Справа № 344/7189/16-ц
Провадження № 2/344/60/23
15 серпня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Антоняка Т.М.,
секретарів: Максимів Н.С., Мрічко Н.І.,
представників позивача: Чупірчука Б.В., Кардаш О.А., Дикун І.О.,
відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, -
Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання. Під час розгляду справи позивачем зменшувались та збільшувались розмір позовних вимог.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач надає послуги теплопостачання відповідачу, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За період з 01.06.2015 року по 01.10.2019 року відповідачем частково здійснювались оплати за надані послуги, проте у зв'язку із частою неоплатою та недоплатою вартості наданих послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання виникла вказана заборгованість.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (с. Мелещенко Л.В.) від 16.06.2016 року відкрито провадження у справі (а.с. 17).
У зв'язку із закінченням 24.04.2017 року п'ятирічного строку призначення судді Мелещенко Л.В. вперше та відповідно до розпорядження керівника апарату Івано-Франківського міського суду Оліяра В.І. № 57 від 04.05.2017 року проведено повторний автоматичний розподіл даної цивільної справи (а.с. 107).
Системою автоматичного розподілу дану цивільну справу розподілено судді Антоняку Т.М. (а.с. 108).
Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Антоняка Т.М. від 26 травня 2017 року справу прийнято до провадження (а.с. 109).
Ухвалою суду від 09 грудня 2021 року до участі у справі залучено як співвідповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до заяви позивача від 18.07.2023 року, позивачем зменшено позовні вимоги, якими просить стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги теплопостачання у розмірі 4477,67 грн., що виникла станом на 17.07.2023 року.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували щодо позовних вимог, просили застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач просить стягнути заборгованість, яка знаходиться за межами строку позовної давності, за період до 01.01.2012 року. Попереднє звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки, за змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, а тому помилковим є твердження представника позивача про переривання строку позовної давності у зв'язку із зверненням до суду із заявою про видачу судового наказу. Відповідачами жодним чином не визнано наявного боргу, а на початку 2015 року було оплачено вартість послуг за 2012 рік. Таким чином здійснення даного платежу не може переривати строку позовної давності. Згідно наданих позивачем довідок, відповідачами оплачено всі надані послуги за 2017-2020 роки та немає жодних боргів за вказаний період (позивач просто переніс борг, який виник до 2012 року в сумі 2840 грн. 12 коп. на 2020 рік). У долучених позивачем документах немає жодного документу, який би вказував за який період виник такий борг.
Відповідач ОСОБА_3 не прибув у судове засідання.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Як слідує з матеріалів справи, позивач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є виконавцем послуг теплопостачання для квартири АДРЕСА_2 , в якій проживають відповідачі.
Отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідачі є споживачами послуг, оскільки їх отримують.
Згідно уточненого розрахунку позивача, сума заборгованості відповідачів станом на 17.07.2023 складає 4477, 67 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до вказаного закону, термін «житлово-комунальні послуги» визначається як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що окремий письмовий договір між позивачем чи балансоутримувачем і відповідачами не укладався.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Системний аналіз положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг з конкретним споживачем сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, яка прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення, є зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату коштів за надані послуги. При наполяганні відповідачів укласти безпосередньо договір між споживачем та надавачем послуг, такий договір може бути укладено за згодою сторін, однак як встановлено судом, такий договір між сторонами не укладався.
В силу дії п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов'язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов'язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер'єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них.
В той же час, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.
Оскільки договір між сторонами не укладено, позивач мав довести суду на якій підставі та за яку кількість відпущеної теплової енергії проведено ним нарахування.
У відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
З доданих до позову розрахунків неможливо визначити, яким чином позивач виконав нарахування плати за спожиту теплову енергію, відсутні показники будинкового приладу обліку, теплового навантаження за спірний період, не зазначено норми споживання на 1 кв.м., підстави нарахування та розрахунок теплового навантаження відсутні.
Матеріали справи не містять помісячних показників будинкового засобу обліку теплової енергії та показників приладу обліку, що має суттєве значення для визначення суми заборгованості, яка підлягає сплаті за спірний період. Детальний розрахунок теплової енергії з зазначенням необхідних вихідних даних для перевірки суми нарахування позивачем не здійснено.
Із наданого розрахунку та інших долучених до позову письмових доказів перевірити правильність нарахування позивачем заборгованості не представляється можливим.
Відповідачі покликалися на факт проведення ними оплати за всі надані послуги за 2017-2020 роки та відсутність заборгованості за вказаний період та перенесення позивачем боргу, який виник до 2012 року в сумі 2840 грн. 12 коп. на 2020 рік.
У той же час, у наданому позивачем розрахунку заборгованості за спожиту теплову енергію не зазначено, з яких складових визначено необхідну до сплати щомісячну суму.
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності суд враховує наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Наведену правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року за результатом перегляду справи № 369/6892/15-ц.
Враховуючи що позивачем не доведено, що розмір заборгованості відповідачів за послуги теплопостачання становить саме 4477,67 грн. та не деталізовано періодів її нарахування, встановити чи відбулось таке нарахування в межах строків позовної давності не є можливим.
Тому у задоволенні позову слід відмовити через недоведеність позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до вимог ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 526 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Антоняк Т.М.
Повний текст рішення складено та підписано 22.08.2023 року.