Справа № 420/10900/23
14 серпня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді - Завальнюка І.В.,
при секретарі - Четвертак О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.В. Карго» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання скарги задоволеною, визнання податкових повідомлень-рішень скасованими, скасування рішення про результати розгляду скарги, скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «М.В. Карго» звернулося до суду із даним позовом, в якому просить суд визнати скаргу ТОВ «М.В. КАРГО» за вх. ДПС № 32142/6 від 01.11.2021 задоволеною, податкові повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 04.10.2021 № 0001923400, № 19734000701, № 19834000701, № 19934000701, №19634000701, № 18034000701, № 20034000701, № 20134000701 - скасованими; скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 9602/6/99-00-06-01-02-06 від 19.04.2023; скасувати податкове повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 24.04.2023 № 09934000701.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12 жовтня 2021 року ТОВ «М.В. КАРГО» (далі «Позивач») отримало від Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - «Відповідач 1») податкові повідомлення-рішення 04.10.2021 року № 0001923400, № 19734000701, № 19834000701, № 19934000701, № 18034000701, № 20034000701, № 20134000701. Зазначені податкові повідомлення-рішення винесені за результатами планової документальної перевірки, проведеної Відповідачем 1 під час дії мораторію, передбаченого п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та оформленої Актом про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «М.В. КАРГО» від 03.09.2021. Позивач 26.10.2021 звернувся до Держаної податкової служби Україниіз скаргою на зазначені ППР (вх. ДПС № 32142/6 від 01.11.2021). 26.04.2023 (майже через півтора року після подання скарги) Позивач отримав від Відповідача 2 Рішення від 19.04.2023 року №9602/6/99-00-06-01-02-06 про результати розгляду скарги (далі - «Рішення Відповідача 2»), яким Відповідач 2 скаргу Позивача частково задовольнив, а саме частково скасував ППР від 04.10.2021 року №19934000701. У зв'язку із цим Позивач 02.05.2023 року також отримав від відповідача 1 податкове повідомлення-рішення від 24.04.2023 року №09934000701 (далі - «Нове ППР») на меншу суму грошового зобов'язання. Втім Позивач вважає, що всі ППР є скасованими в рамках процедури адміністративного оскарження з огляду на те, що скарга Позивача відповідно до п. 56.9 ПКУ в задоволеною. Власне ППР є незаконними також і по суті, і нікчемними через прийняття за межами порядку, встановленого ПКУ. При цьому Рішення Відповідача 2 є незаконним з низки підстав, та підлягає скасуванню, як і нове податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі цього рішення. ДПС України порушило строки, встановлені п. 56.9 ПКУ для надсилання Позивачу рішення за результатами розгляду скарги. Відповідно скарга Позивача на ППР, подана до ДПС України, вважається повністю задоволеною на користь Позивача в силу приписів п. 56.9 Податкового кодексу України, а ППР, відповідно, скасованими. Рішення ДПС України є незаконним з огляду на те, що воно прийнято всупереч позиції Верховного Суду щодо неправомірності податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами перевірки, проведеної під час дії мораторію на проведення перевірок. Рішення ДПС України є невмотивованим, що є окремою підставою для його скасування, визнання скарги позивача на спірні податкові повідомлення-рішення задоволеною, а податкові повідомлення-рішення - скасованими. Невмотивованість Рішення Відповідача 2 - відсутність розгляду по суті наведених в скарзі Позивача аргументів - підтверджує імпліцитне визнання незаконності податкових повідомлень-рішень по суті і тому їх нікчемність.
Ухвалою судді від 19.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
05.06.2023 до суду від Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України надійшов спільний відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачі позовні вимоги не визнали у повному обсязі, в задоволенні позову просили відмовити, зазначивши, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 14 червня 2021 року за № 65, посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «М.В. Карго» з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2019 по 31.03.2021 та правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2019 по 31.03.2021, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. Перевіркою встановлено порушення ТОВ «М.В.КАРГО» низку порушень вимог податкового законодавства, у зв'язку із чим контролюючим органом прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення. У відзиві наведено встановлені в ході перевірки факти, що відображені в акті перевірки від 03.09.2021. Відповідачі відзначають, що включенням до Податкового кодексу України норм пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПКУ з посиланням на «останній календарний день (включно), в якому завершується дія карантину», який вводиться або скасовується Кабінетом Міністрів України, а також прийняттям пункту 4 розділу 11 «Прикінцеві положення» Закону України від 17.09.2020 року №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік»» Верховна Рада України надала Кабінету Міністрів України право по регулюванню змісту та обсягів даних карантинних обмежень без відповідних змін до податкового законодавства, оскільки вони вже закріплені в спеціальному законодавстві. Будь-яких обмежень повноважень Кабінету Міністрів України по неможливості зняття карантинних обмежень ні Конституція України, ні спеціалізоване законодавство не містить і не визначає. Отже, твердження позивача щодо неправомірності проведеної перевірки на підставі Постанови КМУ № 89 є необґрунтованими.
Ухвалою суду від 01.08.2023, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 14.08.2023 в задоволенні клопотання ДПС України про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання скарги задоволеною та про скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 9602/6/99-00-06-01-02-06 від 19.04.2023 відмовлено.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених у позовній заяві підстав підтримав та просив задовольнити позов.
Представник Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що наказом начальника Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків віл 14.06.2021 № 65 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «М.В. Карго» (ЄДРПОУ 32834564) на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 ПК України наказано провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ «М.В. Карго» (ЄДРПОУ 32834564) тривалістю 30 робочих днів з 29.06.2021 з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства та правильністю нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за період діяльності з 01.07.2019 по 31.03.2021.
На підставі направлень від 24.06.2021 № 204, 205, 206, 207, 208, 209, 210 Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та на підставі наказу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 14.06.2021 року за № 65, проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «М.В.КАРГО» (далі ТОВ «М.В.КАРГО») з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2019 по 31.03.2021 та правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2019 по 31.03.2021, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результати якої складено акт від 03.09.2021 № 303/34-00-07-01/32834564.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «М.В. Карго» вимог:
1) п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 15 647 962 грн;
2) п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2 388 593 грн;
3) пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, а саме платника податків не надав та не нарахував податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 3, 4 квартали 2019 р. та 1, 2 квартали 20202 р., чим занизив свої зобов'язання за відповідні періоди у сумі 395 779,16 грн;
4) п. 250.2 ст. 250 ПКУ, а саме порушення граничних строків подання декларації з екологічного податку;
5) пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПКУ, п. 103.9 ст. 103 ПКУ, наказу Міністерства фінансів України № 897 від 20.10.2015 в частині неподання додатків ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2019 р., 2019 р., 1 квартал 2020 р., півріччя 2020 р., три квартали 2020 р., 2020 р., 1 квартал 2021 р.
У зв'язку із не згодою із висновками викладеними у акті перевірки ТОВ «М.В. Карго» у відповідності до приписів п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України надало до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків заперечення.
28.09.2021 Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великим платниками податків надало відповідь на заперечення від 16.09.2021 року за №1609/02, яким висновки акту від 03.09.2021 №303/34-00-07-01/32834564 «Про результати документальної планової перевірки ТОВ «М.В. Карго» (код ЄДРПОУ 32834564) з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.07.2019 по 31.03.2021 та правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2019 по 31.03.2021 залишено без змін.
На підставі акту перевірки 03.09.2021 № 303/34-00-07-01/32834564 Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкові повідомлення-рішення:
від 04.10.2021 № 0001923400, яким за порушення пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПКУ, п. 103.9 ст. 103 ПКУ, наказу Міністерства фінансів України № 897 від 20.10.2015 в частині неподання додатків ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства визначено суму штрафних санкцій в сумі 1360 грн за платежем 11020500;
від 04.10.2021 № 19734000701, яким за порушення п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 40 367 062 грн;
від 04.10.2021 № 19834000701, яким за порушення п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на 15 647 962 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 911 991 грн;
від 04.10.2021 № 19934000701, яким за порушення пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266, п. 266.7 ст. 266 ПКУ збільшено сум грошового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 395 779 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 80 967 грн;
від 04.10.2021 № 20034000701, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ за платежем 19010100 (екологічний податок) застосовано штрафну санкцію в сумі 340 грн;
від 04.10.2021 № 20134000701, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ за платежем 18010400 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) застосовано штрафну санкцію в сумі 340 грн;
від 04.10.2021 № 18034000701, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2 388 593 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 597 148 грн.
Листом Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 10.12.2021 № 3378/6/34-00-07-01 платника податків повідомлено, що за результатами перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2021 № 18034000701 форми «Р» на загальну суму 2 985 741 грн. При перенесенні з інформаційної системи АІС «Податковий блок» до паперового примірника допущена технічна помилка в номері у вищевказаному податковому повідомленні-рішенні. Враховуючи вищенаведене, вважати вірним номер вищевказаного податкового повідомлення-рішення з ПДВ від 04.10.2021 « 1963400701».
Згідно з визначенням, наданим в пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
В силу п. 56.2 ст. 56 ПКУ у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
У свою чергу, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З огляду на вищевикладене, податкове повідомлення-рішення від 04.10.2021 за номером « 1803400701», за встановлених судом обставин, фактично не існує, оскільки жодний акт індивідуальної дії із таким номером не встановлює на рівні з податковим повідомленням-рішенням від 04.10.2021 № 1963400701 податкового зобов'язання на загальну суму 2 985 741 грн. При цьому зазначена обставина визнається Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, тобто не є спірною. Відтак, адміністративний позов в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 04.10.2021 № 18034000701 є безпідставним, адже не спрямований на відновлення порушеного права або інтересу, тому задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись із прийнятими за результатами документальної перевірки, оформленої актом від 03.09.2021 № 303/34-00-07-01/32834564, податковими повідомленнями-рішенням, ТОВ «М.В. Карго» звернулося до ДПС України зі скаргою від 01.11.2021 № 32142/6.
19.04.2023 Державною податковою службою України було прийнято рішення про результати розгляду скарги (вх. ДПС №32142/6 від 01.11.2021 року) №9602/6/99-00-06-01-02-06, яким Державна податкова служба України скасувала податкове повідомлення-рішення від 04.10.2021 № 19934000701 у частині нарахування податку на нерухоме майно. відмінне від земельної ділянки, у сумі 35955,67 грн та застосування штрафу у сумі 8988,92 грн., а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та інші залишено без змін.
У зв'язку із цим позивач 02.05.2023 отримав від Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків податкове повідомлення-рішення від 24.04.2023 № 09934000701 на меншу суму грошового зобов'язання.
Втім, в ході судового розгляду справи представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги щодо скасування, в тому числі і податкового повідомлення-рішення від 04.10.2021 № 19934000701, не зважаючи на те, що останнє скасовано за результатами адміністративного оскарження.
Згідно з пп. 14.1.7 п. 14.1 ст. 14 ПК України, оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.
Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України, платник податку має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
Згідно з п. 55.1 ст. 55 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Відповідно до положень пп. 60.1.2 та пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.
Наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916 затверджено Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.12.205 за № 1617/28062 (далі - Порядок № 916).
Вказаним Порядком визначено процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів під час адміністративного оскарження.
Згідно п. 2 розділу IX Порядку № 916 за результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: 1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 3) залишає скаргу без задоволення, а рішення контролюючого органу, яке оскаржується, без змін; 4) зменшує (збільшує) суму грошового зобов'язання.
Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким визначено організацію діяльності податкового органу з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/1881 (далі - Порядок № 422).
Відповідно до п. 9 розділу IV Порядку № 422 за результатами адміністративного або судового оскарження: - при частковому скасуванні сум формується нове податкове повідомлення-рішення на суму, що залишилась; - при збільшенні донарахованої суми формується податкове повідомлення-рішення на суму збільшення без анулювання первинного документа та вручається платнику податків (вноситься дата вручення до інформаційної системи органів ДФС та виконуються процеси, описані в у главі 8 цього розділу).
У разі якщо за результатами адміністративного оскарження нарахована сума податку у повному обсязі підтверджується, та якщо з урахуванням законодавчо встановлених строків вона вважається узгодженою, то в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її поновлення.
Аналіз вказаних нормативних приписів свідчить, що за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення контролюючий орган може, зокрема, частково задовольнити скаргу платника податків та скасувати таке рішення в окремій частині, а також зменшити (збільшити) суму грошового зобов'язання.
У разі часткового скасування сум формується нове податкове повідомлення-рішення на суму, що залишилась; у разі збільшення донарахованої суми формується податкове повідомлення-рішення на суму збільшення без анулювання первинного документа (податкового повідомлення - рішення ) та вручається платнику податків.
Тобто нове податкове повідомлення - рішення формується у разі, якщо за результатами розгляду скарги контролюючий орган зменшує або збільшує суму грошового зобов'язання.
З огляду на прийняття Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків за результатами розгляду скарги Товариства нового податкового повідомлення-рішення від 24.04.2023 № 09934000701 на меншу суму грошового зобов'язання, попереднє податкове повідомлення-рішення від 04.10.2021 № 19934000701 вважається відкликаним на підставі пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України.
Відтак, адміністративний позов в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 04.10.2021 № 19934000701 є безпідставним, адже не спрямований на відновлення порушеного права або інтересу, тому задоволенню не підлягає.
Щодо доводів представника позивача про те, що податкові повідомлення-рішення вважаються скасованим у зв'язку із тим, що рішення контролюючого органу про результати розгляду скарги, винесене не в строк визначений ст. 56 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 56.8, 56.9 статті 56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Водночас, як визначено пунктом 52-8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу.
З першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення.
Положення вказаної статті розповсюджується на перебіг строків в частині процедури адміністративного оскарження встановлених статтею 56 ПК України. Саме таке тлумачення підтверджується усталеною судовою практикою, а тому суд критично оцінює доводи представника позивача щодо непоширення п. 52-8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України на строки розгляду скарги Товариства та чинність п. 56.8 та п. 56.9 протягом дії карантину.
Таким чином, оскільки на дату подання позивачем скарги до ДПС України, так і на дату розгляду цієї скарги в Україні безперервно діяв карантин, строк розгляду скарги платника податку на податкові повідомлення-рішення був зупинений, що виключає висновок про порушення контролюючим органом такого строку та свідчить про необґрунтованість адміністративного позову в цій частині.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За пунктом 1.1 статті 1 ПК України зазначений кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
Згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Згідно з п. 77.1, п. 77.2 ст. 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.
Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Поряд із тим, згідно з абз. 1 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 17.03.2020 р. №533-ІХ та Закону України від 13.05.2020 р. №591-ІХ) було встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім:
документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків;
документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу;
фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині:
обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;
цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;
обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;
здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.
Отже, нормою закону про оподаткування - абз. 1 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - запроваджено загальне правило, в силу якого протягом дії карантину не призначаються документальні та фактичні перевірки за окремими винятками.
Стаття 9 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачає, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 №104) продовжено дію карантину.
За таких обставин, станом на час призначення перевірки діяв мораторій щодо призначення та проведення документальних перевірок, починаючи з 18 березня 2020 року, відповідно до пункту 522 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України, у тому числі на підставі вимог пп. 77.1 та 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України.
У свою чергу, відповідно до п. 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17.09.2020 р. № 909-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.
Із посиланням на п. 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17.09.2020 № 909-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.02.2021 №83, де зазначено: скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб:
тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 р. та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу;
документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб'єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 р. N 568-IX);
документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;
документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16 пункту 78.1 статті 78 Кодексу.
Тобто постанова Кабінету Міністрів фактично змінює положення Податкового кодексу України, що є неприпустимим з огляду на те, що відповідно до п. 2.1 ст. 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. При цьому таких змін в ПК України внесено не було.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84. 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.
Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях ст. 8 Конституції України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірки» в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» суперечить нормам пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
У свою чергу, норма пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, якою встановлений мораторій на проведення перевірок, є чинною та не була змінена.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Вищенаведена колізія є порушенням принципу "юридичної визначеності", а також принципу "якості закону".
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип "юридичної визначеності". Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини "закон" має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що найбільш сприятливим для платника податку є підхід, коли в силу пп. 4.1.4 ст. 4 та п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України пріоритет у застосуванні належить віддати саме абз. 1 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73).
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону.
Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб'єктом владних повноважень, такі суб'єкти зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За висновком Палати КАС ВС у постанові від 22.09.2020 по справі № 520/8836/18, при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення.
Таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу. Якщо ж суд визнає, що встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, необхідність перевірки суті конкретного порушення як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання - відсутня .
Крім того, у постанові від 08.09.21 по справі 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), згідно з яким невиконання вимог п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу щодо підстав та умов здійснення перевірки призводить до визнання такої перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Вищезазначені обставини свідчать на користь висновку про неправомірний характер проведеного податковим органом контрольного заходу та, відповідно, незаконність прийнятих за його результатами актів індивідуальної дії. Отже зазначені обставини є достатніми для висновку про неправомірність прийнятих за наслідками такої перевірки податкових повідомлень-рішень, а тому необхідність перевірки суті податкових порушень відсутня.
Крім того, у постанові від 22.02.2022 по справі № 420/12859/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України є нормою вищої юридичної сили, ніж Постанова Кабінету Міністрів України № 89 від 3 лютого 2021 року, тому колегія суддів вважає, що за загальним правилом вирішення колізій, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, а тому у даному випадку, підлягають застосуванню саме норми Податкового кодексу України.
Відповідно, за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у Податковому кодексу України, з одного боку і в постанові Кабінету Міністрів України з іншого боку - застосуванню підлягають положення і правила саме Податкового кодексу України.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 04.10.2021 № № 0001923400, 19734000701, 19834000701, 20034000701, 20134000701, 19634000701, від 24.04.2023 № 09934000701 прийняті Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків з попереднім порушенням порядку призначення та проведення контрольного заходу, у зв'язку із чим підлягають скасуванню, а адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову в частині оскарження спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для його задоволення в цій частині.
Вищезазначений судовий розсуд є належним та достатнім способом захисту порушеного права, за яким позивач звернувся до суду, у зв'язку із чим додаткового захисту у вигляді скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 9602/6/99-00-06-01-02-06 від 19.04.2023 не потребується, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.
У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а сформульовано висновок, відповідно до якого адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення можливого примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття. Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов'язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
Суд зазначає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними. І в даному випадку, за встановлених судом обставин, само по собі рішення про результати розгляду скарги № 9602/6/99-00-06-01-02-06 від 19.04.2023, з урахуванням скасування в судовому порядку податкових-повідомлень рішень, не спричиняє негативних факторів для позивача та нівелюється вирішенням судом спору в ефективний спосіб, що полягає у повному відновленні обсягу порушених права та інтересів позивача.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України, пропорційно до задоволеної та відхиленої частин адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «М.В. Карго» (67543, Одеська область, с. Визирка, вул. Ставніцера О., 60; ЄДРПОУ 32834564) до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (65015, м. Одеса, проспект Шевченка, 15/1; ЄДРПОУ 44104032), Державної податкової служби України (04053, м. Київ, вул. Львівська пл. 8; ЄДРПОУ 43005393) про визнання скарги задоволеною, визнання податкових повідомлень-рішень скасованими, скасування рішення про результати розгляду скарги, скасування податкового повідомлення рішення -задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 04.10.2021 № № 0001923400, 19734000701, 19834000701, 19634000701, 20034000701, 20134000701, від 24.04.2023 № 09934000701.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М.В. Карго» судовий збір в розмірі 26840 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок грн).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.08.2023.
Суддя І.В. Завальнюк