Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" серпня 2023 р. Справа № 922/2784/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 149; код ЄДРПОУ 00131954)
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
про стягнення 82529,47 грн.
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 82529,47 грн, з яких:
82235,34 грн - заборгованості;
154,60 грн - пені;
139,53 грн - 3% річних.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеного шляхом підписання зави-приєднання на умовах договору про постачання електричної енергії № 58110 від 01.09.2004 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за спожиті послуги.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.06.2023 відкрито провадження у справі № 922/2784/23; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 29.06.2023.
Сторонами копію ухвали від 29.06.2023 отримано, про що свідчать зворотне поштове повідомлення, згідно з яким на адресу відповідача надсилалась поштова кореспонденція (а. с. 160) та довідка про доставку електронного листа на адресу позивача (а. с. 159).
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляд даної справи.
Відповідач надіслав до суду відзив (вх. № 20288 від 01.08.2023), в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у справі № 922/2784/23 в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних та судові витрати залишити по фактично понесеним сторонами.
Свої вимоги відповідач обґрунтовує з посиланням на те, що з 24.02.2022 в Україні сталися обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), а саме, військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». В подальшому військовий стан продовжувався. Як зазначає відповідач, ц3я обставина підтверджується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідач вказує, що додатковою підставою для звільнення його від сплати штрафних санкцій є те, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, є бюджетною установою, яка фінансується з бюджету, та зазначала обстрілів з боку військ російської федерації внаслідок чого втратила значну частину документації що стосується виконання умов договору, та фактично була позбавлена можливості виконати свої договірні зобов'язання в передбачений договором строк.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 21220 від 09.08.2023) в якому наполягає на задоволенні позову в повному обсязі, та звертає увагу суду на те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто стягнення 3% річних не є штрафною санкцією, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитору, а тому немає підстав для їх зменшення судом як штрафні санкції
Позивач зазначає, що відповідачем не надано сертифіката ТПП, який би засвідчив факт неможливості виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, саме через настання форс-мажору.
Позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 та рішення Європейського суду з прав людини у справі № Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Крім того, позивач звернувся до суду з заявою (вх. № 21214 від 09.08.2023), в якій просить суд закрити провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 4 688,42 грн.
Дана заява обґрунтована з посиланням на те, що після відкриття провадження у даній справі відповідач в добровільному порядку сплатив частину основного боргу в сумі 4 688,42 грн.
Відповідач не скористався правом щодо подачі у порядку та строки, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.06.2023.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, з 01.01.2019 відповідно до постанови НКРЕКП № 1446 від 16.11.2018 позивач є оператором системи розподілу (далі - ОСР) та здійснює діяльність з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Харківської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, та не є постачальником електричної енергії.
Основними нормативно-правовими документами, які встановлюють вимоги та регулюють взаємовідносини між ОРС, електропостачальниками та споживачами (разом - Учасники роздрібного ринку), є, зокрема, Закон, Кодекс систем розподілу (далі - КСР), затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, та Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - постанова № 312), в яких визначені права, обов'язки та відповідальність сторін.
Доступ до системи розподілу та послуги з розподілу надаються ОСР з 01.01.2019 усім споживачам, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР на території його діяльності на підставі публічного договору приєднання - договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі - Договір), який укладається між Товариством та споживачем, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, за формою (типовою формою) договору, що є додатком № 3 до ПРРЕЕ та розміщена на офіційному сайті АТ Харківобленерго: www.oblenergo.kharkov.ua.
Договір споживача з розподілу вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання та/або сплати за рахунком, який надсилається одночасно з Договором споживача про розподіл та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії (п. 4 Постанови 312, п.1.2.15, п.2.1.6 ПРРЕЕ).
Відповідно до абз. З, п. 5 Постанови 312, з дати набрання чинності договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії ОСР надає послуги комерційного обліку споживачам.
Відповідно до п. 1.2 типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів, що відповідає положенням ст. 633, 634 ЦК України.
Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є основним документом та визначає зміст правових відносин, прав та обов?язків сторін. Зокрема, укладення договору означає, що між розподільчою організацією та споживачем досягнуто згоди з усіх його умов.
Позивач є оператором системи розподілу, який відповідно до постанови НКРЕКП від 16.11.2018 № 1446 та положень п. 13 розділу ХVІІ Закону з 01.01.2019 здійснює діяльність з розподілу електричної енергії на території Харківської області.
Згідно з Законом та ПРРЕЕ учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії № 58110 шляхом підписання заяви-приєднання, що діє на умовах договору про постачання електричної енергії № 58110 від 01.09.2004.
02.12.2019 та 09.02.2022 між сторонами укладено договори про закупівлю послуг з розподілу електричної.
19.01.2023 року між сторонами укладено договір № 58110 про закупівлю послуг з розподілу електричної енергії та із забезпечення перетікання реактивної енергії.
На виконання умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, постачальником надавались послуги з розподілу електричної енергії.
Проте, відповідачем в порушення умов договору не здійснювалась оплата вартості отриманих послуг у повному обсязі.
Так, за період з квітня 2022 року по січень 2023 року (включно) позивач надав послуги з розподілу електричної енергії відповідачу у відповідності до умов договору 76027,27 грн, що підтверджується звітами про покази засобів обліку електричної енергії, які складені саме споживачем та підписані уповноваженими особами та актами-приймання-передачі.
За результатами розрахункового періоду та на підставі узгоджених документів, оператором системи розподілу надані відповідачу рахунки на оплату послуг з розподілу електричної енергії за квітень 2022 року по січень 2023 року (включно), які отримані уповноваженим представником відповідача та направлені позивачем на поштову адресу відповідача.
Втім, відповідач лише частково сплатив вартість наданих послуг у розмірі 7465,15 грн (за період квітень 2022 року).
З огляду на наведене у відповідача станом на час звернення позивача до суду була наявна заборгованість перед позивачем за надані послуги з розподілу електричної енергії у розмірі 68562,12 грн.
Відповідно до пункту 1.1 додатку № 10 до договору, оператор системи надає послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії до електроустановок споживачів, що експлуатують електромагнітно незбалансовані установки з неефективним співвідношенням активної і реактивної потужності, а споживач вживає вичерпних технологічних заходів щодо компенсації перетікань реактивної електричної енергії у своїх електричних мережах та/або здійснює оплату оператору системи за перетікання реактивної електричної енергії згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.
На виконання умов додатку № 10 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 58110, постачальником надавались послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії.
Проте, відповідачем в порушення умов договору не здійснювалась оплата вартості отриманих послуг у повному обсязі.
Так, за період травня 2022 року по січень 2023 року (включно) позивачем надано відповідачу послуги із забезпечення перетікання реактивної енергії на загальну суму 16923,95 грн, що підтверджується актами приймання-передачі за перетікання електричної енергії та розрахунками нарахувань.
Відповідачу направлялися рахунки на оплату за перетікання реактивної енергії за період травня 2022 року по січень 2023 року (включно), які отримані уповноваженим представником відповідача (а. с. 74-134).
Втім, відповідачем лише частково сплачено вартість наданих послуг у розмірі 3250,73 грн (за період травень-червень 2022 року).
З огляду на наведене у відповідача станом на момент звернення до суду з позовом у даній справі була наявна заборгованість перед позивачем за надані послуги із забезпечення перетікання реактивної енергії у розмірі 13673,22 грн.
Обставини щодо стягнення заборгованості за договорами в загальному розмірі 82235,34 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, як стверджує позивач, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі проводить розрахунки за послуги з розподілу електричної енергії, тобто допустив прострочення виконання власних грошових зобов'язань.
За таких обставин, позивач додатково нарахував до стягнення з відповідача 154,60 грн. пені та 139,53 грн 3% річних .
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, після звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідачем частково сплачено суму основної заборгованості у розмірі 4688,42 грн., а саме: 3646,20 грн. заборгованості з оплати послуг з розподілу електричної енергії та 1042,22 грн. заборгованості з оплати послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії.
Про зазначені обставини позивачем повідомлено суд шляхом направлення відповідної заяви.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем умов укладених між сторонами договорів щодо надання відповідачу послуг з розподілу (передачі) електричної енергії протягом квітня 2022 року - січня 2023 року та послуг із забезпечення перетікання реактивної енергії протягом травня 2022 року - січня 2023 року. та факт порушення відповідачем умов договорів щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг.
Станом на момент звернення позивач до суду з позовом у даній справі борг відповідача перед позивачем за договором № 58110 від 01.09.2004 становив 82235,34 грн. Строк виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати цієї заборгованості встановлено умовами договорів, комерційної пропозиції, та є таким, що настав.
Разом з тим, після звернення позивача до суду з позовом у даній відповідач частково сплатив існуючий борг в сумі загальній 4688,42 грн, що підтверджується позивачем у заяві про закриття провадження в частині (вх. № 21214 від 09.08.2023).
Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти боргу в сумі 77546,92 грн, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині, та стягнення вказаного боргу з відповідача на користь позивача.
В частині позову про стягання 4688,42 грн боргу провадження у справі підлягає закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Щодо позову в частині стягнення 3% річних та пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань, оскільки, не виконав їх в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору.
Зазначене надає право позивачу на нарахування, зокрема, 3% річних за весь час прострочення.
Як свідчать здійснений позивачем розрахунок, ним в зв'язку з простроченям виконання зобов'язань за договорами, які мали місце з 30.04.2021 по 08.02.2022 нараховано відповідачу 139,53 грн. 3% річних.
Перевіривши за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон" складений позивачем розрахунок 3% річних суд констатує його відповідність вимогам чинного законодавства та арифметичну вірність. Відповідачем також визнається вірність здійсненного позивачем розрахунку зазначених нарахувань.
За таких обставин позов в зазначеній частині також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 139,53 грн 3% річних.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати надання послуг з розподілу електричної енергії та послуг із забезпечення перетікання реактивної енергії підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
За таких обставин, доводи позивача про притягнення відповідача до відповідальності у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов'язань зі сплати вартості наданих послуг є обґрунтованими.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним на суму боргу який існував з 31.01.2022 по 08.02.2022 нараховано пеню в загальному розмірі 139,53 грн.
Перевіривши за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон" складений позивачем розрахунок пені суд констатує його відповідність вимогам чинного законодавства та арифметичну вірність. За таких обставин, позов в зазначеній частині також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 139,53 грн.
Щодо клопотання відповідача про звільнення його від сплати пені та 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:
- належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
В контексті вказано також зазначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (зазначена правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18).
В постанові від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
В даному випадку, в обґрунтування необхідності зменшення розміру пені та 3% річних відповідачем зазначаються форс-мажорні обставини, а саме, збройна агресія російської федерації проти України, обстріли Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протягом 2022-2023 років, пошкодження її майна, тощо.
Однак, як свідчить здійснений позивачем розрахунок пені та 3% річних, зазначені санкції позивачем нараховані за період до початку збройної агресії російської федерації проти України 24.02.2022, ведення активних бойових дій на території Харкова та області, а також до моменту пошкодження Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в результаті її обстрілу військами російської федерації.
Таким чином, вказані відповідачем в клопотанні обставини не можуть вважатися винятковими та такими, що можуть звільнити відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань.
До того ж, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано будь-яких доказів неможливості виконання відповідачем зобов'язань до початку активних бойових дій на території Харкова та області що пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України починаючи з 24.02.2022.
Окрім того, 3% річних не може вважатися штрафною санкцією в розумінні ст. 549 ГПК України, що унеможливлює її зменшення на підставі ст. 551 ЦК України.
До того ж, відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 та рішення Європейського суду з прав людини у справі № Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 2531,52 грн.
Решта суми судового збору в розмірі 152,48 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету на підставі ч. 4 ст. 231 ГПК України, ст.. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 244 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 149; код ЄДРПОУ 00131954):
77546,92 грн. - заборгованості;
154,60 грн. - пені;
139,53 грн. - 3% річних;
2531,52 грн. - судового збору.
В частині позову про стягнення 4688,42 грн боргу провадження у справі закрити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Акціонерному товариству "Харківобленерго" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 149; код ЄДРПОУ 00131954) з Державного бюджету 152,48 грн. судового збору, сплаченого до господарського суду Харківської області згідно з платіжною інструкцією № 8620 від 14 червня 2023 року відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак