ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.08.2023Справа № 910/11613/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
про стягнення 54.975,32 грн
Суддя Сівакова В.В.
Без виклику сторін
21.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 54.975,32 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Каско» № 030201/4057/0000007 від 22.09.2022 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки «Peugeot 2008», державний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Chevrolet Nubira», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ЕР/210076253), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
23.07.2023 позивачем до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/11613/23 від 25.07.2023 суддею Спичаком О.М. задоволено самовідвід від розгляду даної справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 для розгляду справи визначено суддю Сівакову В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/11613/23; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
18.08.2023 від Моторного (транспортного) страхового бюро України до суду надійшла запитувана судом інформація щодо полісу № ЕР/210076253.
18.08.2023 від відповідача до суду надійшла заява, в якій останній просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю спору, оскільки відповідачем після отримання копії позовної заяви позивача перераховано позивачу згідно платіжної інструкції № 162223689 від 04.08.2023 страхове відшкодування в розмірі 54.975,32 грн. Також відповідач просить покласти на позивача витрати відповідача на правову допомогу в сумі 7.000,00 грн. У заяві відповідач заперечує проти покладення на нього витрат позивача по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу в розмірі 7.000,00 грн.
Суд розглянувши матеріали справи відзначає наступне
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Тобто, суд, закриваючи провадження у справі не здійснює судовий розгляд позовних вимог по суті спору та не встановлює обставини справи з наданням ним юридичної оцінки, що, відповідно, виключає встановлення фактів відносно будь-якої з позовних вимог, що могло потягти за собою висновки щодо наявності підстав визнати обґрунтованими або необґрунтованими позовні вимоги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідачем подано копію платіжної інструкції № 162223689 від 04.08.2023, з якої вбачається, що відповідачем перераховано позивачу 54.975,32 грн страхового відшкодування згідно акту № 177/037/025440/23/1 за автомобіль НОМЕР_1.
Надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідач заперечуючи проти покладення на нього витрат позивача по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу в розмірі 7.000,00 грн зазначає про те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), а відтак відповідач сплативши страхове відшкодування протягом 2-х календарних днів з дня отримання копії позовної заяви жодним чином не порушив права позивача, тому судові витрати повинні бути покладені на позивача.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;
- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к зазначено, що визначений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні статті124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них передбачена статтею 35 Закону, зокрема шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20 зазначено, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілою (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 підтримала власний правовий висновок, викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, та зазначила, що у Законі прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування або позову.
Таким чином, в даному випадку, позивач звернувшись до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування тим самим вибрав альтернативний спосіб захисту прав, що не суперечить чинному законодавству, а відповідач в свою чергу здійснив виплату страхового відшкодування у встановлений законодавством строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» регламентовано порядок повернення судового збору, зокрема передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19 зазначено, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Верховний Суд підкреслює, що у зазначеній нормі ГПК йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
З огляду на викладене, та те, що провадження у справі підлягає закриттю витрати позивача по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 7.000,00 грн не підлягають покладенню на відповідача.
Разом з цим, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З огляду на викладене, у зв'язку із закриттям провадження у даній справі позивач має право на повернення йому судового збору з Державного бюджету України у разі подання відповідного клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Враховуючи наведене вище та те, що позивач звернувшись з даним позовом до суду без попереднього звернення до відповідача із заявою про сплату страхового відшкодування діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, що виключає підстави розцінювати його дії як помилкові або необґрунтовані, а також враховуючи те, що судовий розгляд позовних вимог по суті у даній справі не був здійснений, витрати відповідача на правову допомогу в розмірі 7.000,00 грн не підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст. 130, 231, 234 ГПК України, суд -
Провадження у справі № 910/11613/23 закрити.
Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В. Сівакова