ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.08.2023Справа № 910/6316/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція"
про стягнення 10 468 651,00 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Носик Б.М. за ордером від 17.01.2023 року серії АЕ № 1174276;
від відповідача: не з'явився.
Корпорація "ТСМ ГРУП" (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" (далі - відповідач) про стягнення 7 580 816,60 грн. пені, 323 391,74 грн. 3 % річних та 2 564 442,66 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 03.04.2019 року договору на виконання комплексу робіт № 07/19.
Також позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат останнього на професійну правничу допомогу в даній справі становить 57 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2023 року відкрито провадження у справі № 910/6316/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.05.2023 року.
09.05.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 09.05.2023 року про забезпечення участі його представника у підготовчому засіданні, призначеному на 24.05.2023 року та усіх наступних засіданнях, у режимі відеоконференції. Ухвалою від 10.05.2023 року господарський суд міста Києва частково задовольнив вищенаведену заяву позивача.
16.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 11.05.2023 року № 32/558, в якому останній вказав про відсутність його вини у несвоєчасній оплаті комплексу робіт, необґрунтованість розрахунку пені та невідповідність розміру цієї штрафної санкції допущеному порушенню. Крім того, відповідач просив врахувати, що втрата ним значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, покладання на відповідача в умовах воєнного стану додаткового фінансового тягаря у вигляді спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання.
Крім того, у наведеному відзиві відповідач просив суд, у разі прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення пені та відсотків річних, зменшити розмір відсотків річних та пені на 99 %.
16.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача від 11.05.2023 року № 32/556, в якій останній просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог щодо стягнення нарахованої суми пені.
16.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 11.05.2023 року № 32/557, в якому останній просив суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, до 1 000,00 грн.
23.05.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 23.05.2023 року № 32/610 про відкладення підготовчого засідання у справі на іншу дату після 17.08.2023 року.
До початку призначеного підготовчого засідання 24.05.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла відповідь Корпорації "ТСМ ГРУП" від 22.05.2023 року на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказав про необґрунтованість вимоги відповідача щодо зменшення пені на 99 %, а також інших заперечень відповідача проти позову. Крім того, позивач повідомив суд про те, що докази на підтвердження розміру понесених ним у даній справі витрат на оплату професійної правничої допомоги будуть надані у встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк.
У підготовчому засіданні 24.05.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою відповідачу встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 09.06.2023 року, підготовче засідання відкладено на 14.06.2023 року.
09.06.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 08.06.2023 року про забезпечення участі його представника у підготовчому засіданні, призначеному на 14.06.2023 року, в режимі відеоконференції.
Крім того, 09.06.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача від 09.06.2023 року № 32/699 про забезпечення участі його представника у підготовчому засіданні, призначеному на 14.06.2023 року, в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 12.06.2023 року господарський суд міста Києва задовольнив вищенаведені заяви сторін.
У підготовчому засіданні 14.06.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/6316/23 продовжено на 30 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року підготовче провадження у справі № 910/6316/23 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 12.07.2023 року.
10.07.2023 року до господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 03.07.2023 року № 32/11589 про відкладення розгляду справи на дату після 17.08.2023 року.
Зважаючи на вищенаведене клопотання відповідача, у судовому засіданні 12.07.2023 року оголошувалася перерва до 16.08.2023 року.
14.08.2023 року до суду надійшла заява відповідача від 14.08.2023 року про відкладення судового засідання на іншу дату після 15.11.2023 року, обґрунтована воєнною ситуацією, станом небезпеки у Миколаївській області, систематичним оголошенням повітряних тривог на території Миколаївської області, де знаходиться підприємство відповідача, а також перебування всього персоналу ВП "Південноукраїнська АЕС" під час таких тривог у безпечному місці (укритті).
Разом із тим, у судовому засіданні 16.08.2023 року суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача від 14.08.2023 року про відкладення судового засідання, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Разом із тим, відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не було зазначено про наявність додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути справу № 910/6316/23 по суті, тоді як у матеріалах цієї справи наявні заяви сторін по суті справи. Також заявником не було доведено і того, що спір у даній справі не може бути вирішено у судовому засіданні 16.08.2023 року.
Слід також зазначити, що участь представника відповідача у судовому засіданні 16.08.2023 року не є обов'язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом.
Суд звертає увагу на те, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб у повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищенаведені обставини, а також зважаючи на повторну неявку представника відповідача у призначене судове засідання, у суду відсутні підстави визнавати поважними причини неявки відповідача та повторно відкладати розгляд справи на іншу дату.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 16.08.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
03.04.2019 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС", який у подальшому змінив назву на відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - замовник, Компанія), та Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник, Корпорація) укладено договір на виконання комплексу робіт № 07/19 (далі - Договір).
Вказаний договір, а також додатки та додаткові угоди до нього, підписані уповноваженими представниками його сторін та скріплені відповідними печатками.
За умовами пункту 1.1 Договору генеральний підрядник зобов'язався за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Улаштування майданчика розміщення платформ із завантаженими ВЯП контейнерами ТК-13. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи. ІІ етап" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного правочину.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору згідно Державного класифікатору продукції та послуг ДК 016:2010 дані роботи відносяться до коду 43.21 "Роботи електромонтажні" та коду 43.29 "Роботи будівельно-монтажні, інші". Генеральний підрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи.
За змістом пункту 2.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди від 04.12.2019 року № 2 до нього, договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, складає 20 497 899,24 грн. у т.ч. ПДВ 20 % - 3 416 316 ,54 грн.
Пунктами 2.2, 2.3 цієї угоди передбачено, що договірна ціна Договору є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". Остаточна ціна Договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначному умовами Договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в Договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами.
Додатковою угодою від 01.10.2019 року № 1 до Договору сторони доповнили цей правочин пунктом 2.1.2.1, яким передбачено постачання генеральним підрядником в рамках договору обладнання на загальну суму 30 828,00 грн.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (Додаток № 2), який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перераховує грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Згідно з пунктом 15.6 Договору останній набуває чинності з дати підписання Договору сторонами та скріплення його печатками і діє до 30.03.2020 року.
Оскільки замовник в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед генеральним підрядником за виконані будівельні роботи в розмірі 8 214 195,30 грн., Корпорація звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із замовника вищенаведеної суми боргу, а також 3 % річних у розмірі 747 716,82 грн., нарахованих протягом 24.07.2019 року - 24.12.2021 року, та інфляційних втрат в сумі 1 804 316,15 грн., нарахованих протягом 24.07.2019 року - 30.11.2021 року на означену заборгованість.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 року, вимоги Корпорації до Компанії в особі ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" про стягнення 10 766 228,27 грн. задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 8 214 195,30 грн., 747 716,82 грн. 3 % річних, 1 804 316,15 грн. інфляційних втрат та 161 493,42 коп. судового збору.
Слід зазначити, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.06.2023 року в справі № 910/21672/21 касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Компанії в особі ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 року було закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Означене рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21 на час розгляду даної справи набрало законної сили, а відтак встановлені ним обставини в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають.
Так, наведеним рішенням встановлено, що на виконання умов Договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 20 467 071,21 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками замовника та генерального підрядника:
- актами № № 1, 2, 3, 4, 5, 6 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 17.05.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 4 941 142,67 грн.;
- актами № № 7, 8, 9 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 30.05.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 1 513 038,67 грн.;
- актами № № 10, 11, 12, 13 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 27.06.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 року (форма КБ-3) на 680 920,16 грн.;
- актом № 14 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 31.07.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2019 року (форма КБ-3) на 148 602,41 грн.;
- актами № № 14,17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 26, 29 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 31.10.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019 року (форма КБ-3) на 5 604 354,22 грн.;
- актом № 30 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 20.11.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року (форма КБ-3) на 288 017,29 грн.;
- актами № № 31, 32, 33, 37 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 29.11.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 (форма КБ-3) на 1 037 045,29 грн.;
- актом № 34 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 16.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 123 848,36 грн.;
- актом № 35 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 16.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 126 730,00 грн.;
- актом № 36 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 20.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 34 527,71 грн.;
- актами № 38 та 39 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та Довідкою від 26.12.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 5 696 208,43 грн.
Крім того, відповідно до видаткової накладеної від 26.11.2019 року № 147 позивачем було поставлено відповідачу обладнання на загальну суму 30 828,00 грн.
Враховуючи наведене, господарський суд міста Києва під час розгляду справи № 910/21672/21 встановив, що позивач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання по виконанню робіт та постачанню обладнання в обсягах, зазначених в Актах приймання виконаних будівельних робіт та видатковій накладній, а відповідач, у свою чергу, прийняв виконання цих робіт та обладнання у погоджених сторонами обсягах без будь-яких зауважень.
Однак, підтверджена рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21 сума основного боргу замовника перед Корпорацією за Договором у розмірі 8 214 195,30 грн. погашена відповідачем не була, у зв'язку з чим позивач вирішив повторно звернутися до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 7 580 816,60 грн. пені, нарахованої на відповідні суми боргу замовника за кожною Довідкою окремо у період з 24.07.2019 року по 17.04.2023 року, а також 323 391,74 грн. 3 % річних та 2 564 442,66 грн. інфляційних втрат, нарахованих з грудня 2019 року по квітень 2023 року (за період, відмінний від того, що був предметом розгляду та дослідження в межах справи № 910/21672/21) згідно з наданим Корпорацією розрахунком.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Корпорації підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором грошових зобов'язань в частині сплати на користь Корпорації, зокрема, 8 214 195,30 грн. основного боргу, підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2022 року в справі № 910/21672/21, що в установленому порядку на даний час набрало законної сили.
Проте, за твердженням позивача, не спростованим відповідачем під час розгляду даної справи (№ 910/6316/23), вищенаведена сума основного боргу замовника перед генеральним підрядником за Договором у розмірі 8 214 195,30 грн. погашена відповідачем не була.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Суд також звертає увагу на те, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.
Оскільки розміри нарахованих позивачем компенсаційних виплат відповідають вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Корпорації про стягнення з відповідача 323 391,74 грн. 3 % річних (нарахованих з 25.12.2021 року по 17.04.2023 року) та 2 564 442,66 грн. інфляційних втрат (нарахованих з 01.12.2021 року по 31.03.2023 року), у зв'язку з чим, такі вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач також просив суд стягнути із замовника 7 580 816,60 грн. пені, нарахованої на відповідні суми боргу замовника за кожною Довідкою окремо у період з 24.07.2019 року по 17.04.2023 року (із застосуванням як встановленої Договором ставки у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, так і подвійної облікової ставки НБУ залежно від періоду нарахування).
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Відповідно до зазначеної норми пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами пунктів 10.4, 10.5 Договору у разі невиконання замовником своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування Дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Стягнення пені та штрафів не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим Договором.
Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення із замовника пені, відповідач посилався на те, що здійснений позивачем розрахунок цієї штрафної санкції не відповідає імперативним вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та перевищує граничний термін її нарахування.
Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.
На час звернення Корпорації до суду з означеним позовом (24.04.2023 року) на території України тривав карантин, який, зокрема, був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423) до 30.04.2023 року.
За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру, зокрема, пені, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Мотивуючи клопотання про зменшення пені на 99 %, відповідач посилався, зокрема, на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває з 24.02.2022 року по теперішній час.
Відповідно до статуту Компанії (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 року № 302) підприємство утворено з метою виробництва електричної енергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безпеки під час будівництва, введення в експлуатацію та зняття з експлуатації ядерних установок, безперебійного енергопостачання суб'єктів господарювання та населення, а також у межах своєї компетенції забезпечення постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики, радіаційних аварій у промисловості, дотримання вимог ядерного законодавства, норм та правил з ядерної та радіаційної безпеки.
Дохід Компанії в основному складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями.
Загальновідомим є факт, що один з відокремлених підрозділів відповідача - Запорізька атомна електрична станція з 04.03.2022 року захоплений військовими силами російської федерації та до теперішнього часу перебуває у тимчасовій окупації.
З моменту окупації ВП "Запорізька АЕС" Компанії працював у екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях, а з 11.09.2022 року - повністю зупинений.
В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами Компанії, до моменту окупації військовими російської федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП "Запорізька АЕС", оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП "Запорізька АЕС" і знаходяться на окупованій території в місті Енергодар Запорізької області.
Таким чином, відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд із цим, Компанія продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП "Запорізька АЕС" (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об'єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу.
Як стверджує відповідач, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на фінансовий стан останнього.
Відповідач також звернув увагу, що виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, Компанія відповідно до статті 33 Закону України "Про використання ядерної енергії па радіаційну безпеку" зобов'язана першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач спрямовує у першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС.
Крім того, з 01.07.2019 року Компанія виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, покладених на нього Державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 року № 483 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" (зі змінами).
Проте, за жоден з років виконання ПСО, Компанія не отримала компенсацію, передбачену положеннями законодавства (частиною 5 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пунктом 16 Положення "Про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії").
Внаслідок цього у Компанії виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов'язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо.
Таким чином, враховуючи втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання ним в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, а також необхідність в умовах воєнного стану підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), Компанія просила суд зменшити розмір пені на 99 %.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованої позивачем пені (що майже дорівнює розміру основної заборгованості за Договором), а також відсутність у матеріалах справи доказів понесення Корпорацією збитків, у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов'язань.
Судом також враховано, що заявлений позивачем до стягнення загальний розмір штрафних санкцій та компенсаційних виплат у даній справі (навіть без урахування таких сум, заявлених та присуджених до стягнення з відповідача в рамках справи № 910/21672/21), що становить ціну позову в справі № 910/6316/23, є значним та становить 10 468 651,00 грн. (у тому числі 7 580 816,60 грн. - пеня), а стягнення з Компанії заявленої суми пені у повному обсязі (розмір якого визнається судом обґрунтованим) може призвести до невиправданих негативних наслідків для відповідача як суб'єкта господарської діяльності загальнодержавного значення.
Також судом взято до уваги, що безпека держави та населення України знаходяться у безпосередній залежності від сталої роботи об'єктів Компанії, яка, у свою чергу, залежить від повного та своєчасного фінансування всіх виробничих потреб цих об'єктів та матеріального забезпечення відповідача.
З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також беручи до уваги значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Компанією зобов'язання зі своєчасної оплати коштів Договором, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90 % - до 758 081,66 грн. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відтак, стягненню з відповідача на користь Корпорації підлягає 758 081,66 грн. пені, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованої суми цієї штрафної санкції у розмірі 6 822 734,94 грн. слід відмовити.
Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру 3 % річних з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.
У постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних судом не встановлено.
Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.09.2022 року в справі № 910/9911/21, у постанові від 21.06.2022 року в справі № 910/9905/21 та інших.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення нарахованої Корпорацією до стягнення суми 3 % річних у даній справі.
Заява відповідача від 11.05.2023 року № 32/556, в якій останній просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог щодо стягнення нарахованої суми пені, задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
За приписами статей 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Суд звертає увагу на те, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, прострочення боржника починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають, пеня підлягає нарахуванню та обчисленню окремо стосовно кожного з таких строків.
З матеріалів справи вбачається, що право позивача на стягнення з відповідача пені, нарахованої внаслідок неналежного виконання обов'язку щодо вчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт за Договором згідно з наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт виникло зі спливом 45 банківських днів з дати підписання відповідних документів (тобто у липні 2019 року - березні 2020 року), а право на стягнення пені, нарахованої внаслідок неналежного виконання обов'язку щодо вчасної та повної оплати поставленого за видатковою накладною від 26.11.2019 року № 147 товару - у вересні 2021 року (що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи та відображено у наданих ними розрахунках).
З наведеним позовом Корпорація звернулася до господарського суду міста Києва 24.04.2023 року, що підтверджується датою відбитку штампу відділу діловодства господарського суду міста Києва, проставленого на першій сторінці позовної заяви.
Разом із тим, як було зазначено вище, 02.04.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача штрафних санкцій в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.
На час звернення Корпорації до суду з означеним позовом тривав карантин, який був продовжений згідно, зокрема, з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року № 1423) до 30.04.2023 року.
Таким чином, строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача неустойки (пені), перебіг якого почався у липні 2019 року, станом на дату подання позову (квітень 2023 року) був продовжений в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Встановлені судом обставини свідчать про звернення Корпорації з позовом до відповідача в межах строку позовної давності, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження вчасного виконання грошових зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням зменшення нарахованої Корпорацією пені.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за яким судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Корпорація у відповіді на відзив на позовну заяву повідомила про наявність у неї наміру подати докази на підтвердження розміру понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги у цій справі у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.
Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" (55001, Миколаївська область, місто Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ ВП 20915546) на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72, код ЄДРПОУ 37034171) 758 081 (сімсот п'ятдесят вісім тисяч вісімдесят одну) грн. 66 коп. пені, 323 391 (триста двадцять три тисячі триста дев'яносто одну) грн. 74 коп. 3 % річних, 2 564 442 (два мільйони п'ятсот шістдесят чотири тисячі чотириста сорок дві) грн. 66 коп. інфляційних втрат, а також 157 029 (сто п'ятдесят сім тисяч двадцять дев'ять) грн. 77 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Корпорації "ТСМ ГРУП" на професійну правничу допомогу на 06.09.2023 року о 15:40 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус Б, зал № 8.
6. Зобов'язати Корпорацію "ТСМ ГРУП" протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23.08.2023 року.
Суддя В.С. Ломака