Житомирський апеляційний суд
Справа №272/184/22 Головуючий у 1-й інст. Палазюк В.М.
Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.
29 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,
за участю секретаря Франчука В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 272/184/22 за позовом Акціонерного товариства "Акцент- Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства « Акцент-Банк» на заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 1 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Палазюк В.М.,
У квітні 2022 року Акціонерне товариство "Акцент- Банк" звернулось до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 29 травня 2019 року між АТ "Акцент- Банк" та ОСОБА_1 укладений договір, згідно з яким банк надав відповідачці кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ОСОБА_1 підписала заяву, відповідно до якої погодилася, що вказана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
Разом з тим, ОСОБА_1 свої зобов'язання за фактичне використання кредитних коштів належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 16 лютого 2022 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 58843 грн. 88 коп., яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48300 грн. 34 коп. та 10543 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 58843 грн.88 коп.
Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 1 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 48300 грн. 34 коп. та 2036 грн. 45 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зокрема, зазначає, що відповідачка підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
Окрім того, нею підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначено всі погоджені сторонами умови кредитування, у тому числі кредитний ліміт, строки повернення кредитних коштів та процентна ставка.
Таким чином, вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29 травня 2019 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
В цій заяві зазначено, що відповідачка погоджується з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, і правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування складають договір про надання банківських послуг.
На підтвердження факту укладення договору, окрім вказаної анкети-заяви, позивач надав суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Окрім того, до матеріалів справи долучено Паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачкою.
Звертаючись до суду з даним позовом, банк посилався на ту обставину, що ОСОБА_1 належним чином не виконує кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 16 лютого 2022 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 58843 грн. 88 коп., яка складається із простроченої заборгованості зі сплати тіла кредиту у сумі 48300 грн. 34 коп. та 10543 грн. заборгованості за відсотками.
Відповідно до ст.ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч.1 ст.638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Наявний в матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на платіжну картку та нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Умови та правила були надані відповідачці для ознайомлення та були погоджені нею при підписанні анкети-заяви.
У самій заяві відсутня інформація про вид банківської послуги, яку відповідачка мала намір отримати, тип кредитної картки, кредитний ліміт, строк кредитування та відсоткову ставку.
Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 3 липня 2019 року дійшла висновку про те, що в даному випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин положення частини 1 ст.364 ЦК України, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок та умови надання кредитних коштів та відсоткову ставку, долучені до матеріалів справи Умови та правила не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору.
Надані позивачем Умови та правила, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником Умов та правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді кредитний ліміт, строк кредитування та процентну ставку.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови та правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння.
Таким чином, при укладенні договору з відповідачкою банк не дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України " Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону- споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Що стосується наявного в матеріалах справи підписаного ОСОБА_1 паспорта споживчого кредиту, слід зазначити наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 зроблено висновок про те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, так і договорів ( дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується у його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісті.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту за декількома кредитними картками та передує укладенню кредитного договору.
Отже, сторони не погодили у встановленому законом порядку розмір кредитного ліміту та процентну ставку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 10543 грн.
В іншій частині рішення не оскаржується, отже не є предметом апеляційного розгляду.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Акцент-Банк" залишити без задоволення, а заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 1 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуюча Судді: