобов'язує суд направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Керуючись ст.ст. 29, 248, 256, 294 КАС України, -
Адміністративну справу №120/12971/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - передати за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду (бульвар Лесі Українки, 26А, м. Київ, 01133).
Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна