Справа № 758/2357/23
15 червня 2023 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
У березні 2023 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), третя особа: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на підставі рішення виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва № 35 від 27.01.1992 отримав ордер № 58372 серія Б на житлове приміщення та вселився в квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 , станом на 24.02.2023 зареєстровані позивач, з 10.03.1992 та відповідач, з 21.12.1993. Проте, наразі у квартирі фактично проживає позивач та його дружина.
ОСОБА_2 з 1997 року не проживає у зазначеній квартирі. Особистих речей та речей домашнього вжитку, які належать відповідачу, в квартирі немає. Витрат на утримання житла та комунальних витрат відповідач не несе. 23.02.2023 комісією у складі мешканців будинку за адресою АДРЕСА_1 проведено огляд/обстеження вказаної квартири та складено акт про те, що відповідач в спірній квартирі зареєстрована, але фактично не проживає.
Позивач вважає, що відповідач втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, крім того, не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення. У зв'язку з цим, позивач, як власник житла, змушений звернутися до суду з позовною заявою, оскільки відповідач створює йому перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
20 березня 2023 року на виконання ухвали суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків. У заяві позивач повідомив, що у 1993 році одружився з ОСОБА_2 , яка після одруження взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_2 . У 1997 році ОСОБА_2 зібрала речі і пішла з житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , від того часу, жодної інформації про місцеперебування колишньої дружини позивачу не має. У 1998 році шлюб було розірвано, колишня дружина позивача змінила прізвище на ОСОБА_2 .
У зв'язку з цим, позивач просив суд витребувати у Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витяг із державного реєстру актів цивільного стану щодо зміни прізвища відповідача. В обґрунтування неможливості самостійно отримати вказані докази позивач зазначив, що інформація про зміну прізвища особи є конфіденційною, а тому може поширюватися лише за згодою відповідної особи, якщо інше не встановлено законом. Позивач самостійно звертався за отриманням інформації до Центру надання адміністративних послуг та до органів реєстрації актів цивільного стану, проте, у наданні інформації йому було відмовлено.
Ухвалою суду від 22 березня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 15 травня 2023 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витяг з державного реєстру актів цивільного стану щодо зміни прізвища ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дівоче прізвище: ОСОБА_2 , колишнє прізвище: ОСОБА_2 ), закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
13.06.2023 до суду з Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб.
Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, явку свого представника не забезпечила, про місце, дату і час розгляду справи повідомлялася належним чином, відзив у встановлений строк не подала, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від неї не надходило.
Від третьої особи до суду надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1,2 ст. 280 ЦПК України підстави для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
26.02.1992 позивачу на підставі рішення виконкому Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва № 35 від 27.01.1992 видано ордер № 58372 серія Б на право заняття житлового приміщення в квартирі за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Згідно витягу № 89683434 від 24.02.2023 з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 станом на 24.02.2023 зареєстровані позивач - з 10.03.1992, відповідач - з 21.12.1993 (а.с. 8).
23.02.2023 комісією у складі мешканців будинку за адресою АДРЕСА_2 , проведено огляд/обстеження квартири АДРЕСА_3 та складено акт № 44, , яким засвідчено, що адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 1997 року, відповідач фактично не проживає (а.с. 9).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , виданого 29.06.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції, шлюб між чоловіком ОСОБА_1 та дружиною ОСОБА_2 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 738 від 26.11.1998. Після реєстрації розірвання шлюбу присвоюються прізвища: йому - ОСОБА_2 , їй - ОСОБА_2 (а.с. 22).
На виконання ухвали суду від 15.05.2023 Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом № 669/4.1-42 від 01.06.2023 повідомив, що проведеною перевіркою виявлено актовий запис № 1306 від 08.10.2004, про шлюб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складений Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому наявна відмітка про розірвання шлюбу. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, який було долучено до листа № 669/4.1-42 від 01.06.2023, прізвище нареченої до реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 , прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 , ім'я та по батькові - ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості щодо розірвання зазначеного шлюбу внесено до актового запису 18.10.2011 (а.с. 48-51).
Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 статті 156 Житлового кодексу України (надалі за текстом - ЖК України) передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, що також передбачено статтею 405 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, яка є колишньою дружиною позивача, зареєстрована у спірній квартирі 21.12.1993 під час перебування у шлюбі з позивачем, у подальшому, при укладенні нового шлюбу змінила прізвище.
Крім того, відповідач не є власником квартири, не проживає в ній понад 1 рік, що вбачається з наданих доказів, у зв'язку з чим, суд вважає, що реєстрація відповідача у квартирі позивача, порушує право позивача, як власника квартири, не бере участь в утриманні квартири та оплаті комунальних послуг, особистих та побутових речей, які належать відповідачу, у спірній квартирі немає.
При визнанні судом відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд не вбачає порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач тривалий час не проживає у зазначеній квартирі.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме, існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Відповідно до вимог ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення власником квартири перешкод відповідачу у користуванні жилим приміщенням.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-709цс16).
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.
Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 1073,60 грн підлягає стягненню з відповідача на користь Держави.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 13, 19, 81-82, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити;
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок;
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 );
третя особа -Подільська районна в м. Києві державна адміністрація (адреса: 04070, місто Київ, Контрактова площа, будинок 2, код ЄДРПОУ 37333608);
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК