Єдиний унікальний номер № 175/2379/21
провадження 2/175/751/21
22 серпня 2023 року Дніпропетровський районний суд
Дніпропетровської області
у складі: головуючого
судді Васюченка О.Г.,
з секретарем Кульпіною Л.Г..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судових витрат,
Позивач звернувся до суду з цим позовом, зазначаючи, що 22 січня 2017 року о 15 годині 36 хвилин, на перехресті вулиць Аеропортівської та Старокодацької, розташованому на території Дніпровського району Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mazda 3, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок зіткнення транспортним засобам спричинено значні механічні ушкодження, а водіям спричинені тілесні ушкодження.
За фактом даної дорожньо-транспортної пригоди 27 березня 2017 року були внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України за № 12017040030000743, яке знаходилось у провадженні СВ ДВП ГУНП Дніпропетровської області. 30 листопада 2020 року досудове розслідування по даному провадженню було закрито, а на водія ОСОБА_2 14.12.220 було складено адміністративний протокол за порушення вимог п. 8.7.3е ПДР України.
Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року по справі №175/4542/20 водія ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і піддано адміністративному стягненню у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
Внаслідок винних дій відповідача транспортному засобу Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, було спричинені значні механічні ушкодження.
Крім того, позивач вказав, що згідно звіту про оцінку транспортного засобу № 07-03-17-1Р від 06.06.2017, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП складає 160 398,04 грн. До того ж позивач поніс витрати на проведення оцінки транспортного засобу у розмірі 800 грн, витрати на сплату послуг ПП «Автоклуб», на стоянці якого знаходився автомобіль після ДТП у розмірі 120 грн., витрати на послуги евакуатора у розмірі 800 грн., витрати на послуги спеціаліста при відновленні інформації на флеш-носії у розмірі 1500 грн., витрати на юридичні послуги адвоката у загальному розмірі 23 100 грн., а також у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень позивач поніс витрати на лікування у розмірі 567 грн.
Таким чином позивачу спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 187 285,04 грн.
До того ж, у своєму позові позивач зазначає, що на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому позивач був вимушений звернутися до МТСБУ з метою отримання страхового відшкодування, яке 17 березня 2021 року їй було відшкодовано у розмірі 100 000 грн.
Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, тобто 87 285,04 грн.
Також, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що їй завдано моральну шкоду, що полягає у значних маральних та фізичних стражданнях, які спричинили негативні зміни у її житті і погіршили не лише стан здоров'я, а взагалі душевний стан та спосіб життя, не тільки її, а і усієї її родини. Вказує, що на момент ДТП вона знаходилась у декретній відпустці і весь свій час віддавала вихованню своєї малолітньої доньки. Вона мешкає у невеликому селищі, яке розташовано на значній відстані від лікарень, спортивних закладів, магазинів, тощо та у зв'язку з тим, що в цей час її донька дуже часто хворіла та потребувала догляду лікаря, вона використовувала автомобіль Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_2 для частих поїздок для відвідування лікаря, який розташовується на значній відстані від місця її мешкання. З метою покращення здоров'я дитини позивач значний час возив дитину для занять спортом, та із-за значного віддалення від торгових точок, вказаний автомобіль використовувався для поїздок до магазинів та ін. Це негативні переживання та спогади, насторога, тривога за майбутнє, важкість виконання повсякденних обов'язків, відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, емоційна напруга, дратівливість, побоювання щодо подальшого життя, почуття власної безпомічності спричинило позивачу значні моральні страждання, які вона оцінює у 100 000 грн.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 87 285,04 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав надав відзив на позовну заяву у якому із позовом не погодився, важав позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними. Крім того, зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним фактичних витрат при здійсненні ремонту транспортного засобу, що позбавляє вірно визначити матеріальну шкоду заподіяну порзивачу для подальшого її відшкодування. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
З'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що 22 січня 2017 року о 15 годині 36 хвилин, на перехресті вулиць Аеропортівської та Старокодацької, розташованому на території Дніпровського району Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mazda 3, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок зіткнення транспортним засобам спричинено значні механічні ушкодження, а водіям спричинені тілесні ушкодження.
За фактом даної дорожньо-транспортної пригоди 27 березня 2017 року були внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України за № 12017040030000743, яке знаходилось у провадженні СВ ДВП ГУНП Дніпропетровської області. 30 листопада 2020 року досудове розслідування по даному провадженню було закрито, а на водія ОСОБА_2 14.12.220 було складено адміністративний протокол за порушення вимог п. 8.7.3е ПДР України.
Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2021 року по справі №175/4542/20 водія ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і піддано адміністративному стягненню у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.(а.с. 10).
До того ж, встановлено, що на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому ОСОБА_1 була вимушена звернутися до МТСБУ з метою отримання страхового відшкодування, яке 17 березня 2021 року їй було відшкодовано у розмірі 100 000 грн.
Таким чином, на думку позивача відповідач зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, тобто 87 285,04 грн.
Також, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що їй завдано моральну шкоду, що полягали у переживанні та спогадах, тривозі за майбутнє, важкості виконання повсякденних обов'язків, відірваність від активного соціального життя, зниженому та нестійкому настрої, емоційній напрузі, дратівливості, побоюванні щодо подальшого життя, почутті власної безпомічності.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09 липня 2010 року №566 (далі - Розпорядження).
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормою до ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
Пунктом 1 Розпорядження встановлено, що розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням з урахуванням останніх змін (з 19 лютого 2016 року по 20 вересня 2019 року), за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 100 000 гривень на одного потерпілого.
17 березня 2021 року МТСБУ на виконання свого обов'язку, передбаченого ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснило на користь позивача регламенту виплату на суму 100000 гривень, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до вимог частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною другою ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з частиною п'ятою цієї статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У відповідності до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно доданого до позовної заяви звіту про оцінку транспортного засобу № 07-03-17-1Р від 06.06.2017 (а.с. 12-16), вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Citroen С4, реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП складає 160 398,04 грн. До того ж, позивач понесла витрати на проведення оцінки транспортного засобу у розмірі 800 грн., витрати на сплату послуг ПП «Автоклуб», на стоянці якого знаходився автомобіль після ДТП у розмірі 120 грн., витрати на послуги евакуатора у розмірі 800 грн., витрати на послуги спеціаліста при відновленні інформації на флеш-носії у розмірі 1500 грн., витрати на юридичні послуги адвоката у загальному розмірі 23 100 грн., а також у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень позивач понесла витрати на лікування я у розмірі 567 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що йому спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 187 285,04 грн.
Суд, ознайомившись із указаним звітом про оцінку транспортного засобу № 07-03-17-1Р від 06.06.2017, не може узяти його до уваги, з огляду на такі обставини.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Звіт про оцінку транспортного засобу № 07-03-17-1Р від 06.06.2017 не є належним і допустимим доказом з огляду на те, що статтею 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи, однак частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно з частиною 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Звіт про оцінку транспортного засобу № 07-03-17-1Р від 06.06.2017 не містить відомостей, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
З огляду на те, що звіт про оцінку транспортного засобу № 07-03-17-1Р від 06.06.2017 одержаний не у порядку, встановленого законом, суд вважає наданий позивачем висновок експерта неналежним і недопустимим доказом, яким позивач обґрунтовує розмір заподіяної шкоди його майну.
Аналогічний правовий висновок щодо належності і допустимості як доказу висновку експерта міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019р. у справі № 522/1029/18.
Тобто враховуючи наведене, позивачем на підтвердження вартості вищевказаного транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди не було надано суду відповідних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у розумінні ст. 77-80 ЦПК України.
Суд наголошує, що для визначення розміру страхового відшкодування в порядку ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковим є встановлення не лише вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, а також і вартості транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди, оскільки за відсутності відомостей про вартість пошкодженого транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди неможливо здійснити розрахунок належного позивачу до виплати страхового відшкодування, яка дорівнює різниці між згаданими двома вартісними показниками.
Згідно зі статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що закріплено у частині 6 статті 81 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Судом роз'яснювалося сторонам щодо обов'язку подавати допустимі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Для підтвердження вартості пошкодженого майна після дорожньо-транспортної пригоди допустимим може вважатися доказ, згідно якого вартість пошкодженого майна була б визначена у порядку встановленому законом, яким в даному випадку є висновок експерта.
Однак, стороною позивача не заявлялося клопотання про призначення судової експертизи. Наведені обставини позбавляють суд можливості достовірно та беззаперечно встановити вартість пошкодженого майна після дорожньо-транспортної пригоди, що входить до предмета доказування по даній справі.
Також судом за клопотанням саме представника відповідача ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.01.2023 року по справі була призначена судова авто товарознавча експертиза. На виконання вказаної ухвали судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру було надано до суду повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, оскільки позивачем не було надано експерту для огляду і проведення дослідження колісний транспортний засіб марки Citroen С4 д.н.з. НОМЕР_2 , тобто експерту не надано вихідних даних необхідних для проведення дорученої судової експертизи, що унеможливлює її проведення.
Отже, позивач відмовився надати свій транспортний засіб для проведення незалежної судової експертизи, що унеможливлює встановлення обсягу дійсних матеріальних збитків завданих позивачу. Крім того в судовому засіданні було встановлено, що вказаний автомобіль позивачем було відчужено на користь третіх осіб, а тому надати автомобіль для проведення експертизи позивач не має можливості.
Згідно статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 року у справі №910/9396/17 вказав, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавачпослуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Системний аналіз положень ст. 22 та ст. 1192 ЦК України, дає підстави для висновку,що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір
збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вартості проведеного позивачем ремонту автомобіля, що унеможливлює встановлення фактичного розміру, завданої йому шкоди, в зв'язку з чим, у суду відсутні підстави брати до уваги визначену оцінювачем вартість відновлювального ремонту, який визначено на час огляду пошкодженого авто після ДТП, оскільки у такому разі звіт оцінювача не є визначальним доказом вартості відновлювального ремонту, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем, в свою чергу,після фактичного здійснення ремонту автомобіля, розмір збитку, про відшкодуванняякого просить Позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт.
До аналогічних висновків прийшов також Верховний Суд у постановах: № 753/19288/14-ц від 30.10.2019 року та № 591/3152/16-ц від 25.03.2019 року.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бутипідтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не надано доказів понесених останнім витрат на відновлення свого автомобіля, звіт № 07-03-17-ІР містить лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем, з огляду на те, що звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 22.01.2017 як вже зазначалося судом є недопустимим доказом, який не може встановити дійсні обставини справи та оскільки позивач не надала автомобіль на вимогу судового експерта для проведення саме судової експертизи, крім того слід зазначити, що позивачем на підтвердження завданого розміру шкоди не було надано доказів, яку було оцінено страховиком (МТСБУ) при здійсненні виплати позивачу, або досягнення згоди між страховиком і потерпілим про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягали на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна, а тому суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, також суд звертає увагу, що суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що вказаний позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
На підставі наведеного та встановленого судом у сукупності наданих та добутих доказів, суд приходить до переконливого висновку, що зазначене є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на те, що жодних інших доказів на підтвердження заподіяної шкоди позивачем не надано, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Також з урахуванням вище наведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
З викладеного та встановленого судом під час розгляду справи видно, що позивачу неправомірними діями відповідача не було завдано моральної шкоди за кожною з підстав встановлених законодавцем, у зв'язку з чим суд вважає можливим у задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача і страхової компанії) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, судових витрат відмовити.
Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню в межах заявлених і доведених вимог.
Відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст. 22, 23, 29, 1166, 1187, 1192 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судових витрат - відмовити.
Відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 23 серпня 2023 року.
Суддя О.Г. Васюченко