Ухвала
Іменем України
22 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 369/9135/17
провадження № 61-12471ск23
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз'ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості,
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням уточнень просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 3 614 230,58 грн, з яких: 1 957 246, грн - неповернута частина позики, 510 154,33 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов'язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані по 28 серпня 2017 року, 1 146 830,25 грн - штрафні санкції за порушення строків виконання грошового зобов'язання та інфляційне збільшення суми боргу, нараховані з 29 серпня 2017 року по 07 листопада 2018 року, витрати по сплаті правової допомоги у розмірі 21 792,12 грн та судовий збір у розмірі 8 000,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 299 422,92 грн, 8 % річних у розмірі 288 572,46 грн, пеню у розмірі 300 000,00 грн та судові витрати у розмірі 23 452,26 грн.
У задоволенні решти позовних вимоги відмовлено.
За результатами розгляду апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року Київським апеляційним судом прийнято постанову від 17 жовтня 2019 року, якою рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2017 року у загальному розмірі 3 499 507,98 грн, з яких: заборгованість за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 267 359,80 грн, 8 % річних у розмірі 205 913,00 грн та пеня у розмірі 1 068 989,18 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 39 205,05 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Після закінчення апеляційного розгляду справи третя особа ОСОБА_3 , який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, подав апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в загальному розмірі 3 499 507,98 грн скасовано.
Апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в розмірі 1 957 246,00 грн залишено без змін.
02 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду заяву про роз'яснення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
В обґрунтування вимог заяви зазначала, що суд першої інстанції при видачі виконавчого листа від 23 листопада 2022 року вийшов за межі своїх повноважень та фактично розтлумачив на свій розсуд резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, в якій чітко зазначено, що саме в розмірі 1 957 246,00 грн має відбуватися стягнення, тим самим збільшив суму стягнення та фактично змінив резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду у справі від 10 лютого 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 лише 1 957 246,00 грн, тобто, здійснив самостійно вирішення спору про право на стягнення, яке суд апеляційної інстанції вирішив у постанові від 10 лютого 2022 року, чим в порушення норм процесуального права підмінив поняття та правову основу мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, узаконивши в ньому суму стягнення в загальному розмірі 3 538 712,03 грн, яка не відповідає резолютивній частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Вказує на те, що оскільки ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року у справі № 369/1256/22 заявнику ОСОБА_1 відмовлено у задоволені заяви про визнання виконавчого листа № 369/9135/17, провадження № 2/369/754/19, що виданий 23 листопада 2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області таким, що не підлягає виконанню з підстав невірного та самостійного тлумачення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, виникла об'єктивна необхідність у роз'ясненні (тлумаченні) мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, тобто, в якому загальному розмірі потрібно стягнути з ОСОБА_1 заборгованість: в розмірі 1 957 246,00 грн, як це зазначено в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року чи в загальному розмірі в сумі 3 538 712,03 грн на підставі трьох рішень судів - постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року?
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви про роз'яснення мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року є зрозумілою, однозначною та не допускає подвійного трактування.
17 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у вказаній вище справі.
Дослідивши касаційну скаргу заявника колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Згідно із положеннями частини третьої статті 271 ЦПК України суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
Роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
Із наведеного вище вбачається, що незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Таким чином, приводом для роз'яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.
Отже, роз'ясненню підлягають рішення суду, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання, а не ухвали.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавчий лист від 23 листопада 2022 року у цій справі виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області на підставі постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та рішення Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року, яке за результатами його апеляційного перегляду, залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 1 957 246,00 грн, скасовано постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині стягнення інфляційних втрат, 8 % річних та пені з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат в розмірі 27 359,80 грн, 8 % річних у розмірі 205 913,00 грн, пені у розмірі 1 068 989,18 грн, судових витрат у розмірі 39 205,05 грн.
Апеляційний суд установивши, що підстави для роз'яснення постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року відсутні дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні такої заяви.
Ураховуючи викладене, підстави вважати, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права, відсутні.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року про відмову у роз'ясненні мотивувальної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров