Справа № 703/373/23
2/703/469/23
23 серпня 2023 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.,
за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Смілі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №703/373/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок вчинення злочину,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок вчинення злочину.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23.07.2015 по справі №761/6441/15-к, який набрав законної сили 24.08.2015, з відповідача на користь позивача стягнуто 95914,82 грн. матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я кримінальним правопорушенням, та 25000 грн. моральної шкоди.
Позивач стверджує, що своє зобов'язання по сплаті моральної шкоди відповідач виконав лише 06.01.2023, зобов'язання по сплаті матеріальної шкоди залишилось невиконаним.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року було стягнуто з ОСОБА_2 на її користь індекс інфляції та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання з невиконання вироку суду за період часу з 25.08.2015 по 02.10.2018.
Оскільки відповідач до 05.01.2023 не виконував вирок суду, ОСОБА_1 просила стягнути з нього 70339,93 грн. інфляційних втрат за період часу з 03.10.2018 по 05.01.2023 та 3% річних у сумі 15453,91 грн. за цей же період.
Ухвалою від 15 лютого 2023 року суд відкрив провадження у справі та постановив розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.
В судове засідання сторони та їх представники не з'явились.
Представник позивача адвокат Новіков М.В. направив до суду клопотання, в якому просив розгляд справи провести за відсутності позивача та її представника.
Відповідач про причини неявки не повідомив, відзиву у встановлений судом строк до суду не подав, хоча про місце, день і час розгляду справи він був повідомлений шляхом направлення судової повістки.
Оскільки в судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд прийняв рішення про розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.
Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року по справі №761/6441/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 95914,82 грн. матеріальної та 25000,00 моральної шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням.
На виконання вказаного вироку 02.09.2015 Шевченківським районним судом м. Києва було видано два виконавчі листи №761/6441/15-к про стягнення, зокрема, 95914,82 грн. матеріальної та 25000,00 моральної шкоди.
Відповідно до інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень від 09.01.2023 на виконанні у Вишгородському ВДВС у Вишгородському районі Київської області перебувало зведене виконавче провадження з примусового виконання вказаних виконавчих листів. 06.01.2023 головний державним виконавцем Ємельяновою І.О. вивела із зведеного виконавче провадження з виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25000,00 грн. моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, та постановою від 06.01.2023 закінчила це провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження у зв'язку фактичним повним виконанням рішення суду. Виконавче провадження №63044702 з виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 95914,82 грн. матеріальної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, не завершено та перебуває на стадії примусового виконання.
Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
В силу вимог статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом cт. 625ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічне положення міститься у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 , від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2ст. 625 ЦК України (постанова Верховного суду від 20.12.2010 року по справі № 3-57гс10)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі N 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абз.1 п.2 постанови Пленуму ВС України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
В ході розгляду справи встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва з відповідача на користь позивача стягнуто в рахунок відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди - 95914,82 грн., в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди - 25000,00 грн, що разом становить 120914,82 грн.
Отже, відповідач мав грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується вироком суду, в частині вирішення цивільного позову про стягнення з відповідача на користь позивача 120914,82 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно з рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року по справі №703/3583/18, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вирішено стягнути інфляційні втрати та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в сумі 56343, 79 грн. за період з 25 серпня 2015 року по 02 жовтня 2018 року.
Часткове погашення зобов'язання ОСОБА_2 відбулось 06.01.2023, наслідком чого стало закриття виконавчого провадження про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди.
Відповідно до змісту позовної заяви та наданих розрахунків вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 70339,93 грн. та 3% річних у розмірі 15453,91 грн. за несвоєчасне виконання ним зобов'язання за період з 03 жовтня 2018 року по 05 січня 2023 року, тобто за період, неохоплений рішенням суду, по день часткового виконання відповідачем свого зобов'язання.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.
Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси за відповідні періоди перемножити між собою. У випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається із внесків, зроблених в різні періоди часу, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду і результати сумуються. Під час застосування індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць. Тому, умовно слід рахувати, що сума, яку внесли за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (рекомендація про порядок застосування індексів інфляції при розгляді справи викладена в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97).
Враховуючи заявлений позивачем період нарахування інфляційних втрат, суд розраховує індекс інфляції із жовтня 2018 року по грудень 2022 року включно.
Сукупний індекс інфляції за період з жовтня 2018 року по грудень 2022 року становить 158,173% (шляхом множення індексів інфляції за вказаний період, тобто 51 місяць: (101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% ? 104,50% ? 103,10% ? 102,70% ? 103,10% ? 100,70% ? 101,10% ? 101,90% ? 102,50% ? 100,70% ? 100,70%).
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 03 жовтня 2018 року по 05 січня 2023 року: 120914,82 грн. х 158,173% /100 = 191254,75 грн.
Інфляційні втрати за період з 03 жовтня 2018 року по 05 січня 2023 року: 191254,75 грн. (сума боргу з урахуванням індексу інфляції за вказаний період) - 120914,82 грн. (сума боргу) = 70339,93 грн.
Таким чином, інфляційні втрати за період з 03 жовтня 2018 року по 05 січня 2023 року на суму 120914,82 грн. становлять 70339,93 грн.
Визначаючи розмір 3 % річних від суми майнової шкоди суд враховує висновки Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Таким чином, на відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Судом досліджено розрахунок 3% річних позивача та встановлено, що він проведений з урахуванням зазначених норм чинного законодавства. А тому, суд вважає доведеною і обґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 15453,51 грн.
Отже в процесі розгляду справи не здобуто жодних належних доказів, які б ставили під сумнів заявлені позивачем вимоги. Відповідач доказів на підтвердження виконання (повного чи часткового) покладеного на нього вироком суду обов'язку по відшкодування шкоди за вказаний у позовній заяві період не надав, викладені позивачем обставини не спростував.
З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 85793,84 грн., з яких інфляційні втрати за період з 03 жовтня 2018 року по 05 січня 2023 року становлять 70339,93 грн. та 3% річних за це йже період -15453,91 грн.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно п.6 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Зважаючи на викладене, з відповідача на користь держави належить стягнути 1073 грн. 60 коп. судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст.5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд
ухвалив :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок вчинення злочину, задоволити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70339 грн. 93 коп. інфляційних втрат та 15453 грн. 91 коп. 3% річних за невиконання грошового зобов'язання, встановленого вироком суду, а всього 85793 (вісімдесят п'ять тисяч сімсот дев'яносто три) грн. 84 (вісімдесят чотири) коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1073 грн. 60 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: І.Я. Биченко