18 серпня 2023 року Справа № 280/1610/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (79010, м. Львів, вул. Личаківська буд.74 ЄДРПОУ 14321653) про визнянн протиправним та скасування рішення
16 березня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 26.02.2023, ОСОБА_1 прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстром сержантом ОСОБА_2 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (79010, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 74, код ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
В обґрунтування своїх вимог зазначає,він є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико - соціальної експертної комісії серії 12 ААГ від 01.02.2023 та довідкою № 115 ГУ ПФУ в Запорізької області відділу обслуговування громадян № 4 від 13.02.2023. 26.02.2023 позивач з метою перетинання державного кордону прибув до пункту пропуску «Мостинська» та надав всі наявні та необхідні документи для перетину кордону. Зокрема, акт огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ від 01.02.2023 та довідку № 115 ГУ ПФУ в Запорізької області відділу обслуговування громадян № 4 від 13.02.2023. Вважає, що наданих ним документів було достатньо для підтвердження права перетинання кордону, однак, отримав рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку № 2 від 26.02.2023, яким «тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правил перетинання державного кордону громадянами України «затвердженими постановою Кабінету міністрів України № 57 (зі змінами № 264 від 03.05.2022) від 27.01.1995, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи, які б надавали право перетинати кордон на виїзд з України». Позивачем оскаржене рішення № 2 від 26.02.2023 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак отримана відповідь № 23/1-132-143 від 08.03.2023 в якій зазначено, що рішення прийняте в рамках чинного законодавства, а тому не підлягає скасуванню. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку № 2 від 26.02.2023 позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою звернення до суду.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/1610/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 22.03.2023 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
05.05.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає. Надані позивачем при перетині кордону 26.02.2023 документи не надали змогу уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону позивачу, тому рішення яке прийняте щодо ОСОБА_1 є правомірним. Свою позицію обґрунтовує нормами Порядку перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Так відповідно до абз. 2 п. 21 постанови КМУ від 27.01.1995 № 57 визначено: «особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність)». У випадку громадянина України ОСОБА_1 відсутній документ на право перетинання державного кордону, як особа з інвалідністю. Відповідно до постанови КМУ від 28.10.2022 № 1212 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією виключено з переліку документів, який надає право на перетинання державного кордону як особа з інвалідністю. Довідка про отримання пенсійних коштів позивачем, також не надає право на перетинання державного кордону як особа з інвалідністю. Тобто на момент оформлення для перетинання державного кордону на виїзд з України наданий пакет документів не надавав громадянину України ОСОБА_1 права на виїзд.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Ізобільне Кіровського району, Крим, що підтверджується копією довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 10.06.1999 та паспорта НОМЕР_2 виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 15.05.2000, доданого позивачем до позовної заяви.
Крім цього, ОСОБА_1 має статус внутрішньо - переміщеної особи, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2327-5002550780 від 01.02.2023.
Також, ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності, яка встановлена первинно за загальним захворюванням встановлена 01.02.2023 на строк до 01.03.2025, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ № 159182 від 01.02.2023, наданою позивачем до справи.
ОСОБА_1 перебуває на обіку в пенсійному фонді та отримує пенсію по інвалідності з 01.02.2023 по 28.02.2025 (ІІ група інвалідності загальне захворювання), що підтверджується копією довідки № 115 від 13.02.2023 виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області відділом обслуговування громадян № 4, та копією витягу з порталу пенсійного фонду України, доданими позивачем до справи.
26.02.2023 позивач ОСОБА_1 з метою перетинання державного кордону прибув до пункту пропуску «Мостинська» та надав всі наявні документи для перетину кордону, однак, отримав рішення про відмову в перетені державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку № 2 від 26.02.2023, яким «тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно ст. 23 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правил перетинання державного кордону громадянами України «затвердженими постановою Кабінету міністрів України № 57 (зі змінами № 264 від 03.05.2022) від 27.01.1995, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи, які б надавали право перетинати кордон на виїзд з України», що підтверджується копією рішенням № 2 від 26.02.2023, наданим позивачем у справі.
27.06.2026 ОСОБА_1 , використав своє конституційне право на оскарження рішення та подав скаргу на рішення про відмову в перетені державного кордону україни громадянину україни, який досяг 16-річного віку № 2 від 26.02.2023 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . На що отримана відповідь № 23/1-132-143 від 08.03.2023 в якій зазначено, що рішення прийняте в рамках чинного законодавства, а тому не не підлягає скасуванню, що підтверджується копією скарги від 27.02.2023 та копією відповіді відповідь № 23/1-132-143 від 08.03.2023, доданої до справи позивачем.
Таким чином, не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються: Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII; Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII; постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Аналізуючи нормативні законодавчі ати з питань вирішення вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і на теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Отже, враховуючи те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Так, згідно п. 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п. 2-1 постанови від 27.01.1995 № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність);
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 № 1212 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.
Вказаною постановою КМУ внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (ЗП України, 1995 р., № 4, ст. 92; Офіційний вісник України, 2010 р., № 65, ст. 2239; 2022 р., № 25, ст. 1346), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2022 р. № 1044, виключивши в абзаці другому пункту 2-1 слова і цифри «довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації № 157-1/о) або».
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що перетинати державний кордон України в умовах воєнного стану мають право, зокрема, особи з інвалідністю за наявності ряду документів.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано не чинним судом.
Так, судом встановлено та не заперечується відповідачем те, що при намірі перетнути державний кордон України, позивач пред'явив інспектору прикордонного контролю в пункті пропуску «Мостинська» паспорт громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_2 , довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ від 01.02.2023, довідку №115 від 13.02.2023 виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області відділом обслуговування громадян№4 в якій зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в пенсійному фонді та отримує пенсію по інвалідності з 01.02.2023 по 28.02.2025 (ІІ група інвалідності загальне захворювання).
Судом встановлено, що відповідач, у рішенні про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку № 2 від 26.02.2023, зазначив в підставах тимчасово обмеження у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України «затвердженими постановою Кабінету міністрів України № 57 (зі змінами № 264 від 03.05.2022) від 27.01.1995, без конкретного посилання на конкретні статті та пункти нормативно-правових актів, та вказівкою, яких саме документів не надано позивачем для можливого перетину держаного кордону України.
Проте, відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд застосовує до спірних правовідносин практику Верховного Суду викладену у постанові від 5 березня 2020 року у справі № 640/467/19, в якій зазначено, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
Суд зазначає, що не наведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (п. 41 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України», рішення у справі «Скордіно проти Італії».
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією не є документом, який надає право на перетинання державного кордону, оскільки довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією виключено з абзацу другому пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57.
Суд критично оцінює вказані доводи представника відповідача про те, що позивачем не надолі документи, які б надали йому право перетину державного кордону України.
Крім того, представник як суб'єкт владних повноважень, який повинен довести правомірність прийнятого рішення, не навів жодного доводу щодо того, що в оскаржуваному рішенні встановлені підстави для прийняття рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону.
Суд вважає, що відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття позбавляє взагалі можливості позивача навести аргументи щодо їх неправомірності. Акт індивідуальної дії не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості. Проте саме невідповідність акту індивідуальної дії вимогам обґрунтованості та вмотивованості призводить до його протиправності. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду (від 04.12.2018 по справі № 821/1173/17, від 09.07.2019 у справі № 140/2093/18).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Плужником Максимом Валерійовичем договір про надання правової допомоги від 26.02.2023 № 29/11. Що підтверджується копією документа, який доданий до матеріалів справи.
Згідно пункту 3.1 Розділу 3 гонорар - винагорода Виконавця за здійснення захисту представництва інтересів Замовника та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 29/11 від 15.03.2023 позивачем виплачені витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, адвокату М.В. Плужнику Що підтверджується копією квитанції, яка додана до матеріалів справи.
Детальний розрахунок наведений у додатковій угоді № 1 від 15.03.2023 до договору про надання правової допомоги від 26.02.2023 № 29/ІІ. Що підтверджується копією документа, який доданий до матеріалів справи.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката наведено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Вказана справа не є складною, має невеликий обсяг заявлених позовних вимог, справа не потребували у представника значеного часу на вивчення практики з цього приводу.
Так, суд зазначає, що підготовка позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду може зайняти 2,0 години робочого часу. При цьому суд враховує об'єм позову.
Суд зазначає, що така послуга як консультація, збирання доказів, ознайомлення з документацією за яку заявлено 1000,00 грн., не є діями з надання професійної правничої допомоги у даній справі.
Окрім того, така послуга як підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду, за яку заявлено адвокатом 1 500,00 грн є складовими частинами підготовки та направленні позову до суду, тому суд вважає їх надлишковими та такими, що не відповідають приписам статті 134 КАС України і відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
Оцінивши надані докази, суд вказує, що обсяг, види та вартість правничої допомоги є не співмірними з урахуванням складності справи.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 зі сплати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
За наведеного вище суд вважає, що за таких обставин, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову, рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (79010, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 74, код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправним та скасування рішення,- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку № 2 від 26.02.2023, яким відмовлено ОСОБА_1 у перетині державного кордону на виїзд з України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривен) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (79010, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 74, код ЄДРПОУ 14321653).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 18 серпня 2023 року.
Суддя Р.В. Сацький