номер провадження справи 5/155/23
02.08.2023 Справа № 908/1813/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали позовної заяви
За позовом: Комунального підприємства "Водоканал" (електрона пошта: info.vodokanal@zp.gov.ua; вул. Святого Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 03327121)
До відповідача: Комунального підприємства "Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області" (електрона пошта: elenapopova2017@ukr.net; вул. Слободчикова, буд. 17, с. Михайлівка, Запорізька область, 70030; код ЄДРПОУ 33622933)
про стягнення 2 203 592,15 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Мірошниченко А.О., довіреність № 39 від 19.04.2023, юрисконсульт;
Від відповідача: Тоцька О.В., довіреність №53 від 20.06.2023;
31.05.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Комунального підприємства "Водоканал" до Комунального підприємства "Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області" про стягнення 2 203 592,15 грн.
31.05.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/1813/23 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1813/23 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/155/23 та підготовче засідання призначено на 03.07.2023 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою.
Ухвалою від 03.07.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02.08.2023 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
В судовому засіданні 02.08.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 02.08.2023 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі "Акорд".
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги пояснивши, що між КП «Водоканал» та КП "Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області" укладено договір про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації №5386/4 від 03.01.2012. На виконання умов вказаного договору позивач за період з грудня 2022 по березень 2023 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 2 148 379,84 грн. Однак, відповідач оплату за надані послуги не здійснив. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних в сумі 8 657,78 грн., інфляційні втрати в сумі 36 020,92 грн. та на підставі п.6.2. договору пеню в сумі 10 533,63 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 526, 625, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача підтримав заяву № б/н від 30.06.2023 про визнання позовних вимог у повному обсязі на суму 2 203 592,15 грн. З урахуванням викладеного, просить суд вирішити питання в порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України щодо повернення позивачу з державного бюджету України 50% судового збору при поданні позову до суду.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2012 між Комунальним підприємством "Водоканал" (далі - Водоканал) та Комунальним підприємством "Михайлівський сількомунгосп Вільнянського району Запорізької області (далі - Абонент) укладено договір про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4 відповідно до п.1.1. якого Водоканал забезпечує абоненту подачу води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод по майданчиках КП "Михайлівський сількомунгосп".
Пунктом 3.2.1 договору встановлено, що Абонент зобов'язаний своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення, експлуатувати водопровідні та каналізаційні мережі, прилади і пристрої на них у встановленому порядку та у відповідності з цим договором та нормативними документами, вказаними в п. 1.1 цього договору.
Відповідно до п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди №1/02/09/2019 від 02.09.2019 основним документом на оплату є Акт-рахунок. Споживач з 28 по 31 число кожного місяця надає Водоканалу Звіт про показники приладів обліку питної і гарячої води та об'єми водопостачання та водовідведення за формою, визначеною у додатку, який підписується Споживачем.
На підставі даних Звіту або акту, зазначеному у п. 3.1.2 даного Договору, Водоканал визначає обсяги наданих Споживачу послуг і розмір оплати та протягом 2-ох робочих днів виписує Акт-рахунок у 2-х примірниках, підписаних представником Водоканалу.
Споживач зобов'язаний протягом 5-ти банківських днів, з дати надання Звіту, самостійно отримати у Водоканалі, підписати всі примірники Акта-рахунку та перерахувати на розрахунковий рахунок Водоканалу суму, вказану в Акті-рахунку.
Якщо Споживач не отримує або відмовляється підписати Акт-рахунок, він підписується представником Водоканалу, а в Акті-рахунку робиться відповідний запис про таку відмову або неотримання. Документи пересилаються поштою та вважаються прийнятими Споживачем.
Оформлений таким чином Акт-рахунок є обов'язковим для виконання у вказані в ньому терміни, а також є підставою для розрахунків за водопостачання та водовідведення.
На виконання умов вказаного договору позивач у період з грудня 2022 по березень 2023 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 2 148 379,84 грн., що підтверджується Актами та акти-рахунками №5386/4 від 31.12.2022 на суму 502 417,22 грн., №5386/4 від 31.01.2023 на суму 602 162,82 грн., №5386/4 від 28.02.2023 на суму 513 386,89 грн., №5386/4 від 31.03.2023 на суму 530 412,91 грн.
Акти-рахунки складені у присутності представника відповідача і підписані ним без зауважень.
Отже, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг в рамках договору № 5386/4 від 03.01.2012 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 2 148 379,84 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №5386/4 від 03.01.2012 щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічний припис містить ст. 526 ЦК України.
Нормами ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідач оплату за надані позивачем послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації за період з грудня 2022 по березень 2023 на суму 2 148 379,84 грн. у встановлений договором строк, не виконав.
Таким чином, у відповідача існує заборгованість перед позивачем за надані послуги в сумі 2 148 379,84 грн., яка також визнається відповідачем, а отже заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За порушення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню у розмірі 10 533,63 грн. за загальний період з 10.01.2023 по 12.04.2023.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги Споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір плаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
У пункті 6.2 в редакції додаткової угоди №1/02/09/2019 від 02.09.2019 до договору встановлено, що у випадку прострочення сплати наданих Водоканалом послуг, споживач зобов'язаний сплатити Водоканалу пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати, але в будь-якому разі пеня не може перевищувати 100% загальної суми боргу.
Факт порушення грошових зобов'язань відповідачем визнано.
Суд перевіривши розрахунок пені, наданого позивачем за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" зазначає, що він здійснений за кожним Актом окремо за загальний період з 10.01.2023 по 12.04.2023, є вірним та відповідає вимогам законодавства, а отже сума пені в розмірі 10 533,63 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Також у зв'язку з порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 3% річних в сумі 8 657,78 грн. за загальний період з 10.01.2023 по 12.04.2023 та інфляційні втрати в сумі 36 020,90 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Контррозрахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не надано. Крім того, відповідач визнав суми 3% річних та інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення.
Суд перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" зазначає, що вони є вірними, відповідають вимогам законодавства, а отже 3% річних в сумі 8 657,78 грн. та інфляційні втрати в сумі 36 020,90 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про повернення позивачу з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що позивачем при поданні цього позову до суду сплачено судовий збір, який підлягав сплаті з огляду на суму позовних вимог, в розмірі 33 053,88 грн., визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе 50% судового збору в розмірі 16 526,94 грн. повернути позивачу з Державного бюджету про що винести відповідну ухвалу та стягнути з відповідача на користь позивача 50% судового збору у розмірі 16 526,94 грн.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області" (електрона пошта: elenapopova2017@ukr.net; вул. Слободчикова, буд. 17, с. Михайлівка, Запорізька область, 70030; код ЄДРПОУ 33622933) на користь Комунального підприємства "Водоканал" (електрона пошта: info.vodokanal@zp.gov.ua; вул. Святого Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 03327121) заборгованість за надання послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 2 148 379 (два мільйони сто сорок вісім тисяч триста сімдесят дев'ять) грн. 84 коп., пеню в сумі 10 533 (десять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 63 коп., 3% річних в сумі 8 657 (вісім тисяч шістсот п'ятдесят сім) грн. 78 коп., інфляційні втрати в сумі 36 020 (тридцять шість тисяч двадцять) грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 16 526 (шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 94 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Повне рішення складено: 14.08.2023.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.