м. Вінниця
24 серпня 2023 р. Справа № 120/11155/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення відповідача, оформлене наказом №80 о/с від 31.05.2021 року в частині звільнення його зі служби в Національній поліції. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 31.07.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалами суду від 09.08.2023 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та залишено без руху заяву про забезпечення доказів.
18.08.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Разом з відзивом на позовну заяву представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про проведення судового засідання з викликом сторін.
23.08.2023 року позивачем подано до суду заперечення на відповідні клопотання представника відповідача.
Ознайомившись з поданими сторонами документами та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Визначаючись щодо обґрунтованості та доцільності розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд враховує наступне.
Відповідно до положень статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, суд наділений правом на власний розсуд визначати позовне провадження, в порядку якого буде розглядатись справа з урахуванням положень КАС України.
У даному випадку, при вирішенні питання про відкриття спрощеного провадження, суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а позивачем, у свою чергу, не доведено зворотне.
У цьому контексті, суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява № 8273/78, рішення від 25.04.2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, суд врахував норми статті 12 КАС України, якими визначено, які справи для цілей цього Кодексу є справами незначної складності.
Як вбачається з предмету спору, дана справа не підпадає під визначення справ, які розглядаються за правилами загального позовного провадження, з огляду на що, віднесення її до справ незначної складності не може вважатися звуженням змісту та обсягу прав відповідача, оскільки процесуальним законодавством встановлено окремий порядок розгляду таких спорів.
З огляду на викладене, а також враховуючи предмет розгляду даної справи та характер спірних правовідносин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Водночас, відповідно до частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Визначаючись щодо строків звернення позивача до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Предметом у даній справі є дії ГУ НП у Вінницькій області щодо порушення процедури звільнення позивача із займаної ним посади та скасування наказу ГУ НП у Вінницькій області №80 о/с від 31.05.2021, в частині дати звільнення зі служби в Національній поліції позивача.
Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані, зокрема, ст. 122 КАС України, відповідно до якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Отже, дотримання строку звернення з позовом, є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, приписами ч. 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, поданий на розгляд суду спір належить до категорії спорів з приводу проходження публічної служби.
Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд приймає до уваги посилання позивача на те, що про стягнення з нього за рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі №120/11166/21-а вартості предметів однострою він дізнався лише в червні 2023 року.
Однак суд зазначає, що дана обставина жодним чином не впливає на те, що звільнення позивача зі служби відбулось за згодою сторін, про прийняття спірного наказу позивач був обізнаний ще у 2021 році, що також підтверджується записом в його трудовій книжці Серії НОМЕР_1 , що не заперечується позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду, однак лише 24.07.2023 позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
В контексті наведеного, суд також зазначає, що обов'язок поліцейського, який звільнився зі служби за власним бажанням, відшкодовувати вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився прямо визначена Порядком забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України 12.09.2017 № 772. Відтак, суд критично оцінює посилання позивача на те, що про відповідний обов'язок він дізнався лише з рішення ВОАС від 20.12.2021, адже відповідний обов'язок був встановлений чинним на дату його звільнення законодавством.
В даному випадку, власне тлумачення позивачем норм Порядку №772 та його очікування щодо не поширення на нього дії відповідних його пунктів не є поважною підставою для визнання поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду.
Окрім того, як слідує з розписки долученої представником відповідача до клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, 31.05.2021 року ОСОБА_1 при звільненні зі служби в Національній поліції України отримав ряд документів, в тому числі наказ про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації), яких не закінчився.
Даною розпискою він також підтвердив, що претензій до працівників управління кадрового забезпечення не має, що також вказує на його обізнаність про прийняття спірного наказу та відсутність спору з даного приводу.
Крім того, Верховний Суд у своєму рішенні, зокрема від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними ж причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України - у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом, вважаю, що даний позов підлягає залишенню без руху, як то визначено частиною 1 статті 123 КАС України та частиною 13 статті 171 КАС України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху із встановленням позивачу строку, для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску відповідного строку.
Керуючись ч. 13 ст. 171, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
В задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, залишити без руху.
Запропонувати позивачу у п'ятиденний денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
Дану ухвалу направити учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Чернюк Алла Юріївна