17 серпня 2023 року
м. Київ
Справа № 761/22456/16-к
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/478/2023
Провадження № 51 - 2569 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 в режимі
відеоконференції,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100100013877 від
19 листопада 2015 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , такого, що на підставі ст. 89 КК України судимості не має,
за ст. 115 ч. 2 п. 4, ст. 185 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 і його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня
2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 , касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_9 і потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року
ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 28 березня 2016 року.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк покарання попереднє ув'язнення з 28 березня 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 : - на користь потерпілої ОСОБА_10 10 039 гривень 10 копійок на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 000 гривень моральної шкоди, а також щомісячно по 1 769 гривень, з 01 липня 2021 року по 1 854 гривні, з 01 грудня 2021 року по 1 934 гривні та у подальшому відповідно до розміру прожиткового мінімуму довічно; - на користь потерпілого ОСОБА_8 5 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, а також щомісячно по 1 769 гривень, з 01 липня 2021 року по 1 854 гривні, з 01 грудня 2021 року по 1 934 гривні та у подальшому відповідно до розміру прожиткового мінімуму довічно; - на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 5 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та щомісячно по 2 395 гривень, з 01 липня 2021 року по 2 510 гривень, з 01 грудня 2021 року по 2 618 гривень й у подальшому відповідно до розміру прожиткового мінімуму до виповнення повноліття, а у разі навчання - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років; - на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 5 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та щомісячно по 2 395 гривень, з 01 липня 2021 року по 2 510 гривень, з 01 грудня 2021 року по 2 618 гривень й у подальшому відповідно до розміру прожиткового мінімуму до виповнення повноліття, а у разі навчання - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років; - на користь держави 43 706 гривень 05 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
19 листопада 2015 року приблизно о 08 годині ОСОБА_6 з метою протиправного заподіяння смерті своїй колишній дружині ОСОБА_13 на ґрунті ревнощів та особистих неприязних відносин прибув до будинку АДРЕСА_3 , де на першому поверсі в парикмахерському салоні «ІНФОРМАЦІЯ_4» здійснювала підприємницьку діяльність ОСОБА_13 , та став чекати на останню. Приблизно о 09 годині ОСОБА_13 увійшла до приміщення зазначеного салону та ОСОБА_6 увійшов за нею. Переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, що виключало можливість надання допомоги, розуміючи свою перевагу у фізичній силі, діючи умисно, усвідомлюючи, що спричиняє ОСОБА_13 особливих фізичних страждань через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 завдав їй не менше одного удару невстановленим предметом з обмеженою контактною поверхнею в область обличчя, не менше одного травматичного впливу за механізмом удару та тиснення невстановленим тупим предметом з обмеженою контактною поверхнею в область шиї, не менше шести ударів невстановленим предметом в область обличчя, невстановленим гострим предметом два удари в область лоба, сім ударів у ділянку очей, три удари в підборіддя, тринадцять ударів у шию, три удари в область лівого надпліччя, два удари в область правого вуха.
Смерть ОСОБА_13 настала внаслідок комбінованої травми шиї та голови у вигляді колото-різаних поранень шиї з ушкодженням яремної вени та глотки, закритої травми шиї у вигляді переломів хрящів гортані з набряком слизової оболонки гортані та частковим перекриттям дихальних шляхів, а також внутрішньочерепної травми з травматичним субарахноїдальним крововиливом, яка у своїй течії ускладнилась крововтратою, шоком, асфіксією та набряком-набуханням головного мозку. Заподіяні ОСОБА_13 тілесні ушкодження у сукупністю з їх кількістю завідомо для ОСОБА_6 завдали потерпілій особливих фізичних страждань та мучення, оскільки виникли приблизно за 30-40 хвилин до настання смерті.
Крім того, 19 листопада 2015 року приблизно о 09 годині 20 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні зазначеного салону таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung SM-J500H/DS», який належав ОСОБА_13 , чим заподіяв матеріальну шкоди на суму 4 535 гривень. Після вчинення вказаних дій ОСОБА_6 з місця вчинення кримінальних правопорушень зник.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково, зазначений вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання змінено, на підставі ст. 74 ч. 5 КК України ОСОБА_6 звільнено від покарання за ст. 185 ч. 1 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та виключено рішення суду про застосування
ст. 70 ч. 1 КК України.
Пом'якшено покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України та постановлено вважати його засудженим за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити на підставі ст. 284 КПК України. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, указують на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на недопустимих доказах, у тому числі вважають недопустимими:
- протокол слідчого експерименту від 19 квітня 2016 року з ОСОБА_6 , оскільки в ході зазначеної слідчої дії підозрюваний давав показання, а не відтворював на місці обставини події, а також в матеріалах кримінального провадження відсутній оригінал технічного носія інформації, на якому зафіксовано слідчий експеримент;
- протокол огляду місця події за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою:
АДРЕСА_2 , оскільки було проведено фактично обшук помешкання з порушенням вимог КПК України без відповідної ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук, та не можуть бути допустимими доказами і вилученні в ході зазначеного огляду речові докази та похідні судові експертизи; - протокол про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 06 травня 2016 року, оскільки мало місце втручання у приватне життя і фактично проведено допит в ізоляторі тимчасового тримання без роз'яснення прав і участі захисника, а також негласну слідчу дію було проведено після закінчення дії дозволу слідчого судді, який діяв до 28 квітня 2016 року; - протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідками ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які проведено з порушення вимог КПК України. Звертають увагу на те, що повідомлення про підозру в порушення вимог
ст. 278 КПК України не було вручено в день її складання, а вручено лише 28 березня 2016 року. Указують на порушення таємниці наради суддів, оскільки судді
ОСОБА_16 та ОСОБА_17 під час перебування колегії суддів в нарадчій кімнаті
05 квітня 2021 року розглядали справи про адміністративні правопорушення. Вважають висновки апеляційного суду щодо необґрунтованості доводів сторони захисту про порушення таємниці наради суддів помилковими, оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 є складним, має понад 5 томів доказів, стосується позбавлення життя іншої людини, що може мати наслідком довічне позбавлення волі, а розгляд інших справ, навіть незначних, могло вплинути на правильність висновків суду. Вважають, що у вироку належним чином не обґрунтовано наявність в діях ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю. Крім того, засуджений указує на те, що суд першої інстанції 01 квітня 2021 року безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про відкладення судового засідання для надання часу обвинуваченому та його захиснику для підготовки до виступу в судових дебатів, чим порушив їх права, а також залишив взагалі без розгляду ряд клопотань захисту про призначення судової технічної експертизи та визнання доказів недопустимими.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що за межами уваги апеляційного суду залишились дані про підвищену суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення та його тяжкість, а також дані про особу ОСОБА_6 та його ставлення до вчиненого. Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив без належної оцінки конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_6 цілком усвідомлено та цілеспрямовано прибув до салону, де здійснювала підприємницьку діяльність його колишня дружина ОСОБА_13 , з метою умисного вбивства останньої, коли ОСОБА_13 зайшла до салону, він прослідував за нею, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, в приміщенні салону ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що спричиняє потерпілій особливих фізичних страждань, завдав їй 38 ударів у життєво важливі органи. На думку прокурора апеляційний суд також не взяв до уваги, що ОСОБА_6 готувався до вбивства і з цією метою на своєму планшеті налаштував функцію автовідповідача та після вчинення вбивства з викраденого мобільного телефону здійснював дзвінки на свій планшет з метою забезпечення собі алібі. Указує на те, що суд апеляційної інстанції не дав оцінки тому, що ОСОБА_6 не займався суспільно корисною працею, зневажливо ставився до ОСОБА_13 , періодично застосовував до неї фізичне насильство, при цьому вона була матір'ю двох спільних дітей, а також він притягувався до кримінальної відповідальності за замах на зґвалтування групою осіб неповнолітньої особи, за що відбував покарання у виді позбавлення волі, тобто вчинення насильницьких дій щодо жінки є характерною рисою ОСОБА_6 . Зазначає, що апеляційний суд також не взяв до уваги те, що батьки ОСОБА_13 просили суд призначити ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі, вони змушені на даний час матеріально забезпечувати та здійснювати опіку за дітьми загиблої доньки, а ОСОБА_6 тривалий час не вживає заходів на відшкодування заподіяної шкоди. Вважає призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років несправедливим внаслідок м'якості.
У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просять скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 . Указують на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 370 КПК України в ухвалі не навів мотивів та належного обґрунтування свого рішення про пом'якшення ОСОБА_6 покарання за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України, при цьому обвинувачений в своїй апеляційній скарзі не порушував питання про пом'якшення йому покарання, оскільки він так і не визнав своєї вини, не розкаявся та має намір взагалі уникнути відповідальності. Звертають увагу на те, що ОСОБА_6 становить підвищену небезпечність для суспільства, він є неурівноваженою, агресивною людиною, характерною рисою якої є вчинення насильницьких дій щодо жінок та навіть власних дітей. Зазначають, що ОСОБА_6 , позбавивши життя ОСОБА_13 , позбавив власних дітей любові, підтримки і душевного спокою, чого сам не здатний надати і ніколи не бажав цього робити, і син, і донька мали сильний емоційний зв'язок з матір'ю, яку вже не повернути, у зв'язку з чим психоемоційний стан дітей сильно погіршився. Звертають увагу на те, що ще до умисного вбивства ОСОБА_6 систематично вчиняв насильство щодо ОСОБА_13 та людей, які намагалися їй допомогти, а іноді це відбувалось на очах дітей. Указують на те, що сина ОСОБА_6 без будь-яких на те причин вважав не своїм та жорстоко з ним поводився, а тому не виключається загроза життю хлопчика. Вважають, що ОСОБА_6 заслуговує на покарання у виді довічного позбавлення волі.
Заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника
ОСОБА_7 , прокурора та потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_10 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання своїх касаційних скарг та просили їх задовольнити, а касаційні скарги прокурора і потерпілих ОСОБА_8 ,
ОСОБА_10 вважали необґрунтованими та просили залишити їх без задоволення.
Потерпілий ОСОБА_8 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання касаційних скарг потерпілих та просив їх задовольнити, також вважав обґрунтованою касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 вважав необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_10 обґрунтованими та просила їх задовольнити, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 вважала необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, та таємному викраденні чужого майна відповідають встановленим обставинам і підтверджуються безпосередньо дослідженими та оціненими судом доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості
ОСОБА_6 обґрунтовано послався на наступні докази.
Потерпілий ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у суді підтвердили факт вбивства їх доньки ОСОБА_13 . ОСОБА_8 зазначив, що на місце події виїжджала
його дружина ОСОБА_10 . Повідомив, що за 2-3 місяці до події ОСОБА_13 переїхала жити до них і причиною цього було загострення її стосунків з ОСОБА_6 . Хоча донька і приховувала напружені стосунки з ОСОБА_6 , він бачив на її шиї синці, інколи був присутнім під час словесних сварок доньки та ОСОБА_6 , також від ОСОБА_13 йому було відомо, що ОСОБА_6 намагався її задушити. Зазначив, що донька та ОСОБА_6 мали двох спільних дітей, хоча ОСОБА_6 вважав, що син не його. Указав на те, що після розлучення відносини між
ОСОБА_13 та ОСОБА_6 стали ще складнішими і донька більше нервувала. Звернув увагу на те, що саме донька забезпечувала матеріально сім'ю, тоді як
ОСОБА_6 не затримувався на роботі більше кількох місяців. Потерпіла ОСОБА_10 повністю підтвердила показання ОСОБА_8 та додала, що від доньки їй було відомо, що ОСОБА_6 її душив та знущався над сином. Потерпіла також заначила, що ОСОБА_6 є нестриманою людиною, якій важко контролювати свої емоції.
Свідок ОСОБА_18 , яка проходила стажування у ОСОБА_13 і виявила в салоні труп ОСОБА_13 , у суді повідомила факт напружених стосунків загиблої і
ОСОБА_6 та постійних погроз з боку останнього, у зв'язку з чим ОСОБА_13 з дітьми останні місяці проживала у своїх батьків. Причинами такої поведінки
ОСОБА_6 свідок заначила ревнощі та його матеріальна залежність від
ОСОБА_13 , оскільки сім'ю утримувала саме остання. Зазначила, що 19 листопада 2015 року приблизно о 10 годині їй зателефонувала косметолог і повідомила, що одна з клієнток не може потрапити до салону. Вона намагалася зателефонувати ОСОБА_13 , однак та не відповідала. Прибувши приблизно о 12 годині до салону, вона побачила, що неподалік стояв автомобіль ОСОБА_13 , ролет був опущений, однак двері салону не були замкнені. Увійшовши до приміщення, вона виявила на підлозі ОСОБА_13 у крові і на її тілі було багато різаних ран. Після цього вона викликала поліцію і швидку медичну допомогу.
Двоюрідний брат ОСОБА_13 - свідок ОСОБА_19 повідомив суду, що він був очевидцем того, як ОСОБА_6 душив ОСОБА_13 за шию і він відштовхнув
нападника, а потім ОСОБА_6 перекинувся на нього і намагався душити, був дуже агресивним і погрожував присутнім розправою. Свідок бачив на тілі ОСОБА_13 синці від заподіяних ОСОБА_6 побоїв. Пізніше він дізнався, що причиною такої поведінки ОСОБА_6 були ревнощі та небажання працювати.
Свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 у суді також підтвердили напружені відносини між ОСОБА_13 і ОСОБА_6 через ревнощі та невизнання останнім сина, а також зазначили, що ОСОБА_13 була налякана та боялася за своє життя.
Засуджений ОСОБА_6 , будучи допитаним у суді першої інстанції, свою вину не визнав та категорично заперечив причетність до інкримінованих кримінальних правопорушень.
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_6 до вчинення умисного вбивства
ОСОБА_13 і крадіжки її мобільного телефону та перебування ОСОБА_6 в іншому місці, обґрунтовано не погодилися з такою версією, спростувавши її сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
Так, суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколі проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 від 19 квітня 2016 року, в ході якого ОСОБА_6 в присутності свого захисника - адвоката ОСОБА_23 на місці розповів та продемонстрував де він чекав на ОСОБА_13 , як зайшов за нею до приміщення салону, указав механізм завдання ОСОБА_13 ударів, у тому числі робочою частиною викрутки, яку він взяв із машини з метою ремонту ролета, після чого взяв зі столу мобільний телефон ОСОБА_13 та залишив приміщення, при цьому двері не замикав, а лише опустив ролет. ОСОБА_6 також вказав на ручку ролета, яку він того дня прикручував на прохання загиблої. У подальшому
ОСОБА_6 продемонстрував шлях, яким він рухався після вчинення кримінальних правопорушень, а також вказав де викинув до смітникових баків мобільний телефон ОСОБА_13 та свої речі, забруднені кров'ю. Як видно із зазначеного протоколу та відеозапису до нього, під час проведення слідчого експерименту слідчий належним чином роз'яснив права всім учасникам слідчої дії, у тому числі ОСОБА_6 . Відеозйомка здійснювалась та зупинялась слідчим, про що оголошувалось усім учасникам, для переміщення на місця, вказані підозрюваним, а також для перерви на прохання ОСОБА_6 . Зазначену слідчу дію проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 240 КПК України уповноваженою особою - старшим слідчим Шевченківського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_25 , у присутності двох понятих, за участю спеціаліста ОСОБА_26 , а також конвоїрів. Всі учасники зазначені у протоколі та в ньому наявні всі їх підписи. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило. Відеозапис слідчого експерименту було відтворено усім учасникам слідчої дії та складено відповідний протокол від 19 квітня 2016 року. Під час ознайомлення з відеозаписом клопотань, зауважень та доповнень не надходило.
Такий порядок проведення слідчого експерименту відповідає висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 740/3597/17, відповідно до якого показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
Крім того, як убачається зі змісту протоколів проведення слідчого експерименту та перегляду відеозапису від 19 квітня 2016 року під час слідчої дії здійснювався відеозапис цифровою відеокамерою марки «Panasonic HC-V 710» на електронний носій.
У додатках до протоколу слідчого експерименту в матеріалах кримінального провадження в двох конвертах, засвідчених підписом слідчого, знаходяться два
DVD-R диска (частина 1 та частина 2), на яких містяться відеофайли слідчої дії.
У ст. 99 ч. 3 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія.
Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 ч. 2). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.
У судовому засіданні в суді першої інстанції було безпосередньо досліджено (відтворено) зміст зазначених дисків, ОСОБА_6 та його захисник ознайомилися з їх змістом. Колегія суддів вважає, що такі додатки виготовлено уповноваженою особою з дотриманням вимог КПК України.
Наведене відповідає правовій позиції, яка міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року в справі № 554/5090/20 про критерії визнання електронного документу допустимим доказом.
Враховуючи зазначене, доводи касаційних скарг засудженого та захисника про недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту з ОСОБА_6 є необґрунтованими.
Оцінюючи дані, які містяться в протоколі проведення слідчого експерименту з
ОСОБА_6 , суд першої інстанції також обґрунтовано дійшов до висновку, що вони відповідають даним, які містяться: - у протоколі огляду місця події від 19 листопада
2015 року на місці вчинення вбивства в салоні щодо розташування трупа ОСОБА_13 та окремих предметів; - в протоколі огляду трупа ОСОБА_13 від 19 листопада
2015 року щодо пози трупа та наявних тілесних ушкоджень; - в протоколі огляду місця події від 19 листопада 2015 року щодо розташування автомобіля ОСОБА_13 , а також у висновку судово-медичної експертизи від 21 березня 2016 року № 2944 щодо кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи від 21 березня 2016 року № 2944 на трупі ОСОБА_13 виявлено наступні тілесні ушкодження: - два сліпих колото-різаних поранення в лобній ділянці; - сім колото-різаних поранень повік обох очей;
- три сліпих колото-різаних поранень підборіддя; - три проникаючі колото-різані поранення шиї; - десять сліпих колото-різаних поранень шиї; - два колото-різаних поранення лівого надпліччя; - два різаних поранення правої вушної раковини та одне лівого надпліччя; - синець на обличчі в лобній ділянці зліва; крововиливи в м'яких тканинах голови зі сторони їх внутрішньої поверхні в лобній ділянці зліва, в потиличній ділянці зліва та справа, значний нерівномірно виражений, обмежено-дифузний субарахноїдальний крововилив по випуклим поверхням лобної, тім'яної та частково скроневої частини лівої гемісфери головного мозку, рожевий ліквор в шлуночках головного мозку (набряк-набухання головного мозку); - синець на передній поверхні шиї на всьому протязі; підкапсулярний крововилив в правій частці щитоподібної залози; крововилив в корні язика зліва; неповний перелом лівої пластини щитоподібного хряща; повний косо-вертикальний перелом правої частки перснеподібного хряща; - синці на правій половині обличчя, охоплюючи повіки ока, спинку носа та частково виличну ділянку, на повіках лівого ока; на нижній щелепі справа з множинними подряпинами на фоні; забійні рани на червоній каймі верхньої губи зліва та справа; на слизовій оболонці нижньої губи справа у кількості трьох; садно на спині по серединній лінії, в проекції 1-го грудного хребця.
Смерть ОСОБА_13 настала внаслідок комбінованої травми шиї та голови у вигляді колото-різаних поранень шиї з ушкодженням яремної вени та глотки, закритої травми шиї у вигляді переломів хрящів гортані з набряком слизової оболонки гортані та частковим перекриттям дихальних шляхів, а також внутрішньочерепної травми з травматичним субарахноїдальним крововиливом, яка у своїй течії ускладнилась крововтратою, шоком, асфіксією та набряком-набуханням головного мозку.
Нанесені ОСОБА_13 тілесні ушкодження у сукупності з їх кількістю завідомо для обвинуваченого завдали потерпілій особливих фізичних страждань та мучення, оскільки виникли приблизно за 30-40 хвилин до настання смерті.
Посилання в касаційних скаргах захисту на недопустимість доказів, отриманих в ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо- та відеоконтролю публічно доступного місця в умовах ізолятора тимчасового тримання є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 270 КПК України аудіо-, відеоконтроль місця може здійснюватися під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження. Аудіо-, відеоконтроль місця проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України.
Докази у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, були оцінені судом першої інстанції на предмет допустимості, у тому числі через процесуальний порядок їх отримання, та у вироку на підтвердження винуватості ОСОБА_6 суд обґрунтовано послався також на дані, які містяться в протоколі про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 06 травня 2016 року, проведеної на виконання ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2016 року, згідно з якою відповідний дозвіл було надано терміном на 30 діб з моменту підписання ухвали.
Як убачається із протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від
06 травня 2016 року та додатків до нього, негласну слідчу (розшукову) дію фактично проведено 05 квітня 2016 року, тобто в межах терміну дії дозволу, наданого слідчим суддею. За результатами зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії зафіксовано розмови слідчого з підозрюваним ОСОБА_6 в приміщенні ізолятора тимчасового тримання за адресою: м. Київ, пров. Косогірний, 7, в ході яких ОСОБА_6 детально розповів про обставини вчинення ним кримінальних правопорушень і такі дані узгоджуються з даними, які містяться в протоколі проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 від 19 квітня 2016 року. Крім того,
ОСОБА_6 зазначав, що з метою створення алібі він взяв мобільний телефон ОСОБА_13 та телефонував на свій планшет, на якому була налаштована функція автовідповідача.
Відповідно до протоколу огляду від 22 листопада 2015 року, в ході якого оглянуто планшет марки «Samsung», вилучений за місцем проживання ОСОБА_6 , встановлено, що даний пристрій містить інформацію про два вхідні виклики з мобільного телефону ОСОБА_13 НОМЕР_1 19 листопада 2015 року о
09 годині 41 хвилину та о 09 годині 42 хвилини. Цим же оглядом виявлено налаштовану функцію автоматичної відповіді вхідних викликів.
Згідно з висновком судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів і телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів від 18 березня
2016 року № 1388/16-35 у зазначеному планшеті марки «Samsung» встановлена функція «Автоматический ответ», що дозволяє при використанні гарнітури здійснювати автоматичне з'єднання при вхідних викликах на даний планшет.
Зазначені докази суд першої інстанції також належно оцінив та обґрунтовано послався на них у вироку на підтвердження винуватості ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 19 листопада 2015 року з фототаблицею до нього. У ході огляду, проведеного
19 листопада 2015 року в період часу з 15 години 20 хвилини по 17 годину
00 хвилини, оглянуто приміщення квартири за місцем мешкання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого вилучено змив з умивальника у ванній кімнаті, мобільний телефон марки «Nokia», мобільний телефон марки «Lenovo S920», ноутбук марки «Aser», планшет марки «Samsung», блокнот темно-синього кольору, светр темного кольору та будівельні рукавички. Зазначений огляд місця події проведено та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 223, 237 КПК України уповноваженою особою - старшим слідчим СУ ГУНП в м. Києві ОСОБА_27 у присутності двох понятих та ОСОБА_6 , за участю заступника начальника СВ, оперативного працівника та спеціаліста Шевченківського УП ГУНП в м. Києві. Заяв та зауважень від учасників слідчої дії не надходило.
Згідно зі ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Виходячи із системного аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ст. 233 ч. 1, ст. 234 ч. 2 та ст. 237 ч. 2 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Такий підхід узгоджується положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 30 Конституції України.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, 19 листопада 2015 року на час проведення огляду місця події в помешканні ОСОБА_6 не мав статусу ні затриманого, ні підозрюваного. У зазначеній слідчій дії він брав участь як власник житла, йому були роз'яснені положення статей 214, 233 та 237 КПК України і він був згоден з проведенням огляду, про що свідчить відповідний його підпис у протоколі. Наведені обставини не ставлять під сумнів добровільність згоди ОСОБА_6 на огляд його помешкання, оскільки були наявні всі процесуальні гарантії, які захищали його здатність висловлювати свою справжню думку.
Отже, доводи касаційних скарг засудженого та захисника про відсутність ухвали слідчого судді на проведення обшуку його помешкання є необґрунтованими, оскільки було проведено огляд місця події в помешканні з добровільної згоди власника цього помешкання.
Враховуючи наведене, безпідставними є посилання сторони захисту і на недопустимість речових доказів, отриманих в ході зазначеного огляду за місцем проживання ОСОБА_6 , та відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева» недопустимість похідних висновків судових експертиз, у тому числі висновків судово-медичної імунологічної експертизи від 08 лютого 2016 року № 46 та судової молекулярно-генетичної експертизи від 23 березня 2016 року № 93, відповідно до яких на вилученій за місцем проживання ОСОБА_6 будівельній рукавичці виявлено кров людини, домішок крові ОСОБА_13 не виключається. Зазначеним висновкам експертів суд першої інстанції надав належну оцінку. Крім того,
ОСОБА_6 пояснити суду походження цього предмета за місцем його проживання не зміг.
Не є обґрунтованими і доводи засудженого та захисника про недопустимість протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 листопада 2015 року зі свідком ОСОБА_14 , від 26 листопада 2015 року зі свідками
ОСОБА_15 та ОСОБА_28 , у ході яких кожний свідок серед пред'явлених для впізнання фотознімків впізнав ОСОБА_6 .
Згідно з показаннями зазначених свідків усі вони були знайомі з ОСОБА_6 та загиблою ОСОБА_13 , підтвердили також погані відносини між останніми.
Свідок ОСОБА_14 також надала суду показання про те, що 19 листопада 2015 року у період часу з 09 години 40 хвилин по 10 годину 10 хвилин на вул. В. Чорновола в районі її перехрестя з вул. Павлівською в м. Києві вона бачила ОСОБА_6 , який був одягнений у сірі штани та темну куртку з капюшоном. Свідок заначила, що не могла помилитися, оскільки ОСОБА_6 має характерну східну зовнішність і у той час вона зустріла єдину знайому людину.
Зі змісту зазначених протоколів вбачається, що особами, які впізнавали, були відповідно свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_28 , які перед пред'явленням для впізнання вказали, що можуть впізнати саме ОСОБА_6 та зазначили, за якими прикметами вони його впізнають. Свідків ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 та ОСОБА_28 було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України, про що у протоколах містяться їх відповідні підписи. Зазначені слідчі дії проведені та результати оформлено з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 223 та 228 КПК України уповноваженими особами - слідчими Шевченківського УП ГУНП в м. Києві в присутності двох понятих.
Суд першої інстанції надав належну оцінку зазначеним протоколам пред'явлення особи для впізнання за фотознімками та показанням свідків, заначивши, що вони підтверджуються висновком судової портретної експертизи від 10 червня 2016 року № 9225/16-35, відповідно до якого на відео зображена особа, яка має сукупність збіжних ознак з ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції також дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку, у тому числі: - на дані, надані операторами мобільного зв'язку в ході тимчасового доступу до речей і документів щодо місця розташування мобільного телефонупотерпілої ОСОБА_13 , який в момент здійснення дзвінків
19 листопада 2015 року о 09 годині 41 хвилину та 09 годині 42 хвилини знаходився по вул. Коцюбинського, 9-А, що відповідає часовому проміжку перебування
ОСОБА_6 на вказаному місці відповідно до аналізу відеозаписів з камер відеоспостереження та даних, отриманих від самого ОСОБА_6 в ході слідчого експерименту; - на дані, надані операторами мобільного зв'язку щодо номерів мобільних телефонів, якими користувався ОСОБА_6 , та здійснення ним дзвінків; - на висновок судової молекулярно-генетичної експертизи від 21 березня 2016 року № 10-85 про те, що виявлене на светрі загиблої ОСОБА_13 волосся може походити від ОСОБА_6 ; - на висновок товарознавчої експертизи від 09 червня 2016 року № 363тв про вартість викраденого мобільного телефону ОСОБА_13 ; - на висновок судово-психіатричного експерта від 21 квітня 2016 року № 311 про психічний стан ОСОБА_6 .
Доводи касаційних скарг засудженого та захисника про вручення підозри
ОСОБА_6 з порушенням вимог КПК України є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, було складено слідчим та погоджено прокурором 25 березня 2016 року. Того ж дня за клопотанням органу досудового розслідування ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва було надано дозвіл на затримання ОСОБА_6 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. На підставі зазначеної ухвали слідчого судді 28 березня 2016 року о 09 годині 15 хвилин затримано ОСОБА_6 , роз'яснено йому його права та в присутності захисника вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.
Такий порядок вручення підозри не призвів до порушення права ОСОБА_6 на захист та відповідає вимогам ст. 278 КПК України.
Що стосується клопотань сторони захисту під час кримінального провадження в суді першої інстанції, то доводи касаційної скарги засудженого щодо залишення таких клопотань без розгляду є необґрунтованими.
Всі заявлені клопотання захисту про визнання доказів недопустимими були вирішені судом першої інстанції при ухваленні рішення по суті. Були також розглянуті і клопотання, які вирішуються шляхом постановлення ухвали. Зокрема, ухвалою від 30 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого
ОСОБА_6 про призначення судової технічної експертизи носіїв інформації фіксації слідчих дій, оскільки обвинувачений у клопотанні не зазначив та у судовому засіданні не навів достатніх доводів необхідності проведення такої експертизи.
Посилання в касаційних скаргах сторони захисту на відсутність у вироку обґрунтування наявності в діях ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, є безпідставними.
При кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю (ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України) слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про проявлення винним особливої жорстокості.
Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі страждання шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, у тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань. Саме спосіб і характер позбавлення потерпілого життя свідчитиме про особливу жорстокість вчинення злочину.
Згідно з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що спричиняє ОСОБА_13 особливих фізичних страждань через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, завдав їй не менше одного удару невстановленим предметом з обмеженою контактною поверхнею в область обличчя, не менше одного травматичного впливу за механізмом удару та тиснення невстановленим тупим предметом з обмеженою контактною поверхнею в область шиї, не менше шести ударів невстановленим предметом в область обличчя, невстановленим гострим предметом два удари в область лоба, сім ударів у ділянку очей, три удари в підборіддя, тринадцять ударів у шию, три удари в область лівого надпліччя, два удари в область правого вуха.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 21 березня 2016 року
№ 2944 заподіяні ОСОБА_13 тілесні ушкодження у сукупністю з їх кількістю завідомо для ОСОБА_6 завдали потерпілій особливих фізичних страждань та мучення, оскільки виникли приблизно за 30-40 хвилин до настання смерті.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 115 ч. 2 п. 4, ст. 185 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Не відповідають матеріалам кримінального провадження доводи засудженого
ОСОБА_6 про порушення судом першої інстанції прав сторони захисту, оскільки судом було відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про відкладення судового засідання для надання часу обвинуваченому та його захиснику для підготовки до виступу в судових дебатів.
Згідно з журналами судових засідань від 01 квітня 2021 року, 02 квітня 2021 року та аудіозаписами цих судових засідань, які містяться на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, після завершення встановлення фактичних обставин, захисник ОСОБА_29 просила надати час для підготовки до судових дебатів і обвинувачений ОСОБА_6 її підтримав. Суд першої інстанції задовольнив таке клопотання захисту та, заслухавши промову прокурора, який був готовий до виступу в судових дебатах, з метою надання часу стороні захисту для підготовки до свого виступу в судових дебатах відклав судове засідання. У судовому засіданні від 02 квітня 2021 року обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_29 виступили з промовами у судових дебатах, після чого обвинуваченому було надано останнє слово. Зауважень та клопотань з даного приводу щодо підготовленості до судових дебатів ні обвинувачений ОСОБА_6 , ні його захисник не подавали.
Що стосується доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 про порушення таємниці наради суддів, то вони є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 367 КПК України під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд.Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.
Згідно з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року в справі № 128/2455/15-к, з урахуванням положень ст. 367 КПК України вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ст. 412 ч. 1 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі, коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.
Розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 31 ч. 3 КПК України здійснювався колегіально судом у складі трьох суддів: головуючого судді ОСОБА_16 та суддів ОСОБА_17 і ОСОБА_30 .
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, 02 квітня 2021 року після судових дебатів та останнього слова обвинуваченого ОСОБА_6 суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Оголошення вироку відбулось 06 квітня 2021 року.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_16 та ОСОБА_17 05 квітня 2021 року, тобто під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню щодо ОСОБА_6 , розглядали справи про адміністративні правопорушення та ними постановлено відповідні рішення.
Разом з тим, як убачається зі змісту постанов від 05 квітня 2021 року розгляд справ про адміністративні правопорушення відбулись без участі осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності та інших учасників справи.
За таких обставин, зважаючи на те, що судді ОСОБА_16 та ОСОБА_17 брали участь у розгляді справ іншої юрисдикції без участі осіб, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що стороною захисту не обґрунтовано, яким чином таке порушення таємниці наради суддів за своїм характером та з огляду на конкретні обставини справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Таке порушення не ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів при обговоренні та ухваленні вироку щодо ОСОБА_6 , а отже не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 ч. 1 КПК України.
Така позиція відповідає зазначеному висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року в справі № 128/2455/15-к.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недопустимість доказів, порушення таємниці наради суддів, а також про наявність підстав для закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.
Доводи касаційних скарг прокурора та потерпілих про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 115 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 частини другої цієї статті.
Довічне позбавлення волі - найтяжчий вид основного покарання, що полягає в довічній (пожиттєвій) ізоляції особи, визнаної судом винною у вчиненні особливо тяжкого злочину, від суспільства в спеціальних кримінально-виконавчих установах.
Відповідно до вимог ст. 64 ч. 1 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині того, що ОСОБА_6 представляє підвищену суспільну небезпеку і його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що така обставина, на яку послався суд першої інстанції у вироку при призначенні довічного позбавлення волі, як заподіяння смерті способом, що характеризується особливою жорстокістю, охоплюється диспозицією ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України, а думка потерпілих не є вирішальною при призначенні покарання.
Мотивуючи своє рішення про пом'якшення покарання ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення з особистих неприязних відносин, що виникли внаслідок розірвання сімейних стосунків, після обопільної сварки, а також наслідки у вигляді смерті людини, дані про особу ОСОБА_6 , який на підставі ст. 89 КК України судимості не має, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення на певний строк у максимальному розмірі, передбаченому в санкції
ст. 115 ч. 2 КК України, відповідатиме меті покарання та буде достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, та пом'якшив призначене ОСОБА_6 покарання за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України до 15 років позбавлення волі.
Рішення апеляційного суду про неправомірність призначення судом першої інстанції ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна, а також щодо наявності підстав для його звільнення на підставі ст. 74 ч. 5 КК України від покарання за ст. 185 ч. 1 КК України у зв'язку із закінченням строків давності є правильними та обґрунтованими і у касаційних скаргах не оспорюються.
Покарання, призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 п. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених
ст. ст. 115 ч. 2 п. 4, 185 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , прокурора і потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року щодо
ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисника - адвоката ОСОБА_7 , прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_9 і потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3