про відмову в залишенні позовної заяви без руху
21 серпня 2023 року м. ДніпроСправа № 360/757/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) клопотання 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо розрахунку і виплати ОСОБА_1 у повному обсязі додаткової винагороди, яка передбачена військовослужбовцям за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, виходячи з її розміру у 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, а саме з 01 січня 2023 року по 17 січня 2023 року;
- зобов'язати 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, виходячи з її розміру у 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, а саме з 01 січня 2023 року по 17 січня 2023 року, з врахуванням раніше виплаченої суми коштів 26129,03 грн.
Ухвалою від 17 липня 2023 року про відкриття провадження в адміністративній справі визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16 серпня 2023 року від 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 7408/2023 надійшло клопотання від 16 серпня 2023 року б/н про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем зазначено, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці/грошового забезпечення військовослужбовців (хоча додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), не входить до складу грошового забезпечення та виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) в сумі до 100000,00 грн).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, до 19 липня 2022 року строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати/грошового забезпечення не обмежувався.
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» до частин першої, другої статті 233 КЗпП України внесені зміни, а саме: 1) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті; 2) працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом такого змісту: «1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 382 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» продовжено дію карантину на всій території України до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, визначені у статті 233 КЗпП України строки продовжувались на строк дії карантину до 30 червня 2023 року.
Позивач проходив службу в лавах Державної прикордонної служби України, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) від 26 січня 2023 року № 48-ОС «Про особовий склад» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою проходження служби є 27 січня 2023 року. Отже, на позивача розповсюджуються норми статті 233 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року.
Представник позивача до позову долучає лише відповідь від 26 червня 2023 року № 12/4572-23-Вих, тим самим продовжує передбачені статтею 233 КЗпП України строки. Проте, представник позивача неодноразово звертався до Військової частини НОМЕР_1 (крім того звертався і в Адміністрацію Державної прикордонної служби України), зокрема разом з відповіддю від 16 березня 2023 року № 11/1802-23-Вих на заяву від 21 лютого 2023 року додатково були надіслані картки грошового забезпечення за 2019-2023 роки.
Відповідач зазначає, що в картках грошового забезпечення зазначені всі нараховані та виплачені суми, з значенням окремих складових, в тому числі і передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода (рядок 155) протягом періоду проходження служби позивачем у Військовій частині НОМЕР_1 . Також картка грошового забезпечення за 2023 рік була долучена відповідачем разом з відзивом на адміністративний позов у справі № 360/651/23.
Таким чином, на думку відповідача, після отримання відповіді від 16 березня 2023 року № 11/1802-23-Вих на заяву від 21 лютого 2023 року разом з картками грошового забезпечення за 2019-2023 роки, має бути обрахований тримісячний строк звернення до суду, який у будь-якому випадку завершився 30 червня 2023 року (день завершення карантину).
Оскільки тримісячний строк звернення до суду у позивача сплив 30 червня 2023 року, а з позовною заявою останній завернувся 11 липня 2023 року, це свідчить про пропуск вказаного строку.
Також позивач зазначив, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, яка виплачується виключно під час дії воєнного стану, не є додатковим видом грошового забезпечення.
Виходячи із приписів пункту 2 статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ), пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704), до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.
Оскільки до складу грошового забезпечення включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода в розмірі до 100000,00 грн має тимчасовий характер (виплачується лише у період дії воєнного стану та за умови залучення до безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів), правові підстави для включення вказаної винагороди до складу грошового забезпечення відсутні, а тому при зверненні з вказаними позовом має бути застосована частина п'ята статті 122 КАС України в частині строку звернення до суду з питання її проходження.
Таким чином, положення статті 233 КЗпП України взагалі не можуть застосовуватися в межах спірних правовідносин ні в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, ні після.
З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити позов без руху у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
На клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду ОСОБА_1 18 серпня 2023 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 7470/2023 подав заперечення від 17 серпня 2023 року, в якому просить відмовити відповідачу у його клопотанні про залишення позовної заяви без руху в зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
В обґрунтування поданих заперечень позивач зазначив, що з аналізу частин першої, другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ та пункту 1 Постанови № 168 можна дійти висновку, що передбачена пунктом 1 Постанови № 168 додаткова винагорода є одноразовим видом грошового забезпечення, тобто є його складовою, яка не носить постійний характер, а виплачується за виконання певних дій за відповідних умов.
Таким чином, до «усіх виплат», право на отримання яких має військовослужбовець відповідно до умов, що склалися з 24 лютого 2022 року, та державних гарантій, встановлених законодавством, також належить і виплата додаткової винагороди за участь у бойових діях, як складової грошового забезпечення (заробітної плати) тощо.
Положеннями частини першої статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З огляду на вказане, резюмує позивач, слід дійти висновку, що тримісячний строк з моменту припинення дії обмежень, встановлених у зв'язку із пандемією, спричиненою COVID-19, розпочався з 01 липня 2023 року, тому звернення до суду (11 липня 2023 року) з цим позовом учинено в межах допустимого процесуального строку.
Вирішуючи клопотання про залишення позовної заяви без руху, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України “Про оплату праці” в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття “грошове забезпечення” і “заробітна плата”, які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням “законодавство про оплату праці” та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежувались будь-яким строком.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовувалася у період з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року):
установлено на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (абзац перший);
нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (абзац другий);
виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац третій).
Згідно з пунктом 1 розділу І «Загальні положення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558) ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Відповідно до пункту 2 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 558:
у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця;
грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
З Постанови № 168 слідує, що передбачена пунктом 1 цієї постанови додаткова винагорода виплачується військовослужбовцям Державної прикордонної служби лише на період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Отже, додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби.
На користь такого висновку свідчить пункт 11 Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року № 36 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252, який застосовується з 01 лютого 2023 року та яким визначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо невключення додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України, а не КАС України.
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Разом з цим, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки у межах спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду почав перебіг під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.
Отже, строк звернення до суду з цим позовом, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача розпочався 01 липня 2023 року. До суду з цим позовом позивач звернувся 11 липня 2023 року. Тобто, тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущений.
Окрім того, статтею 116 КЗпП України із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на відповідача, як работодавця позивача, з 19 липня 2022 року покладено обов'язок щодо письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівнику при звільненні, в день їх виплати.
Доказів письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, в день їх виплати відповідачем суду не надано.
Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. Невід'ємною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав; елементом правової визначеності є принцип єдності судової практики, який полягає у забезпеченні однакового правозастосування у судочинстві, що сприяє передбачуваності в процесуальних питаннях вирішення спорів між учасниками судового процесу.
Таким чином, принцип правової визначеності надає учаснику справи в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність процесуальних дій суду.
Преамбулою Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” закріплено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 17 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 КАС України.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе ЄСПЛ щодо визначення строку звернення до суду в контексті доступу до суду та забезпечення права на суд продемонстровано підхід, згідно з яким стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
За стандартами ЄСПЛ під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід'ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.
У практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу.
У рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, як свідчить позиція ЄСПЛ у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Питання правової визначеності й передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Також суд вважає за необхідне вказати, що до спірних правовідносин є незастосовним правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20. Адже предметом розгляду у вказаній справі було стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у той час, як предметом розгляду у справі, що розглядається, є невиплата грошового забезпечення. А тому спірні правовідносини не є тотожними і виникли за різних обставин.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Таким чином питання щодо залишення позовної заяви без руху є виключною компетенцією суду.
Судом при відкритті провадження у цій справі з'ясовано питання, чи позов подано у строк, установлений законом, та встановлено відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, у зв'язку з чим провадження у справі було відкрито.
Частиною тринадцятою статті 171 КАС України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Оскільки суд дійшов висновку, що позовну заяву подано з додержанням вимог, викладених у статтях 160, 161 КАС України, і строк звернення до суду позивачем не пропущений, клопотання 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 121, 122, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні клопотання 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 до 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т.І. Чернявська