ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.06.2023Справа № 910/12768/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Старовойтова Є. А., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" (вул. Хмельницького Богдана, буд. 19-21А, місто Київ, 01054, код ЄДРПОУ 41952114)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ: 00100227)
про зобов'язання припинити дії та стягнення 93 326,94 грн,
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (далі - відповідач) про зобов'язання припинити дії та стягнення безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 14.01.2020 №1467-02024 відповідач виставив позивачу акти приймання-передачі послуг за період з 01.07.2020 по 30.06.2021, за якими позивачем була здійснена оплата в сумі 93 326, 94 грн. Водночас постанову НКРЕКП №360 від 07.02.2020, на підставі якої відповідач встановлював тариф за надані послуги, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/3041/20 від 13.07.2020, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020. Відтак, враховуючи що відповідач продовжує нараховувати позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, позивач просить зобов'язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором, а також стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 93 326, 94 грн.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2021 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
27.08.2021 у встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06.10.2021.
24.09.2021 до відділу діловодства суду від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що за приписами Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник, що здійснює експорт електричної енергії, не звільняється від обов'язку оплачувати послугу з передачі електричної енергії, та відмовляючись здійснювати таку оплату в обсягах переданої та експортованої електричної енергії, позивач вимагає безоплатного отримання послуги. Водночас рішення Окружного адміністративного суду від 13.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, отже постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020 є чинною з моменту її прийняття, а заявлені до стягнення з відповідача кошти були одержані останнім на виконання умов договору; посилання позивача на рішення Суду Європейського Союзу від 06.12.2018 у справі №С-305/17 FENS є необґрунтованим, оскільки правовідносини у даній справи є нетотожними правовідносинам у справі, що розглядається, при цьому безпідставним є також посилання на ст. 41 договору про заснування Енергетичного співтовариства та ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, позаяк оплата послуг з передачі електричної енергії не є митом. Крім того, відповідач зазначає, що вимога про зобов'язання припинення дій є встановленням фактів/обставин, що саме по собі не захищає порушене право, таким чином позивачем обрано неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав.
У підготовчому засіданні 06.10.2021 судом оголошено перерву до 10.11.2021.
22.10.2021 до відділу діловодства суду представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що у подібних правовідносинах має місце неоднакове застосування норм права, а тому існує необхідність зупинити провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20.
Підготовче засідання, призначене на 10.11.2021, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпусті.
09.11.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі, мотивоване тим, що справа №910/9627/20, яка перебуває на розгляді Великою Палатою Верховного Суду, є пов'язаною зі справою №910/12768/21, таким чином з метою дотримання єдності судової практики існують підстави для зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 підготовче засідання призначено на 25.11.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 задоволено клопотання сторін про зупинення провадження у справі, провадження у справі зупинено до закінчення касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20 за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зобов'язання вчинити дії.
26.09.2022 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" подано до суду клопотання про поновлення провадження у справі з доданою копією постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 поновлено провадження у справі №910/12768/21, підготовче засідання призначено 02.11.2022.
31.10.2022 на електронну пошту суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 02.11.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/12768/21 до розгляду по суті на 30.11.2022.
30.11.2022 до відділу діловодства суду представником відповідача подано клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 30.11.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у долученні доказів до матеріалі справи.
Так, згідно приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Позаяк, відповідач, подаючи додаткові докази, жодним чином не обґрунтував неможливість їх подання до суду, без наведення обґрунтованих причин, що не залежали від нього, такі докази не приймається судом до розгляду.
21.12.2022 до відділу діловодства суду представником Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" подано додаткові пояснення, у яких відповідач наводить посилання на постанову Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №640/3041/20, де зазначено, що суди попередніх інстанцій, вийшовши за межі своїх повноважень, визнали нечинною та протиправною з моменту прийняття оспорювану постанову Нацкомісії, отже після винесення даної постанови Верховного Суду постанова НКРЕКП №360 від 07.02.2020 вважається діючою та чинною з 08.02.2020, при цьому позивач без жодних зауважень підписав додаткові угоди №3 від 12.11.2021 та від 28.12.2021 до договору.
У судовому засіданні 21.12.2022 судом оголошено перерву розгляду справи по суті до 26.01.2022.
Розгляд справи по суті, призначений на 26.01.2022, не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 розгляд справи по суті призначено на 23.02.2023.
22.02.2023 через підсистему "Електронний суд" представником Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи №640/27130/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2023 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 22.02.2023 про зупинення провадження у справі; зупинено провадження у справі №910/12768/21 до розгляду справи №640/27130/21 і набрання резолютивним процесуальним документом, складеним за наслідками розгляду вказаної справи, законної сили.
19.04.2023 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" подано клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 поновлено провадження у справі №910/12768/21; призначено розгляд справи по суті на 15.06.2023.
14.06.2023 до відділу діловодства суду представником Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/14489/20.
У судовому засіданні 15.06.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Так, приписами пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Вказана норма встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Відповідач, вказуючи про необхідність зупинення провадження у даній справі, зауважує на тому, що ухвалою Верховного Суду передано на розгляд Великій Палаті Верховного Суду справу №910/14489/20, підставою для чого стала необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, оскільки колегія суду не погоджується із застосуванням висновків Суду ЄС у рішенні від 06.12.2018 у справі "FENS spol. s r.o. v. Slovak Republic" як джерела права у контекті тлумачення обмежень на запровадження заходів, еквівалентних до мита, згідно зі статтею 41 Договору про заснування ЕС у цій справі, що не є тим випадком, який передбачений пунктом 5 частиною 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 15.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити.
У судовому засіданні 15.06.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
Приватне акціонерне товариство "Нацональна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 року як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".
НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, п. 3.2 Статуту НЕК "Укренерго".
НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Товариство з обмеженою відповідальність "АКСПО УКРАЇНА" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 17.12.2019 № 2856.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Згідно з абз 2 п. 1.3.5. "Правила ринку", затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі Правила ринку), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила роздрібного ринку).
Згідно з приписами п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс систем передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.
Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.
14.01.2020 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-02024, (далі - договір) відповідно до пункту 1.1 якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.
За умовами пункту 4.1. договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку.
Згідно з умовами пункту 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуг здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку визначеному законодавством.
На виконання умов договору в період з 01.07.2020 по 30.06.2021 сторонами складено та підписано акти приймання-передачі послуги: за липень 2020 року від 31.07.2020 на суму 0, 00 грн, за серпень 2020 року від 31.08.2020 року на суму 0, 00 грн, за вересень 2020 року від 30.09.2020 на суму 38 340, 71 грн, за жовтень 2020 року від 31.10.2020 на суму 0, 00 грн, за листопад 2020 року від 30.11.2020 на суму 0, 00 грн, за грудень 2020 року від 31.12.2020 на суму 34 528, 70 грн, за січень 2021 року від 31.01.2021 на суму 0, 00 грн, за лютий 2021 року від 28.02.2021 на суму 8 817, 90 грн, за березень 2021 року від 31.03.2021 на суму 0, 00 грн, за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 11 639, 63 грн, за травень 2021 від 31.05.2021 на суму 0, 00 грн.
Відповідачем також були виставлені відповідні рахунки-фактури: від 05.10.2020 на суму 38 340, 71 грн, від 04.01.2021 на суму 34 528, 70 грн, від 04.03.2021 на суму 8 817, 90 грн, від 05.05.2021 на суму 11 639, 63 грн, як були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №1631 від 26.10.2020 на суму 38 340, 71 грн, №15 від 12.01.2021 на суму 34 528, 70 грн, №242 від 01.04.2021 на суму 8 817, 90 грн, №343 від 11.05.2021 на суму 11 639, 63 грн.
Між сторонами також було підписано акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 31.03.2021.
Також до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі послуги за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 4562, 45 грн та за серпень від 31.08.2022 на суму 34 840, 51 грн разом з відповідними рахунками №1467-02024/05/08/2022 від 05.08.2022 та №1467-02024/05/09/2022 від 05.09.2022, щодо яких позивачем надано відповідачу зауваження із зазначенням про відсутність правових підстав для підписання зазначених актів з боку ТОВ "АКСПО УКРАЇНА".
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач доводить відсутність у нього обов'язку здійснювати оплату послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електричної енергії, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії щодо експорту електричної енергії позивачу за договором і включення вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії у первинні документи, якими оформлюється надання послуг з передачі електричної енергії.
Крім того, за доводами позивача, виходячи із довідок, виданих за підписом осіб, відповідальних за здійснення диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОЕС України, до вищезазначених актів відповідачем протягом спірного періоду було неправомірно включено вартість послуги з експорту електричної енергії в загальному розмірі 93 326, 94 грн, які позивач просить стягнути з відповідача на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що у зв'язку з прийняттям Постанови № 360 у позивача, як електропостачальника, виник обов'язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт, при цьому така плата не є заходом, еквівалентним до мита, а є платою за фактично надані послуги. Крім того відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки заявлена позивачем вимога про зобов'язання суб'єкта господарювання припинити дії по суті спрямована на встановлення юридично значущого факту, у зв'язку з чим її задоволення не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення права за умови його порушення.
Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Отже, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
За приписами п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальником є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Таким, чином положеннями п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст.1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій "передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.
Тобто, нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 1467-0202 від 14.01.2020.
Також, судом враховано, що обов'язок щодо сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії було запроваджено із прийняттям Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 року № 360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі", яка набула чинності 08.02.2020 року.
Відповідно до статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про ЕС (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв'язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Згідно зі статтею 3 Договору про ЕС для цілей статті 2 Договору діяльність ЕС охоплює: a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у розділі II Договору про ЕС, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як описано в розділі II Договору про ЕС; b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в розділі III Договору про ЕС; c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як описано в розділі IV Договору про ЕС.
Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.
Згідно ст. 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, «нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики» для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі. Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов'язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
Отже, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов'язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Статтею 41 Договору про ЕС визначено, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Пункт 1 не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
Зазначена норма є обов'язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та має вищу юридичну силу порівняно з національним законодавством.
На рівні національних нормативно-правових актів правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України "Про ринок електричної енергії".
Абзацом другим частини першої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що на виконання зобов'язань України за Договором про ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Абзацом другим частини шостої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Відповідно до ч. 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
Згідно ст. 67 Договору про ЕС Секретаріат, зокрема, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів, а також може виконувати інші завдання, покладені на нього цим Договором або процедурним актом Ради Міністрів, за винятком повноваження вживати заходів, а також приймає процедурні акти.
Стосовно передбаченої частиною одинадцятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" необхідності врахування практики Секретаріату ЕС щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 94 Договору про ЕС його інституції (до яких Розділом V Договору віднесено також Секретаріат) тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду (Європейський Суд як він поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону про РЕ) чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств (актуальна назва Загальний Суд, як він також поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону про РЕ).
Так відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41. Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Закон України "Про ринок електричної енергії" покладає на суди обов'язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду ЄС (Європейського Суду, Загального Суду), прецедентне право якого також є обов'язковим для Секретаріату ЕС.
У постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/9627/20 від 03.08.2022 зроблено висновок, що релевантна практика Суду ЄС, зокрема рішення № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року, має братися до уваги, у тому числі судами при вирішенні спорів, подібних до того, що є предметом розгляду у даній справі.
Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію. Існуючі мита або заходи еквівалентної дії, які застосовуються в Україні, як зазначено у Додатку І-C до цієї Угоди, повинні поступово анулюватися протягом перехідного періоду відповідно до Графіку, включеного до Додатку І-C до цієї Угоди. У разі внесення змін до митного законодавства України зобов'язання, взяті відповідно до Графіку, що міститься у Додатку І-C до цієї Угоди, залишатимуться чинними на основі відповідності опису товарів. Україна може застосовувати спеціальні заходи щодо вивізного (експортного) мита на умовах, визначених у Додатку І-D до цієї Угоди. Дія таких спеціальних заходів закінчиться наприкінці періоду, встановленого для такого товару у Додатку І-D до цієї Угоди.
Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до обсягу електричної енергії, за який нараховується плата згідно договору №1467-02024 від 14.01.2020.
Згідно з приписами ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У частинах 1 та 2 статті 4 ГПК України закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Системний аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що у вказаних процесуальних нормах ідеться саме про законний інтерес і за своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює існування зазначеної категорії інтересу і надання інтересу законної (легітимної) охорони.
У рішенні від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.
Таким чином, "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Тобто, неправомірні дії НЕК "Укренерго" порушують також охоронюваний законом інтерес позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту.
За положеннями ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені судом у такий спосіб, який має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.
Враховуючи все вищенаведене та беручи до уваги те, що незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому на думку суду, вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині заявлених вимог про зобов'язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №1467-02024 від 14.01.2020 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 93 326, 94 грн суд зазначає наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17.
Суд встановив, що позивач повністю оплатив послуги з передачі електричної енергії за договором, відповідно до виставлених відповідачем рахунків-фактур та актів приймання-передачі послуг за період з 01.07.2020 по 30.06.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Водночас суд встановив неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, і, як наслідок, порушення в результаті таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" диспетчерське (оперативно-технологічне) управління режимами роботи ОЕС України відповідно до цього Закону, кодексу системи передачі та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії здійснює оператор системи передачі.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок, виданих за підписом осіб, відповідальних за здійснення диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОЕС України, позивачем було експортовано наступні обсяги електричної енергії до Угорщини, Словаччини, Румунії та Польщі: у вересні 2020 року 380 394 597 кВт*год; у грудні 2020 року 190 804 116 кВт*год; у лютому 2021 року 134 496 482 кВт*год; у квітні 2021 року 326 367 169 кВт*год.
У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.
Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Правовий висновок щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України аналогічного змісту викладено також і у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 917/2572/13.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на висновок суду про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до цих країн є необґрунтованим та здійснено без урахування міжнародних зобов'язань України.
Відтак кошти, сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, набуті відповідачем без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог і в цій частині.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", код ЄДРПОУ: 00100227, припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА", код 41952114, послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії №1467-02024 від 14.01.2020 та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ: 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСПО УКРАЇНА" (вул. Хмельницького Богдана, буд. 19-21А, місто Київ, 01054, код ЄДРПОУ 41952114) безпідставно набуті в період з 01.07.2020 по 30.06.2021 грошові кошти в сумі 93 326 (дев'яносто три тисячі триста двадцять шість) грн 94 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
У зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці підписання повного тексту рішення здійснюється після виходу судді з відпустки.
Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2023
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА