майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"17" серпня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/654/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Скачков Р.В., ордер АЕ №1198145 від 09.05.2023 (в режимі відеоконфереції);
від відповідача: Могильницька І.М. - ордер серія АМ № 1053300 від 02.06.2023;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Марченка Вадима Вікторовича
до Фізичної особи-підприємця Оржиннік Олесі Анатоліївни
про стягнення 101 465,15грн
15.05.2023 Господарський суд Житомирської області отримав поштою позовну заяву Фізичної особи - підприємця Марченка Вадима Вікторовича про стягнення з Фізичної особи - підприємця Оржиннік Олесі Анатоліївни 101 465,15грн, з яких: 95 078,36грн - заборгованість за послуги перевезення, 6 050,79грн - пеня, 336,00грн - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані несвоєчасною оплатою вартості наданих транспортних послуг, відповідно до заявки №08 від 08.03.2023.
Ухвалою суду від 22.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з призначенням судового засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 20.07.2023 постановлено продовжити строк розгляду справи; відкласти розгляд справи по суті на 17.08.2023 об 11:30.
25.07.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, зокрема, щодо заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023, яка, згідно даних позивача, отримана ним від відповідача засобами електронного зв'язку, роздрукована, підписана і надіслана на електронну пошту останнього.
Представник позивача в судовому засіданні 17.08.2023 (у режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.08.2023 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Судом 17.08.2023 на запит за кодом 148302504024 отримано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №31252141, згідно якого 31.05.2023 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця Оржиннік Олесю Анатоліївну, а саме: щодо інформації для здійснення зв'язку з останньою. Відповідно до вказаних змін новою електронною адресою відповідача є: orzinekalesia@gmail.com (а.с. 135-136).
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд
Фактичні обставини справи.
У матеріалах справи міститься заявка про надання транспортних послуг №08 від 08.03.2023, з якої вбачається, що Фізична особа-підприємець Оржиннік А.А. (експедитор, відповідач) та Фізична особа-підприємець Марченко В.В. (перевізник, позивач) уклали договір перевезення вантажу (далі - Договір) (а.с. 9).
Відповідно до п.1.1 даного договору послуга з перевезення вантажів має надаватися згідно наступних умов: маршрут: с. Заградовка, Дніпропетровської області (Україна) - м. Текірдаг (Туреччина); дата завантаження: 09.03.2023; назва вантажу: СХ продукція; вага та об'єм вантажу: 22 тони; адреса завантаження: с. Заградовка, Дніпропетровської області (Україна) по геолокації; адреса замитнення: згідно ЦМР; дата розвантаження: по прибуттю; місце розмитнення: на переході; місце розвантаження: м. Текірдаг (Туреччина) НОМЕР_1 ; марка автомобіля: MAH НОМЕР_6 НОМЕР_2 тент, ПІБ водія, телефон: ОСОБА_1, тел: НОМЕР_3 ; додаткові умови: СМР, на замитнення та розмитнення по 48 год.
За змістом розділу 2 вказаного договору перевізник забезпечує вчасну подачу транспортного засобу, придатного в технічному відношенні, виконання вчасної та цілісної доставки вантажу. За збереження вантажу під час перевезення відповідає перевізник.
Згідно п.3.1, 3.2 Договору вартість перевезення становить 2 550дол. США після розвантаження за кожен автомобіль (на розвантаженні дадуть на 50дол. більше, це диспетчерська оплата на карту). Оплата за надані послуги по даному договору проводиться по факту доставки.
Всі інші відносини сторін регулюються чинним законодавством України та правилами перевезення вантажів. Навантаження+митне оформлення 48 годин, наднормативний простій - 50дол./доба; розвантаження+митне оформлення 48 годин, наднормативний простій - 50дол./ доба (п.4.1, 4.2 Договору).
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1 Договору).
Згідно даних позивача, він виконав у повному обсязі свої обов'язки за Договором, на підтвердження чого ним надано CMR №009/040-R від 10.03.2023 (а.с. 10).
Крім того, позивачем подано в матеріали справи інвойс (рахунок) №13 від 24.03.2023 та акт виконаних робіт №13 від 24.03.2023 на суму 2 600дол. США (а.с. 11-12).
17.04.2023 позивачем відповідачу на юридичну та фактичну адреси направлено лист-претензію №15/04/23 від 15.04.2023 про невиконання умов договору-заявки про надання транспортних послуг від 08.03.2023 з разом з інвойсом (рахунком) №13 від 24.03.2023, актом виконаних робіт №13 від 24.03.2023 та актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 16-21), а також скан-копії вказаних документів на електронну адресу відповідача: maxlinder2507@gmail.com.
20.04.2023 позивачем відповідачу на юридичну та фактичну адреси надіслано лист-претензію про погашення заборгованості №20/04/23 від 20.04.2023 разом з рахунком на оплату №13 від 31.03.2023, актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 22-28), та аналогічні скан-копії на електронну адресу відповідача: maxlinder2507@gmail.com.
З огляду на викладене, посилаючись на те, що відповідач не виконав зобов'язань щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 95 078,36грн (що еквівалентно 2 600дол. США згідно інвойсу (рахунку) №13 від 24.03.2023).
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ч. 1, 2 ст.205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Разом з тим згідно з ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься заявка про надання транспортних послуг №08 від 08.03.2023, з якої вбачається, що Фізична особа-підприємець Оржиннік Олеся Анатоліївна (експедитор) та Фізична особа-підприємець Марченко Вадим Вікторович (перевізник) уклали договір перевезення вантажу (а.с. 9), шляхом направлення відповідачем засобами електронної пошти оферти у вигляді підписаної і скріпленої печаткою заявки та акцептування її позивачем шляхом підписання даної заявки та скріплення підпису своєю печаткою.
Судом критично оцінюються посилання відповідача, в якості заперечень проти факту укладання між сторонами договору перевезення вантажу шляхом підписання заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та згідно пояснень позивача останньому відповідачем надіслано підписаний та скріплений його печаткою примірник заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 (а.с. 105), який позивачем роздруковано, підписано та скріплено своєю печаткою (а.с. 9).
У подальшому 17.04.2023 позивачем відповідачу на юридичну та фактичну адреси направлено лист-претензію №15/04/23 від 15.04.2023 про невиконання умов договору-заявки про надання транспортних послуг від 08.03.2023 з разом з інвойсом (рахунком) №13 від 24.03.2023, актом виконаних робіт №13 від 24.03.2023 та актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 16-21), а також скан-копії вказаних документів на електронну адресу відповідача: maxlinder2507@gmail.com.
У відповідь на зазначене, з вказаної електронної пошти представнику позивача 17.04.2023 надійшов лист від Максима Грибушина, що надавав відповідь від імені відповідача, зміст якого свідчить про обізнаність останнього щодо факту надання ФОП Марченком В.В. послуг з перевезення вантажу до Туреччини та підтвердження не оплати відповідачем таких послуг (а.с. 106).
Отже, виходячи із приписів ст.202, ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України та наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу надання послуг міжнародного автомобільного перевезення свідчить, що між сторонами шляхом подання на електронну пошту позивача заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023, прийняття її та виконання даного договору шляхом здійснення останнім міжнародного автомобільного перевезення, фактично укладено договір перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Так, відповідно до ч. 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, у тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.
Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав у якості замовника у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація належить до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.
Отже, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.
Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) від 10.03.2023 є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договору між сторонами, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR дає суду підстави стверджувати про виконання перевізником (ФОП Марченком В.В.) обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг міжнародного перевезення вантажу, які були обумовлені договором-заявкою про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023, у зазначених у них обсягах та із належною якістю. При цьому, вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь-яких зауважень.
Факт надання позивачем послуг з міжнародного перевезення за вказаною заявкою про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 згідно CMR №009/040-R від 10.03.2023 не спростовано.
Крім того, на підтвердження факту надання позивачем послуг з міжнародного перевезення також свідчить зазначення в CMR №009/040-R від 10.03.2023 даних автомобіля, яким здійснювалося перевезення, аналогічних даним, вказаним у заявці про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023, а саме: MAH АЕ 7713 MX/АЕ 2943 XI тент.
Також, на підтвердження факту надання послуг з перевезення позивачем згідно умов заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 за вищевказаним маршрутом складено інвойс (рахунок) №13 від 24.03.2023 та акт виконаних робіт №13 від 24.03.2023 на суму 2 600дол. США (а.с. 11-12).
При цьому, варто зауважити, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
При цьому, суд зазначає, що в основу всіх заперечень відповідача щодо відсутності договірних відносин між сторонами у справі покладено виключно твердження самої ФОП Оржиннік О.А., викладені в письмових поясненнях на адресу суду, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження таких заперечень.
Водночас, варто зауважити, що у відповідь на надісланий позивачем лист-претензію з електронної пошти maxlinder2507@gmail.com представнику позивача 17.04.2023 надійшов лист від Максима Грибушина, що надавав відповідь від імені відповідача, зміст якого свідчить про обізнаність останнього щодо факту надання ФОП Марченком В.В. послуг з перевезення вантажу до Туреччини та підтвердження не оплати відповідачем таких послуг (а.с. 106).
З наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №30692231 від 16.05.2023 вбачається, що електронна пошта maxlinder2507@gmail.com належала до засобів зв'язку з ФОП Оржиннік О.А (а.с. 51-52).
Разом з тим, як судом зазначалося вище, судом 17.08.2023 на запит за кодом 148302504024 отримано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №31252141, згідно якого 31.05.2023 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця Оржиннік Олесю Анатоліївну, а саме: щодо інформацїї для здійснення зв'язку з останньою. Відповідно до вказаних змін новою електронною адресою відповідача є: orzinekalesia@gmail.com (а.с. 135-136). Тобто, під час розгляду даної справи в суді відповідачем було змінено свою електронну адресу.
Отже, відповідачем не надано доказів на спростування обставин обізнаності щодо фактичного виконання позивачем міжнародного перевезення вантажу на виконання заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 згідно CMR №009/040-R від 10.03.2023.
Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані сторонами у даній справі для встановлення обставин виникнення між позивачем та відповідачем договірних відносин за наслідками виконаного останнім міжнародного автомобільного перевезення за маршрутом Україна - Туреччина у березні 2023 року, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, приймаючи до уваги факт отримання заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 зі спірної електронної адреси, в сукупності з іншими наданими позивачем доказами, а також враховуючи те, що відповідач обґрунтовує свої заперечення виключно письмовими поясненнями без надання належних та допустимих доказів, вважає надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами поставлені ним під сумнів договірні відносини з позивачем та факт виконання позивачем спірного перевезення згідно із заявкою про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 на замовлення відповідача, не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у своїх запереченнях проти позову, суд вважає заперечення відповідача у вказаній частині необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Як визначено умовами заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 вартість перевезення становить 2 550дол. США після розвантаження за кожен автомобіль (на развантаженні дадуть на 50дол. більше, це диспетчерська оплата на карту). Оплата за надані послуги по даному договору проводиться п о ф а к т у д о с т а в к и.
Як судом зазначалося вище, 17.04.2023 позивачем відповідачу на юридичну та фактичну адреси разом з листом-претензією №15/04/23 від 15.04.2023 про невиконання умов договору-заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 направлялися інвойс (рахунок) №13 від 24.03.2023 та акт виконаних робіт №13 від 24.03.2023, а також акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 16-21). Крім того, надсилалися скан-копії вказаних документів на електронну адресу відповідача: maxlinder2507@gmail.com.
20.04.2023 позивачем відповідачу на юридичну та фактичну адреси одночасно з листом-претензією про погашення заборгованості №20/04/23 від 20.04.2023 направлявся рахунок на оплату №13 від 31.03.2023, акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 22-28), та аналогічні скан-копії - на електронну адресу відповідача: maxlinder2507@gmail.com.
При цьому, варто зауважити, що згідно ч.1, 2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, обов'язок відповідача з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу ставиться у залежність від факту доставки відповідного вантажу вантажоодержувачу.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, вказані вище документи залишені відповідачем без оплати, підписаний екземпляр акту здачі-прийняття робіт на адресу позивача не було повернуто.
Водночас, доказів наявності звернень відповідача до перевізника з підстав ненадання останнім усіх необхідних для здійснення оплати документів та/або надання неналежно оформлених документів, передбачених умовами замовлення, сторонами суду не надано.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як встановлено судом за матеріалами справи, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані позивачем послуги з міжнародного перевезення вантажу на загальну суму 95 078,36грн (що еквівалентно 2 600дол. США згідно інвойсу (рахунку) №13 від 24.03.2023) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023, відповідачем не виконано, в результаті чого в останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за даною заявкою в зазначеному розмірі.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за заявкою про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг міжнародного перевезення вантажу відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 95 078,36грн боргу за надані за вказаною заявкою послуги міжнародного перевезення підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 336,00грн 3% річних за період 24.03.2023-06.05.2023.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивачем невірно визначено день початку періоду наявності заборгованості відповідача з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, з огляду на наступне. За умовами заявки про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 вартість перевезення становить 2550дол. США після розвантаження за кожен автомобіль (на розвантаженні дадуть на 50дол. більше, це диспетчерська оплата на карту). Оплата за надані послуги по даному договору проводиться п о ф а к т у д о с т а в к и.
Так, за фактом надання послуг з міжнародного перевезення вантажу за замовленням відповідача, позивачем складено інвойс (рахунок) №13 від 24.03.2023 та акт виконаних робіт №13 від 24.03.2023 на суму 2 600дол. США (а.с. 11-12). Таким чином, з врахуванням зміст ст.253 ЦК України, перебіг строку виникнення заборгованості відповідача перед позивачем почався з 25.03.2023, відтак - період прострочення складає 25.03.2023-06.05.2023, а не 24.05.2023-06.05.2023. Водночас, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", судом встановлено, що розмір 3% річних за правильний період заборгованості: 25.03.2023-06.05.2023 становить саме 336,00грн.
Отже, позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 336,00грн 3% річних підлягає стягненню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 6 050,79грн за період 24.05.2023-06.05.2023 суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює лише договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
У силу приписів статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Зі змісту вищенаведених нормативних приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вбачається, що наведеним нормативно-правовим актом не встановлюється розмір пені, яка підлягає стягненню з платників грошових коштів за прострочення платежу, а лише обмежується її розмір (який має бути встановлений за погодженням сторін правочину) подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Разом з тим, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що заявці про надання транспортних послуг №8 від 08.03.2023 відсутнє письмове погодження щодо забезпечення здійснення відповідачем виконання свого обов'язку за наведеним договором з оплати позивачу грошових коштів за надані ним послуги з перевезення вантажу шляхом застосування до ФОП Оржиннік О.А. штрафних санкцій у вигляді стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу.
Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні й інші належні та допустимі докази, які свідчать про письмове погодження сторонами можливості притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення пені, а також докази, які свідчать про погодження сторонами конкретного розміру цієї штрафної санкції.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача 6 050,79грн пені, у зв'язку з чим, позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Отже, враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме - в частині вимог про стягнення 95 078,36грн основного боргу та 336,00грн 3% річних. У частині вимог щодо стягнення 6 050,79грн суд відмовляє в позові.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір необхідно покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо поштових витрат на відправлення копій позовних матеріалів відповідачу, суд зазначає наступне.
За змістом п.4 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 240,00грн, належать, зокрема, витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для підготовки до розгляду справи.
Водночас, у матеріалах справи містяться докази (фіскальний чек від 10.05.2023) направлення позивачем копій позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу вартістю 40,00грн (а.с. 46, на звороті).
Таким чином, стягненню підлягають поштові витрати в розмірі 40,00грн.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 380,00грн, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 9 380,00грн представником позивача подано копії договору про надання правової допомоги №15/04/23 від 15.04.2023, актів наданих послуг від 15.04.2023, від 09.05.2023; квитанцій до прибуткового касового ордеру №729571 від 15.04.2023 і №729572 від 09.05.2023; ордеру серії АЕ №1198145 від 09.05.2023 на ім'я Скачкова Романа Валерійовича; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4848 від 03.07.2020 (а.с. 31-39).
Водночас, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також, характер і рівень складності справи, часткове задоволення позовних вимог, з огляду на принцип с п і в м і р н о с т і розміру адвокатських послуг, принцип пропорційності розміру судових витрат до обсягу задоволених позовних вимог, кількість та тривалість судових засідань за участю представника позивача, допущення помилки в розрахунку розміру заборгованості відповідача при підготовці позовної заяви у зв'язку з необгрунтованим нарахуванням пені, безпідставне зазначення в акті надання послуг від 15.04.2023 послуги "подання документів досудового врегулювання (у той, час, коли листи-претензії від 15.04.2023 і від 20.04.2023 підписані самим довірителем ФОП Марченком В.В.), суд приходить до висновку про покладення на відповідача судових витрат на професійну правову допомогу в сумі 5 000,00грн.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Оржиннік Олесі Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Фізичної особи - підприємця Марченка Вадима Вікторовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ):
- 95 078,36грн основного боргу;
- 336,00грн 3% річних;
- 1 431,22грн судового збору;
- 5 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу;
- 40,00грн поштових витрат.
3. Відмовити в позові в частині вимог щодо стягнення 6 050,79грн пені.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.08.23
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1- у справу
2- представнику позивача Скачкову Роману Валерійовичу на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1
4 - відповідачу (рек.) та на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3