23 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 921/14/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Багай Н. О., Волковицька Н. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023
та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.05.2023
за скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на дії органу державної виконавчої служби
у справі № 921/14/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу"
про стягнення грошових коштів,
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (наразі, далі - АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (далі - ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу") заборгованості за договором у сумі 6 033 619,49 грн, з яких 4 188 997,66 грн - основний борг, 754 823,22 грн - пеня, 206 439,61 грн - 3% річних, 883 359,00 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 та постановою Верховного Суду від 26.02.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 188 997,66 грн основного боргу, 377 411,61 грн пені, 206 439,61 грн 3% річних, 883 359,00 грн інфляційних втрат. У частині стягнення 377 411,61 грн пені відмовлено.
На виконання рішення Господарського суду Тернопільської області 29.05.2018 видано наказ.
У квітні 2023 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із скаргою, у якій просило визнати неправомірними дії державного виконавця Кременецького відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) щодо зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 60919672 та зобов'язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець Кременецького відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ (усунути порушення, відновити порушене право стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 60919672.
Вказана скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем безпідставно, всупереч ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" зупинено виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2018, про що прийнято постанову від 28.12.2022 у виконавчому провадженні № 60919672. У скарзі зазначив також те, що остання подається у строк, встановлений законом.
Ухвалою Господарський суд Тернопільської області від 03.05.2023, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби (в порядку вимог ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у справі № 921/14/18 залишено без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.
Оскаржувані судові рішення мотивовано тим, що АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця з пропуском строку на їх оскарження, встановленого ст. 341 ГПК України, без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник, посилаючись на абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми ст. 341 ГПК України, ст. ст. 28, 74 Закону України "Про виконавче провадження", а також на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 918/333/13-г, прийнятій у подібних правовідносинах. Стверджує, що про порушення свого права дізнався лише з відповіді органу державної виконавчої служби - 21.04.2023 та, що суди попередніх інстанцій не встановили дату, з якої стягувач дізнався про порушення свого права щодо зупинення виконавчого провадження № 60919672, з якої починається відлік строку на оскарження дій органу державної виконавчої служби, визначений ст. 341 ГПК України, ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 14.08.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2023 у зв'язку із відпусткою судді Мачульського Г. М. для розгляду цієї справи було сформовано склад колегії суддів: Могил С. К. - головуючий суддя (доповідач), судді - Волковицька Н. О., Багай Н. О.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Статтями 6, 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, зокрема врегульовано Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").
За змістом ст. 28 цього Закону, яка регулює порядок надсилання документів виконавчого провадження, зазначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Схожа за змістом норма закріплена і у ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статей 339 - 341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів державної виконавчої служби.
Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у роз. VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений п. "а" ч. 1 ст. 341 цього Кодексу (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18).
Пунктом "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Водночас, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 2 ст. 341 ГПК України) і саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності непереборних обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г зазначив, що з порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях ст. 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у ч. 1 ст. 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо). А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.
У п. п. 52, 53 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2022 у справі № 910/18480/20 також зазначено, що враховуючи положення законодавства (ст. ст. 18, 19, 28 Закону "Про виконавче провадження"), учасник виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак таке очікування не може бути надто тривалим. У випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.
Застосувавши до спірних правовідносин ст. ст. 339, 341 ГПК України, ст. ст. 18, 19, 28 Закону України "Про виконавче провадження", врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г, у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 918/333/13-г, встановивши, що АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до органу державної виконавчої служби з відповідною заявою про хід виконавчого провадження № 60919672 - 20.03.2023, а з скаргою на дії державного виконавця до господарського суду у квітні 2023 року (майже через 4 місяці після прийняття постанови від 28.12.2022 про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 60919672, неотримання якої скаржником від державної виконавчої служби недоведено), тобто з пропуском строку, встановленого п. "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України, не заявивши клопотання про поновлення строку на її подання з обґрунтуванням поважності причин його пропуску, господарські суди попередніх інстанцій, правильно залишили відповідну скаргу АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії органу державної виконавчої служби у справі № 921/14/18 без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.
При цьому, господарськими судами було враховано і те, що АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як юридична особа, яка багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України з постачання газу і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень), могло передбачити наслідки несвоєчасного звернення з відповідною скаргою, проте цього не зробило (відповідає висновку, викладеному у п. 46 постанови Великої Палати Верховного від 13.03.2019 у справі № 920/149/18, постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 918/333/13-г).
Аргументи скаржника про звернення його із відповідною скаргою до господарського суду у строк, встановлений законом, зводяться лише до переоцінки доказів наявних у справі та до встановлення інших обставин у справі, ніж було встановлено судами попередніх інстанцій, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає і про безпідставність доводів касаційної скарги про порушення господарськими судами норми ст. 341 ГПК України, ст. ст. 28, 74 Закону України "Про виконавче провадження", адже судами були прийняті рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, тобто відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Щодо посилань скаржника на необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові від 08.10.2020 у справі № 918/333/13-г, суд зазначає, що викладені у цій постанові висновки, враховані судами попередніх інстанцій, є чіткими, однозначними, від яких Верховний Суд не вбачає підстав для відступу. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 2, 3 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим для з'ясування законності чи необґрунтованості оскаржуваної ухвали та постанови не має істотного значення обставина підтвердження/непідтвердження зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відповідне посилання скаржника ґрунтується на помилковому ототожненні ним підстав касаційного оскарження, які (підстави) стосуються виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті (передусім оскарження рішення суду першої інстанції по суті спору після його апеляційного перегляду), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2, 3 ч. 1 цієї статті, що нормативно врегульовані окремо (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.08.2020 у справі № 910/14279/18, від 31.08.2021 у справі № 910/27779/14).
Отже, переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги відповідно до вимог ст. 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані постанову та ухвалу необхідно залишити в силі, оскільки вони прийняті відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Оскільки суд залишає без задоволення касаційну скаргу та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 03.05.2023 у справі № 921/14/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Багай Н. О.
Волковицька Н. О.