21 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 452/2735/22
провадження № 51-4056ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
встановив:
За вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2022 року ОСОБА_4 засуджено до покарання: за ч. 1 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 1 ст. 309 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробовуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою і засуджено за те, що вона за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 06 серпня 2022 року, приблизно о 16:00, через Інтернет магазин у месенджері «Телеграм», «Соса - Соlа» зробила замовлення на психотропну речовину, а саме «AlfaPVP» на свої анкетні дані. Після чого невідомий адміністратор Інтернет магазину скинув сайт «Global 24», на який ОСОБА_4 через термінал, місце знаходження якого не встановлено, перерахувала грошові кошти в сумі 400 грн. Після оплати замовленої психотропної речовини ОСОБА_4 прийшла «СМС» з геолокацією її місця знаходження, за адресою: лісосмуга між населеними пунктами с. Ралівка та с. Кульчиці Самбірського району Львівської області.
В подальшому, 06 серпня 2022 року, приблизно о 17:45, ОСОБА_4 , перебуваючи в лісосмузі між с. Ралівка та с. Кульчиці Самбірського району Львівської області, знайшла згорток ізоленти, в якому знаходився полімерний пакет з пазовим замком із кристалоподібною речовиною біло - жовтого кольору. Усвідомлюючи, що кристалоподібна речовина біло - жовтого кольору є особливо небезпечною психотропною речовиною, ОСОБА_4 , в зазначений спосіб реалізовувала свій злочинний намір, направлений на придбання та зберігання такої загальною масою 0,3847 г, яка згідно з «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06 травня 2000 року (таблиці І список № 2), відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.
Окрім цього, ОСОБА_4 , 01 вересня 2022 року, приблизно о 17:40, йдучи по вул. Різницькій, в м. Самборі Львівської області, неподалік бару «Berloga» за адресою: м. Самбір Львівської області, вул. Різницька, 6, на лавочці побачила раніше незнайомого ОСОБА_5 , з яким вступила в розмову та, побачивши у нього мобільний телефон, визначила його об'єктом свого злочинного посягання.
Зайшовши з останнім в бар «Berloga», реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного власного збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом зловживання довірою, під приводом здійснення телефонного дзвінка, отримала від потерпілого ОСОБА_5 мобільний телефон марки «MOTOROLA МОТО G9 POWER», ІМЕI 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 в корпусі темно зеленого кольору вартістю 4500 грн, без дійсного наміру повернути. ОСОБА_5 , не здогадуючись про дійсні злочинні наміри ОСОБА_4 , добровільно передав останній свій мобільний телефон.
Після чого, ОСОБА_4 скориставшись тим, що ОСОБА_5 відволік свою увагу, з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, розпорядившись мобільним телефоном на власний розсуд, чим спричинила майнову шкоду ОСОБА_5 на суму 4500 грн.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2023 року залишив зазначений вирок місцевого суду без змін.
Суть доводів засудженої зводиться до незгоди із застосуванням до неї інституту звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, тому просить призначити їй реальне покарання, зокрема, у виді штрафу.
Також стверджує, про те, що на неї був здійснений незаконний вплив з боку працівників правоохоронних органів, а тому вона надала неправдиві свідчення на досудовому розслідуванні.
Мотиви Верховного Суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
За статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Оскільки у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як слідує з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував: ступінь тяжкості вчинених кримінальних проступків, особу винуватої, яка позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судима, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Крім цього суд дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробування на підставі ст. 75 КК. Обгрунтовуючи такий висновок Суд взяв до уваги та врахував обставини вчинених кримінальних правопорушень, ставлення ОСОБА_4 до вчиненого, наявність обставин, які пом'якшують покарання, її особу та усвідомлення нею своєї винуватості.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджена ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила призначити їй покарання без застосування ст. 75 КК.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд перевіривши доводи апеляційної скарги, і, не встановивши підстав для перегляду вироку місцевого суду, в частині призначення ОСОБА_4 покарання та застосування інституту звільнення від його відбування, умотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Так, апеляційний суд указав, що під час призначення засудженій покарання місцевий суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного i призначив остаточне покарання, яке є достатнім для виправлення і перевиховання обвинуваченого.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що наведені у апеляційній скарзі обставини та дані про особу винної, якраз і дали підстави суду для призначення покарання ОСОБА_4 із застосуванням ст. 75 КК. При цьому ці обставини, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, були достатніми для висновку про можливість виправлення засудженої без ізоляції від суспільства та звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвала суду апеляційної інстанції є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її прийняття.
Доводи засудженої про незаконний вплив з боку працівників поліції, суд не бере до уваги, адже вони не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Крім цього, як видно із вироку суду, судовий розгляд було проведено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а саме суд обмежився лише допитом ОСОБА_4 та дослідженням матеріалів, які характеризують її особу, оскільки допитана у судовому засіданні ОСОБА_4 , свою винуватість визнала повністю та детально розповіла про обставини вчинення кожного із епізодів кримінальних проступків. Тобто в повному обсязі погодилась з усіма обставинами вчинення правопорушень викладених в обвинуваченні і будь-яких заперечень або зауважень про тиск з боку працівників правоохоронних органів не повідомляла. Наслідки такого порядку дослідження доказів були роз'яснені усім учасникам судового провадження. Також колегія суддів бере до уваги, що доводи касаційної скарги в цій частині не містять достатніх обґрунтувань, оскільки такі твердження не можуть ґрунтуватись лише на висловлюваннях такої особи.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що призначене засудженій ОСОБА_4 покарання відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим, як і не вбачає підстав для призначення покарання у виді штрафу.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 березня 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3