"16" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/1285/21
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Кафлановій А.С.,
розглянувши справу № 923/1285/21
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 102; код ЄДРПОУ 22868348)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Синєвир» (75040, Херсонська обл., с. Токарівка, траса Ростов-Одеса-Рені, 597 км; код ЄДРПОУ 31507214)
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 19 927,63 грн;
представники сторін:
від позивача - Морозова О.В.,
від відповідача - не з'явився,
третя особа - не з'явилась,
У вересні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синєвир» про стягнення 19 927,63 грн.
Справа розглядалась Господарським судом Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, ухвалою Господарського суду Херсонської області від 29.09.2021 було відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи та залучено до участі у справі ОСОБА_1 у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Проте, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.
Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).
За Актом прийому-передачі евакуйована справа № 923/1285/21 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 року справу розподіллено судді Волкову Р.В.
Суд зазначає, що відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.
Ухвалою від 20.06.2023 справу № 923/1285/21 прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснити спочатку за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.07.2023.
В подальшому судове засідання було відкладено на 09.08.2023 та на 16.08.2023.
15.08.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії перекладу Звіту № 327/03-19, яке протокольною ухвалою від 16.08.2023 було задоволено.
У судовому засіданні, яке відбулось 16.08.2023, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Стислий виклад позицій та доводів сторін.
У позовній заяві позивач зазначає про укладення з відповідачем договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі Полісу № АМ6203872, строк дії якого з 16.092018 по 15.09.2019 та згідно з яким ліміт відповідальності страхової компанії за шкоду, заподіяну майну, складає 100 000,00 грн, розмір франшизи - 0,00 грн, а забезпеченим транспортним засобом є автомобіль Isuzu NQR71P д/н НОМЕР_1 (далі - забезпечений ТЗ).
Вказує, що 30.12.2018 об 11:01 год. в м. Миколаєві по вул. Космонавтів, 142 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю забезпеченого ТЗ під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу - Opel Insignia д/н НОМЕР_2 , який було пошкоджено.
Зазначає, що відповідач своїми діями вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122-4 та ст. 124 КУпАП, в підтвердження чого звертає увагу на постанову Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019.
Зауважує, що власник пошкодженого транспортного засобу (Opel Insignia д/н НОМЕР_2 ) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» з повідомленням про настання страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування, у зв'язку з чим останнє здійснило виплату страхового відшкодування на користь власника пошкодженого транспортного засобу у сумі 19 927,63 грн.
Звертає увагу, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ було визначено на підставі Звіту № 327/03-19 від 11.03.2019.
З постанови Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019 позивач вбачає, що між відповідачем та ОСОБА_1 на момент ДТП існували трудові відносини.
Посилаючись на ст. 1187, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, абз. «в» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 19 927,63 грн матеріальної шкоди в порядку регресу.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до Господарського суду Херсонської області (вх. № 7893/21 від 19.10.2021), відповідач не заперечує щодо факту ДТП та обставин притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП.
Звертає увагу, що зі змісту постанови Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019 вбачається, що ДТП сталася 30.12.2018, а протоколи про адміністративні правопорушення датовані 01.02.2019, тобто через місяць після ДТП.
Також зауважує про деякі невідповідності між описом зафіксованих ушкоджень автомобіля Opel Insignia д/н НОМЕР_2 в акті огляду транспортного засобу від 05.03.2019 та в постанові Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019.
Вважає, що вказані обставини свідчать про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, що спричинені автомобілю ушкодження були заподіяними саме під час ДТП 30.12.2018.
Крім того, зазначає про необґрунтованість посилань позивача на існування трудових відносин між ТОВ «Синєвир» та ОСОБА_1 й одночасно вказує, що останній не значився та не значиться у штатному розписі ТОВ «Синєвир», договір з ним не укладався та трудових відносин не існувало.
Підкреслює, що ОСОБА_1 в день скоєння ДТП самовільно використав автомобіль Isuzu NQR71P д/н НОМЕР_1 в особистих цілях та на власний ризик, а ТОВ «Синєвир» не надавало йому завдань та доручень щодо використання вказаного ТЗ.
На переконання ТОВ «Синєвир, належним відповідачем у даній справі є саме ОСОБА_1 , який у день ДТП самовільно використав автомобіль Isuzu NQR71P д/н НОМЕР_1 в особистих цілях та на власний ризик.
У відповіді на відзив (вх. № 8220/21 від 02.11.2021) позивач, серед іншого, зазначає, що так як винуватець залишив місце ДТП, потерпілий отримав можливість звернутися до страхової компанії винуватця за виплатою страхового відшкодування тільки після розшуку забезпеченого ТЗ та встановлення особи винуватця.
Вказує, що потерпіла особа має право звернутися до страхової компанії за виплатою страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого, протягом 1 року з дати ДТП.
Крім того, вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 в день ДТП самовільно використав автомобіль, так як відповідач не надає доказів викрадення ТЗ або доказів звернення до компетентних органів із заявою про викрадення або неправомірне заволодіння майном.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
12.09.2018 позивачем та відповідачем було підписано Поліс № АМ/6203872 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який у розумінні Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є формою внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Строк дії зазначеного Полісу - з 16.09.2018 до 15.09.2019.
За умовами Полісу ліміт відповідальності страхової компанії за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн, розмір франшизи - 0,00 грн, забезпеченим транспортним засобом є: автомобіль Isuzu NQR71P д/н НОМЕР_1 .
Постановою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019 у справі № 485/259/19, яка набрала законної сили 12.03.2019, встановлено, що 30 грудня 2018 року близько 11:00 в м.Миколаєві по вул.Космонавтів, 142, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ISUZU NQR 71P з номерним знаком НОМЕР_1 , у порушення вимог п.п.2.3"б", 13.1 Правил дорожнього руху України, не був уважний, не витримав правий боковий інтервал, скоїв наїзд на припаркований автомобіль марки OPEL INSIGNIA з номерним знаком НОМЕР_2 , належний ОСОБА_2 . Порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху спричинило пошкодження транспортних засобів. Після дорожньо-транспортної пригоди, порушник, в порушення п.2.10 "а" Правил дорожнього руху України, залишив місце пригоди. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення за ст.124, 122-4 КУпАП, а саме порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів та залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.
Вказані обставини учасниками справи не заперечується.
Вищезазначеною постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ст.122-4 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340,00 грн.
05.03.2019 потерпілою особою - ОСОБА_2 , яка є власником пошкодженого ТЗ OPEL INSIGNIA з номерним знаком НОМЕР_2 , подано до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» заяву на виплату страхового відшкодування.
Згідно зі Звітом № 327/03-19 від 11.03.2019 про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, складеним ФОП Болдаревим С.М., вартість (розмір) збитків, завданих пошкодженням ТЗ OPEL INSIGNIA 2.0 АТ Edition , реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 19 927,63 грн.
ФОП Болдаревим С.М. також було складено Акт огляду ТЗ від 05.03.2019 (а.с. 21).
18.03.2019 позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування № 22756-19 та складено Страховий акт № 22756-19 від 05.04.2019 (а.с. 24-25).
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з врахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
05.04.2019 позивач перерахував на користь потерпілої особи 19 927,63 грн страхового відшкодування.
З огляду на встановлені вище обставини, спірні правовідносини пов'язані з відшкодуванням майнової шкоди, завданої внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових правовідносин із таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду, та особа, яка відповідає за шкоду.
За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 373/1773/18-ц, від 20.11.2019 у справі № 501/2298/16-ц, від 05.09.2018 у справі № 534/872/16-ц.
Як вбачається з матерів справи, постановою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019 у справі № 485/259/19, яка набрала законної сили 12.03.2019, встановлено, що 30 грудня 2018 року близько 11:00 в м.Миколаєві по вул.Космонавтів, 142, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ISUZU NQR 71P з номерним знаком НОМЕР_1 , скоїв наїзд на припаркований автомобіль марки OPEL INSIGNIA з номерним знаком НОМЕР_2 , належний ОСОБА_2 , що спричинило пошкодження транспортних засобів. Після дорожньо-транспортної пригоди, порушник залишив місце пригоди. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення за ст.124, 122-4 КУпАП, а саме порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів та залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.
Вищезазначеною постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124, ст.122-4 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340,00 грн.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 646/989/18.
Однак, досліджуючи питання наявності спеціальних умов деліктної відповідальності у цій справі, судом встановлено, що на підтвердження факту перебування водія ОСОБА_1 на час ДТП у трудових відносинах з ТОВ «СИНЄВИР» позивачем не подано жодних доказів.
Наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «СИНЄВИР» позивач вбачає з постанови Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019.
Так, у змісті вказаної постанови містяться, зокрема, відомості про особу, стосовно якої розглядалася справа про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1 та зазначено, серед іншого, що він працює водієм ТОВ «Синєвир».
Частиною 6 ст. 75 ГПК України передбачено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, постанова суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності є обов'язковою для господарського суду лише в питанні, чи мала місце 30.12.2018 дорожньо-транспортна пригода та чи вчинена вона ОСОБА_1 .
Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що відповідно до абз. «в» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює вибір особи (страхувальника чи водія), зобов'язаної відшкодувати йому виплачену суму, на власний розсуд.
Водночас, як вже було зазначено, для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідною є наявність спеціальних умов деліктної відповідальності, а саме: 1) перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; 2) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків.
У відповідності з ч. 7 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державні органи, у тому числі суди, … безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, досліджуючи доводи позивача щодо існування між відповідачем та ОСОБА_1 трудових відносин, суд зазначає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуковим запитом юридичної особи з найменуванням «СИНЄВИР» відображається вісім юридичних осіб, з яких дві мають організаційно-правову форму товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код 31507214 та 14014419).
У постанові Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2019 вказано, що ОСОБА_1 працює водієм ТОВ «Синєвир» без будь-яких інших ідентифікуючих ознак цього підприємства (ідентифікаційного коду, місця реєстрації юридичної особи тощо).
Крім того, інформація про те, що ОСОБА_1 працює водієм ТОВ «Синєвир» у постанові зазначена серед відомостей про особу, стосовно якої розглядалася справа про адміністративне правопорушення, тобто місце працевлаштування ОСОБА_1 не було об'єктом дослідження Снігурівського районного суду Миколаївської області у справі, а наведені вказаним судом обставини щодо працевлаштування водія у ТОВ «СИНЄВИР» не вважаються господарським судом преюдиційними для справи № 923/1285/21 у розумінні ст. 75 ГПК України.
Отже, із наявної у матеріалах справи постанови неможливо встановити, що водій ОСОБА_1 на час скоєння ДТП мав трудові відносини саме з відповідачем.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які б прямо чи опосередковано свідчили про перебування водія ОСОБА_1 на момент ДТП у трудових відносинах із відповідачем, і що він керував транспортним засобом Isuzu NQR71P д/н НОМЕР_1 у зв'язку із виконанням своїх трудових обов'язків.
Наведена обставина є тією підставою, яка виключає можливість покладення на відповідача обов'язку відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України відшкодувати шкоду, завдану водієм ОСОБА_1 , та ст. 1187 Цивільного кодексу України відшкодувати шкоду, як власником джерела підвищеної небезпеки, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі ст. 129 ГПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 102; код ЄДРПОУ 22868348) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синєвир» (75040, Херсонська обл., с. Токарівка, траса Ростов-Одеса-Рені, 597 км; код ЄДРПОУ 31507214) про стягнення 19 927,63 грн - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 16 серпня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 21 серпня 2023 р.
Суддя Р.В. Волков