21 серпня 2023 року м. Рівне №460/111/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі також Закон № 1058-IV). Однак, як зазначає позивач, рішенням від 11.02.2022 відповідач відмовив у призначенні такої пенсії з огляду на відсутність необхідного стажу. При цьому останній не зарахував період роботи з 27.12.1994 по 22.06.1995, з 28.06.1995 по 03.03.2000, з 01.09.2014 по 01.02.2015, з 01.02.2015 по 10.09.2015, з 03.09.2016 по 15.09.2016.
Ухвалою суду від 09.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провадити в порядку письмового провадження.
Від ГУ ПФУ у Рівненській області до суду надійшов відзив на позовну, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначає, що окремі записи в трудовій книзі внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, тому такі періоди не враховано до страхового стажу. Крім того, до матеріалів заяви позивачем було подано довідку №914 від 20.11.2020, періоди роботи, вказані в довідці не взято до уваги Пенсійним органом, у зв'язку з тим, що довідка не відповідає формі.
Тому, згідно з рішенням страховий стаж позивача становить 19 років 5 місяців 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
04.02.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Рівненській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на підставі пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
11.02.2022 за результатами розгляду вказаних заяви та документів ГУ ПФУ в Рівненській області прийняло рішення №1 про відмову у призначенні пенсії за віком з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, страховий стаж позивача становить 19 років 5 місяців 4 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з
- 27.12.1994 по 22.06.1995, з 28.06.1995 по 03.03.2000 з огляду на порушення порядку внесення записів в трудову книжку,
- з 01.09.2014 по 01.02.2015, з 01.02.2015 по 10.09.2015, з 03.09.2016 по 15.09.2016, оскільки довідка не відповідає формі, затвердженій постановою правління Пенсійного фонду України від 04.02.2021 №3-1.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону України №1058-ІV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 26 Закону України №1058-ІV встановлені умови призначення пенсії за віком. Зокрема, за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VШ, що набрав законної сили 11.10.2017, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-І, в тому числі статтею 115.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
З аналізу вказаних норм суд робить висновок, що право на призначення дострокової пенсії мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, особи, яким надано статус учасника бойових дій, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Частиною 1 статті 2 Закону України 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закону № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 вказаної статті передбачено види військової служби, до яких, зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), пунктом 2.1 якого визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії.
Так, відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС: документи про проходження військової служби (служби); довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій; посвідчення учасника бойових дій; особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту": посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Згідно з посвідченням серії позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.
В оскаржуваному рішенні спірним є питання зарахування період роботи позивача до страхового стажу.
Надаючи оцінку підставам не зарахування страхового стажу позивача, суд виходить з наступного
Щодо періоду з 27.12.1994 по 22.06.1995.
Як зазначено в рішенні період роботи не зараховано оскільки записи в трудовій книжці внесені з порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: в графі 4 у підставі внесення запису про прийняття на роботу та звільнення з роботи дати та номери наказів дописані іншим чорнилом.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, а саме пунктів 2.2, 2.4, 2.5, 2.6 та 2.7, 2.17 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було зроблено запис. Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковано ліквідоване підприємство.
Всі записи в трудовій книжці за місцем роботи вносяться окремою строкою з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів.
Такі ж за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Трудова книжки позивача має чіткий запис про період її роботи в малому приватному підприємстві (запис №31-32), чітко прослідковується наявність відтиску печатки підприємств, є в наявності підпис відповідального за ведення трудових книжок, а зроблені записи дати наказів про прийняття на роботу іншою ручкою (чорнилом) (який не містить будь-яких виправлень чи наведень), зовсім не впливає на факт роботи та на період роботи на підприємствах та не спростовується ним.
Отже, з наведених норм можна зробити висновок, що записи наявні у трудовій книжці не потребують додаткового підтвердження для підрахунку страхового (трудового) стажу.
Суд наголошує, що Інструкція не містить вимог щодо необхідності заповнення трудової книжки одним кольором чорнила.
З огляду на викладене, підстав для відмови в зарахуванні спірних періоду роботи з 27.12.1994 по 22.06.1995 до відповідного стажу позивача станом на час прийняття спірного рішення не було.
Щодо періоду з 28.06.1995 по 03.03.2000.
Як зазначено в рішенні, період роботи не зараховано оскільки запис про вказаний період роботи засвідчений печаткою, на відтиску якої відсутній ідентифікаційний код підприємства, що є обов'язковим реквізитом.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією № 58, також трудова книжка має містити відомості про переведення та звільнення працівника з посади, перейменування підприємства чи реорганізацію, що вбачається з наведених положень Інструкції №58.
Однак, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність ідентифікаційного коду підприємства на відбитку печатки при засвідченні запису про звільнення позивача, при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу його роботи. Крім того, повне найменування підприємства (у вигляді відтиску штампа) вказане як заголовок перед записом про прийняття позивача на роботу.
Також суд зауважує, що твердження відповідача, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, а Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 18.10.1993 №643, не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів у разі відсутності на них ідентифікаційного код суб'єкта підприємницької діяльності.
На думку суду, та обставина, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Щодо періоду з 01.09.2014 по 01.02.2015, з 01.02.2015 по 10.09.2015, з 03.09.2016 по 15.09.2016.
Як зазначено в рішенні, періоди роботи не зараховано оскільки довідки №ВФЗ/123 від 12.11.2020 та №914 від 20.11.2020 не відповідають формі, яка затверджена постановою правління ПФУ від 04.02.2021 №3-1.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду.
Доводи органу Пенсійного фонду України про те, що довідку №ВФЗ/123 від 12.11.2020 та №914 від 20.11.2020 не можливо взяли до уваги, оскільки вона не відповідає формі, затвердженій Порядку №3-1, суд вважає безпідставними, оскільки обов'язок видачі належних довідок із відображенням усіх необхідних відомостей покладено саме на роботодавця.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення права на соціальний захист.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на врахування до його страхового стажу вищезазначених спірних періодів роботи.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.
Так, ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду викладене суд дійшов висновку, що рішення відповідача ГУ ПФУ у Рівненській області від 11.02.2022 № 172150001861 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Разом з тим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
На переконання суду, належним способом захисту позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ у Рівненській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 27.12.1994 по 22.06.1995, з 28.06.1995 по 03.03.2000, з 01.09.2014 по 01.02.2015, з 01.02.2015 по 10.09.2015, з 03.09.2016 по 15.09.2016.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, позивач 04.02.2022, тобто поза межами трьох місяців, особисто звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, що відповідачем не оспорюється.
Тому призначити позивачеві пенсію, суд вважає за доцільне відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.02.2022.
Суд вважає, що такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, рішення, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню повістю.
Розподіл судовий витрат здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11.02.2022 №172150001861 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу період роботи позивача
з 27.12.1994 по 22.06.1995 в малому приватному підприємстві «Олвіз» ,
з 28.06.1995 по 03.03.2000 в кооперативі «Гарант» Волинської області,
з 01.09.2014 по 01.02.2015, з 01.02.2015 по 10.09.2015, з 03.09.2016 по 15.09.2016 на обліку в Малиновському районному центрі зайнятості Рівненської області
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.02.2022.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 серпня 2023 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, код ЄДРПОУ 21084076)
Суддя В.В. Щербаков