Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2871/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 422 КПК України Доповідач ОСОБА_2
14 серпня 2023 року колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 31 липня 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 29 вересня 2023 року,
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 31 липня 2023 року було продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 вересня 2023 року.
В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що на даний час ризики, передбачені ч. 2 ст. 177 КПК України у виді переховування обвинуваченого від слідства, вчинення нових кримінальних правопорушень продовжують існувати та ступінь вірогідності їх настання не змінився, тому суд дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та неможливість обрати останньому запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та міжнародних стандартів кримінального судочинства.
Зазначає, що судом порушуються розумні строки розгляду справи та тримання особи під вартою, оскільки ОСОБА_6 з червня 2021 року тримається під вартою, а суд майже за 2 роки не провів судовий розгляд. Вказує про зменшення ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та недоведеність прокурором їх існування.
Вважає, що поза увагою суду залишився той факт, що ОСОБА_6 є учасником АТО, позитивно характеризується за місцем проходження служби, на даний час є офіцером запасу та бажає захищати Вітчизну, на його утриманні є родина і він має місце реєстрації.
Зазначає, що за час перебування в умовах СІЗО в ОСОБА_6 загострились хронічні хвороби, належна медична допомога не надається.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення прокурора щодо доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263, ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч. 2 ст. 115, КК України.
Відповідно до ч. 1 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів вважає що, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.115, ч.2 ст.15, п.1 ч. 2 ст. 115 КК України, за які міра покарання, у разі визнання його винуватим, передбачає позбавлення волі від семи років позбавлення волі до довічного позбавлення волі.
З матеріалів провадження вбачається, що 31 липня 2023 року судом першої інстанції було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Колегія суддів вважає, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Судом враховано те, що ОСОБА_6 було затримано в м. Могилів-Подільський, Вінницької області, він, неодружений, не має дітей, що свідчить про відсутність в останнього міцних соціальних зв'язків, які б утримували його за місцем проживання в с. Сінгури, Житомирського району, Житомирської області. Крім того, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень під час іспитового строку, а тому є всі підстави вважати, що ОСОБА_6 перебуваючи на волі буде в подальшому переховуватись від органу досудового розслідування та суду, окрім того предмет колото-ріжучої дії, яким спричинено тілесні ушкодження під час досудового розслідування не встановлений.
Також, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 проживає в одному населеному пункті з потерпілими, які є безпосередніми очевидцями, свідками вчинення вказаних злочинів, а тому є достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою уникнення покарання, може перешкоджати кримінальному провадженню та впливати на цих осіб.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування ухвали суду колегія суддів не знаходить.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 31 липня 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 29 вересня 2023 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: