Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 серпня 2023 року Справа№200/2700/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.06.2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - Відповідач 2) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила суд:
визнати протиправним рішення № 262840016615 від 11.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (юридична адреса: пл. Соборна, З, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122, ЄДРПОУ 13486010) про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві (адреса місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368), призначити пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з моменту мого звернення, тобто з 04.05.2023.
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (юридична адреса: пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84122, ЄДРПОУ 13486010) та Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві (адреса місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з кожного по 3750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) гривень витрати на правову допомогу у зв'язку з підготовкою позовної заяви до суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач звернулась до Відповідача 2 за місцем своєї реєстрації із заявою про призначення пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення відповідно до положень частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року зі змінами.
Проте, рішенням Відповідача 1 № 262840016615 від 11.05.2023 Позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до положень частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, було відмовлено в зв'язку з відсутністю необхідного строку проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.
Ухвалою суду від 19.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем 1 було надано відзив на адміністративний позов, в якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що Позивач, звернулась із заявою від 04.05.2023 № 6589 до Відповідача 2 за призначенням пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №7 96- XII (далі Закон № 796-ХІІ).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Відповідача 1.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ).
Відповідно до частини другої статті 55 Закону № 796-ХІІ особи, які постійно проживали або постійно проживають, чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання (роботи), але не більше 5 років.
Згідно пункту 2 статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» право на пенсію мають за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме 23 роки у разі набуття права на пенсію у 2021 році.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно з наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж Позивача складає 32 роки 10 місяців 25 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_2 від 10.07.1986 з 01.09.1985 по 10.07.1986, оскільки є виправлення в прізвищі, не завірені належним чином. Згідно з наданими документами (довідки від 27.06.2017 № 292, від 19.01.2023 № 03- 195/4-23) період постійного проживання та роботи у зоні посиленого радіологічного контролю до 1 січня 1993 року складає 03 роки 02 місяці 26 днів, що є недостатнім для зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Враховуючи вищезазначене, Відповідачем прийнято рішення про відмову № 262840016615 від 11.05.2023 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, у зв'язку із недостатністю періоду постійного проживання та роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року.
Відповідачем 1 було надано відзив на адміністративний позов, в якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав аналогічним тим, що викладені Відповідачем 2 у відзиві.
Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
02.09.1993 року Київською обласною державною адміністрацією Позивачу було видано посвідчення громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_4 .
Відповідно до свідоцтва про укладенню шлюбу від 30.05.1992 року серія НОМЕР_5 прізвище Позивача (Веремій) після одруження присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ».
Згідо копії трудової книжки серії НОМЕР_6 , зокрема, вбачається, що Позивач:
з 01.09.1985 року по 10.07.1986 року навчалася в СПТУ №43 м. Києва.
13.10.1989 р. (наказ № 200 від 13.10.1989р.) прийнята санітаркою санаторію «Десна» - запис трудової книжки;
27.03.1990 р. (наказ № 58/л п. 2 від 27.03.1990р.) переведена сестрою-хазяйкою санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 » - запис трудової книжки;
01.09.1993р. переведена сестрою-хазяйкою бази відпочинку «Десна» - запис наказу АТ «КРП» по особовому складу № 171/л від 01.09.1993 р.;
27.05.1994 р. звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗОТ УССР - запис наказу АТ «КРП» по особовому складу № 101/л від 27.05.1994р.
Решта записів в трудовій книжці відображають відповідні періоди роботи та обставини звільнення, що не стосуються предмету спору та не підлягають дослідженню судом.
Відповідно до диплому НОМЕР_2 , 01 вересня 1985 року Позивач вступила до середнього професійно-технічного училища №43 м. Києва і 10 липня 1986 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією оператор зв'язку.
Відповідно до довідки Держаного агентства України з управління зоною відчуження від 19.01.2023 № 03-195/4-23, наслений пункт Літки Броварськоготрайону Київської області до 01.01.2015 року належало до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно довідки Літочківської сільської ради Броварського району Київської області від 27 червня 2017 року вих. № 292 зазначено, що Позивач, дійсно постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_3 , з 1968 року по 12.12.1986 року, з 21.10.1990 по 11.09.09.1992 року.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23 липня 1991 року с. Літочки відносилося до 31.12.2014 року до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 категорія) і користувалося пільгами відповідно до ст. 23 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Згідно довідки Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» від 01.09.2017 № 37/49, Позивач працювала у санаторії «Десна» Київського річкового порту: 13.10.1989 р. (наказ № 200 від 13.10.1989р.) прийнята санітаркою санаторію «Десна» - запис трудової книжки; 27.03.1990 р. (наказ № 58/л п. 2 від 27.03.1990р.) переведена сестрою- хазяйкою санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 » - запис трудової книжки; 01.09.1993р. переведена сестрою-хазяйкою бази відпочинку «Десна» - запис наказу АТ «КРП» по особовому складу № 171/л від 01.09.1993 р.; 27.05.1994 р. звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗОТ УССР - запис наказу АТ «КРП» по особовому складу № 101/л від 27.05.1994р. Санаторій «Десна» знаходився в селі Літки Броварського району Київської області.
Позивач 04.05.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заява позивача була розподілена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатом розгляду заяви та отриманих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку №262840016615 від 11.05.2023 у зв'язку з відсутністю необхідного строку проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж Позивача на дату звернення становить 32 роки 10 місяців 25 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_2 від 10.07.1986 року з 01.09.1985 по 10.07.1986, оскільки є виправлення в прізвищі, не завірені належним чином.
Згідно наданих документів період постійного проживання або відпрацювання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить 3 роки 02 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До періоду проживання на території зони посиленого радіологічного контролю не зараховано період проживання в с. Літочки Броварського району Київської області згідно довідки № 292 від 27.06.2016 року з 26.04.1986 по 10.07.1986, з 18.07.1986 по 12.12.1986, оскільки згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 20.07.1986 року та диплому НОМЕР_2 від 10.07.1986 року за ці періоди є дані про навчання в місті Києві (з 26.04.1986 по 10.07.1986) та роботу (з 18.07.1986 по 12.12.1986), місце знаходження підприємства не можливо визначити згідно даних трудової книжки, необхідно надати уточнюючу довідку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №1058-IV) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років кожний рік проживання, роботи.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Таким чином, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту другого статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та/або праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у вказаній зоні в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
З матеріалів справи вбачається, що страховий стаж Позивача для розрахунку пенсії складає 32 роки 10 місяців та 25 днів, що не заперечується сторонами.
Оскільки Позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Літочки Бородянського району Київської області, пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796-XII, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні нею 55 років, тобто з 28.05.2023.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Згідно зі ст.9 Закону №796-XII (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ст. 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п. 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд не приймає до уваги твердження Пенсійного фонду щодо відсутності підстав для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку з огляду на ненадання позивачем належним документів та зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, 02.09.1993 року Київською обласною державною адміністрацією Позивачу було видано посвідчення громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_4 .
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення Позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи, тому позиція Відповідачів, викладена у наданих суду відзивах не підтверджена на законодавчому рівні та належними і достатніми доказами.
З наявних у справі документів, судом встановлено, що позивач від народження з 1968 року по 12.12.1986 року, з 21.10.1990 по 11.09.1992 року проживала та була зареєстрована в с. Літочки Броварського району Київської області, отримала 02.09.1993 року від Київської обласної державної адміністрації посвідчення громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_4 .
З копії трудової книжки Позивача НОМЕР_6 та довідки від 01.09.2017 № 37/49 вбачається зокрема її період роботи з 13.10.1989 до 27.05.1994 у санаторії «Десна» Київського річкового порту, що підтверджує обставини проживання та роботи в зоні 4.
Відповідно, факт проживання та/або праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю в с. Літочки Броварського району Київської області протягом чотирьох років (з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року), як того вимагає абз. п. 2 ст. 55 Закону №796-XII підтверджено, як і підтверджено факт проживання у вказаній зоні в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року для застосування початкової величини зниження пенсійного віку.
Суд зазначає, що у справі відсутній спір щодо віднесення с. Літочки Броварського району Київської області до зони посиленого радіологічного контролю, тому дана обставина не підлягає дослідженню судом.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з 01.09.1985 до 10.07.1986 позивач навчалася в СПТУ №43 у м. Києві, позаяк відповідно до довідки Літочківської сільської ради позивач з 1968 року по 12.12.1986 року, з 21.10.1990 по 11.09.09.1992 проживала у с. Літочки Броварського району Київської області. Суд дійшов висновку, що відповідач не розмежував з перевіркою обставин інституту прописки (реєстрації), місця фактичного/тимчасового перебування/проживання і ухвалив передчасно рішення № 262840016615 від 11.05.2023 без всебічного, повного та об'єктивного розгляду поданих позивачем документів до заяви про призначення пенсію та використання власних повноважень для перевірки обгрунтованих сумнівів.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії досягла віку, необхідного для такого призначення - 55 років та має відповідне посвідчення, яке підтверджує факт проживання або роботи на території зони посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796.
Отже період проживання з 26.04.1986 по 10.07.1986, з 18.07.1986 по 12.12.1986 підлягає зарахуванню до періоду проживання на території зони посиленого радіологічного контролю.
З приводу не зарахування до страхового стажу періоду навчання згідно диплома НОМЕР_2 від 10.07.1986 року з 01.09.1985 по 10.07.1986, оскільки є виправлення в прізвищі, не завірені належним чином, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон України №1788-XII).
Закон України 1788-XII, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Стаття 56 Закону України №1788-XII визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Згідно пункту до абзацу 3 статті 56 Закону України №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначене узгоджується з положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
Суд зазначає, що трудова книжка Позивача містить належним чином здійснені записи щодо періоду навчання у середньому професійно-технічному училищі №43 м. Києва з 01 вересня 1985 року по 10 липня 1986 року, які не мають дефектів їх вчинення.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Як передбачено частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.
Таким чином, зі вказаного Порядку убачається, що при відсутності у дипломі особи відомостей часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умові, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Уникаючи надмірного формалізму, судом встановлено, що відповідачем не було вжито жодних дій щодо витребування додаткових документів з метою належного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до диплому НОМЕР_2 , 01 вересня 1985 року Позивач вступила до середнього професійно-технічного училища №43 м. Києва і 10 липня 1986 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією оператор зв'язку.
Суд зазначає, що у дипломі позивача міститься виправлення в прізвищі Позивача українською мовою.
Проте суд зазначає, що вказане виправлення в дипломі не спростовує того факту, що Позивач навчався з 01 вересня 1985 року по 10 липня 1986 року в середньому професійно-технічному училищі №43 м. Києва.
Факт навчання Позивача також, підверджується записами в трудової книжкі серії НОМЕР_6 . Суд звертає увагу, що жодним з відповідачів не спростованого факту приналежності вищевказаної трудової книжки саме позивачу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що період навчання Позивача з 01 вересня 1985 року по 10 липня 1986 року в середньому професійно-технічному училищі №43 м. Києва, підлягає зарахуванню до страхового стажу.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 262840016615 від 11.05.2023 щодо відмови Позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Відповідача 2 призначити пенсію Позивачу, суд вказує, що заява позивача про призначення пенсії розглянута за правилами екстериторіальності.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (зі змінами внесеними Постановою Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України”) (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Враховуючи вказані вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Відповідача 1.
За вказаних обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог до Відповідача 2.
Крім того, суд не має підстав для зобов'язання Відповідача призначити пенсію, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення та розрахунку пенсії.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним):
визнати протиправним та скасувати рішення № 262840016615 від 11.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву Позивача від 04.05.2023 року про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Суд звертає увагу Позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що Відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позов задоволено частково, позивачем сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн., суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору у сумі 536,80 грн.
Щодо стягнення з Відповідачів витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7500,00 грн. (3500,00 грн. з кожного).
За унормуванням ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За унормуванням ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З метою отримання професійної правничої допомоги, між Позивачем та ТОВ «Центр правової допомоги у м. Київ» (далі - Виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги №25052301 від 25.05.2023 року.
Згідно з актом №25052301 до договору про надання правової допомоги №25052301 від 25.05.2023 року, Виконавець надав, а Позивач прийняв юридичні послуги/правову допомогу щодо: проект позову до суду, оскаржуване рішення ПФУ, заяву про судовий контроль. Вартість послуг Виконавця за цим Актом складає 7500,00 грн.
Так, позивач зазначає, що його витрати у цій справі склали 7500,00 грн.
Частиною 7 статті 139 КАС України обумовлено: розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає необхідним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.
Предмет спору у цій справі не є складним, не потребує складних правових досліджень, вивчення обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, спірні відносини не є новими у судовій практиці. Більш того, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань.
З огляду на викладене та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 7500,00 грн. є не співмірними зі складністю справи.
З урахуванням наведеного, суд вважає підтвердженими сплату позивачем адвокату витрат на суму 1500,00 грн. за надання професійної правничої допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись статтями 32,139,243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 262840016615 від 11.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04.05.2023 року про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Є.В. Череповський