21 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 160/5072/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року в адміністративній справі №160/5072/23 (головуючий суддя першої інстанції Сидоренко Д.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач 15.03.2023 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до 7 прикордонного Карпатського загону, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 28.02.2023 року про відмову йому в перетинанні державного кордону України як громадянину України, який досяг 16 річного віку;
- зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій щодо ухвалення рішення про відмову йому в перетинанні державного кордону України як громадянину України, який досяг 16 річного віку, під час перетину державного кордону України при пред'явленні ним в якості підстав для виїзду за межі України документів: паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого 25.05.2021 року; довідки про те, що він буде студентом польського навчального закладу ВПТ; довідки Шевченківського районного ТЦК та СП для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти; посвідчення про приписку до призовної дільниці; Legitymacja szkolna (студентського квитка) польського навчального закладу ВПТ EDICUS II (м. Варшава).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, зазначених в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 25.05.2021 року (а.с.6).
Згідно копії довідки від 22.06.2022 року №журн:131/2022/І/ІА/Nna Професійної поліцеальної школи, позивач буде учнем І семестру Професійної Поліцеальної Школи EDICUS ІІ у Варшаві, навчатиметься за професією «Адміністративний технік». Навчання триває 2 роки з 01.09.2022 року по 30.06.2024 року. Денна форма навчання (а.с.7,10).
Крім цього, до матеріалів справи надані копії наступних документів:
- тижневий план занять І семестр, ІІ семестр;
- довідка для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти від 22.02.2023 року №459, згідно якої призовник ОСОБА_2 , посвідчення про приписку №7/1918Г-01/43, ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до статті 17 пункту 9 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу). Заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном не має;
- посвідчення про приписку до призовної дільниці №7/1918Г-01/43 згідно з якого, ОСОБА_1 має право на відстрочку відповідно до частини 9 статті 17 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до 01.10.2022 року (а.с.8-9, 11-12,14-15).
Рішенням начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітаном ОСОБА_3 від 28.02.2023 року прийнято рішення про відмову ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у перетинанні державного кордону на виїзд з України, а саме зазначеному громадянину України тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон (а.с.5).
Не погодившись з рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу) з тих підстав, що він є здобувачем освіти в навчальному закладі, не є підставою для виїзду за межі України під час дії правового режиму воєнного стану, внаслідок чого рішення від 28.02.2023 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, а тому є правомірним та не підлягає скасуванню.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Наведене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-XII.
При цьому, вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно з п.3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 року №133/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 15.03.2022 року.
Указом Президента України від 18.04.2022 року №259/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 21.04.2022 року №2212-IX.
Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 22.05.2022 року №2263-IX.
Указом Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 15.08.2022 року №2500-IX.
Указом Президента України від 07.11.2022 року №757/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 16.11.2022 року №2738-IX.
Указом Президента України від 14.02.2023 року №58/2023 продовжений строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі по тексту - Закон №389), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (п.6 ч.1 ст.8 Закону №389).
Відповідно до пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі по тексту - Закон №3543) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
З вказаного вище слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Пунктом 2-6 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, нормою пункту 2-6 Правил №57 право на перетин державного кордону поширено, окрім осіб, перелік яких прямо передбачено пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил, і на інших осіб, які є військовозобов'язаними однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Проте, із цього правила встановлено винятки і ці винятки поширено на осіб, визначених, у тому числі, в абзаці 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543 призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Як зазначалось вище, позивача зараховано І семестру Професійної Поліцеальної Школи EDICUS ІІ у м. Варшава, навчатиметься за професією «Адміністративний технік», навчання триває 2 роки з 01.09.2022 року по 30.06.2024 року, денна форма навчання.
Відповідно до посвідчення про приписку до призовної дільниці позивач взятий на облік до Шевченківського РТЦК та СП 27.06.2019 року.
Також зазначено, що ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на строкову військову службу згідно з ч.9 ст.17 Закону №2232.
Водночас, згідно з довідкою Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 22.02.2023 року №459, ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 статті 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу). Також в довідці вказано, що заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає.
У даному контексті варто зазначити, що п.9 ст.17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти громадянам України, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у закладах освіти інших держав.
Колегія суддів наголошує на тому, що станом на час виникнення спірних у розглядуваній справі правовідносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію.
При цьому правове регулювання військового обов'язку, як вже зазначалося вище, здійснюється відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається ст.23 Закону №3543.
Отже, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність станом на час виникнення спірних правовідносин, у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, яке є обов'язковою підставою для перетину державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану відповідно до Правил №57, оскільки документально підтверджено лише право позивача на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Варто зазначити, що обов'язок встановлення обставин, з якими закон пов'язує можливість/неможливість призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, покладено саме на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, однак у випадку відсутності документів з відповідною відміткою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, посадова особа відповідача не позбавлена можливості безпосередньо дослідити документи, яким особа обґрунтовує своє право на відстрочку.
Як стверджується матеріалами справи, позивач при спробі перетину державного кордону надав працівнику прикордонного загону, зокрема, наступні документи:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого 25.05.2021 року;
- довідку про те, що він буде студентом польського навчального закладу ВПТ;
- довідку Шевченківського районного ТЦК та СП для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
- посвідчення про приписку до призовної дільниці;
- Legitymacja szkolna (студентського квитка) польського навчального закладу ВПТ EDICUS II (м. Варшава).
Колегія суддів звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що нормою пункту 2-6 Правил №57 право на перетин державного кордону поширено, окрім осіб, перелік яких прямо передбачено пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил, і на інших осіб, які є військовозобов'язаними, однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Проте, із цього правила встановлено винятки, і ці винятки поширено на осіб, визначених, у тому числі, в абзаці 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Позаяк факт відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації не підтверджений наявними у матеріалах справи військово-обліковими документами позивача, а обставини, якими позивач обґрунтовує право на перетин державного кордону, в силу прямих приписів пункту 2-6 Правил №57, не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому в ОСОБА_1 відсутнє право на перетин кордону для виїзду з України під час введення правового режиму воєнного стану.
Щодо форми оскаржуваного рішення апеляційний суд зазначає, що правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року №1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі по тексту - Закон №1710).
Частиною 1 статті 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710).
Як вбачається з тексту спірного рішення відповідача від 28.02.2023 року, його форма відповідає затвердженій Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 грудня 2020 року №967.
При цьому, посадовою особою відповідача у спірному рішенні зазначено конкретні фактичні та юридичні підстави відмови в перетинанні державного кордону.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року в адміністративній справі №160/5072/23 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року в адміністративній справі №160/5072/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко