Ухвала
Іменем України
18 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 644/5397/21
провадження № 61-12009ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року у складі судді: Попової В. О., та постанову Харківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Яцини В. Б., у справі за скаргою ОСОБА_1 на порушення прав та законних інтересів протиправними рішеннями, неправомірними діями та бездіяльністю державного виконавця під час перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби та здійснення виконавчого провадження державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Брижатим Володимиром Дмитровичем, стягувач - ОСОБА_2 ,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з скаргою на порушення прав та законних інтересів протиправними рішеннями, неправомірними діями та бездіяльністю державного виконавця під час перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби та здійснення виконавчого провадження державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Брижатим В. Д., стягувач - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2015 року накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та заборонено відчуження. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова К. В. про стягнення боргу задоволено частково. У задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Варнікова К. В. про визнання договору позики недійсним було відмовлено. Рішення набрало законної сили 25 травня 2016 року.
Виконавчий документ по виконанню вказаного рішення, перебував на виконанні у державного виконавця Брижатого В. Д. з 15 липня 2016 року.
23 квітня 2021 року з офіційного сайту МЮУ заявниця ОСОБА_1 дізналася про здійснення приватним виконавцем Попляком В. В. зведеного виконавчого провадження № 56807204.
Посилаючись на вимоги Закону «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, вказує, що строк пред'явлення стягувачем виконавчого документу до примусового виконання розпочався з 26 травня 2016 року та закінчився 26 травня 2017 року, а темпоральний строк проведення виконавчих дій розпочався з 15 липня 2016 року та закінчився 15 січня 2017 року.
ОСОБА_1 вказувала, що у органу виконавчої служби відсутні правові підстави для тривалого (більше одного року) перебування на виконанні в органі виконавчої служби виконавчого документу та проведення виконавчих дій за межами шестимісячного строку, зокрема відсутнє достатнє обґрунтування затримки перебування на виконанні в органі виконавчої служби виконавчого документу більше одного року та проведення виконавчих дій за межами шестимісячного строку. Крім того, зазначала, що їй не відомо про прийняття державним виконавцем будь-яких процесуальних рішень. Отже вважає, що наявні підстави визнати закінченим виконавче провадження з примусового виконання рішення суду від 09 березня 2016 року та застосувати наслідки закінчення виконавчого провадження, а саме зняти арешт з частини квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 просила:
визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Брижатого В. Д. щодо порушення строків перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби, порушення строків здійснення виконавчого провадження;
визнати закінченим виконавче провадження з примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду (справа № 644/6503/15-ц, провадження №2/644/192/16) у зв'язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення - 1 рік, та закінченням присічних строків здійснення виконавчого провадження - 6 місяців;
застосувати наслідки закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, а саме зняти арешт з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй, та зняти заборону на відчуження, що накладена згідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2015 року у справі № 644/6503/15-ц, провадження № 2/644/192/16 та вилучити запис про обтяження № 11376830 від 29 травня 2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Брижатим В. Д. в межах своїх повноважень та з дотримання строків прийнято до свого провадження виконавчий документ, в якому заявниця є боржником, підстав для закінчення виконавчого провадження на сьогоднішній час не має.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, зазначивши, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права. При залишенні ухвали суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року було передбачено можливість добровільного виконання боржником судового рішення. Станом на час подання скарги боржником ОСОБА_1 рішення не виконано. Виконавчий лист на виконання рішення суду від 09 березня 2016 року державним виконавцем Брижатим В. Д. було прийнято до виконання в межах строків, визначених Законом України «Про виконавче провадження» як в старій, так і в новій редакції та розпочато виконавчі дії. Відтак, виконавчий лист, виданий 13 червня 2016 року, був поданий у передбачений чинним законодавством строк.
Апеляційний суд зазначив, що у своїй скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що строк проведення виконавчих дій розпочався з 15 липня 2016 року та закінчився 15 січня 2017 року, вважає дії виконавця є протиправними. Разом з тим, доводи скарги щодо шестимісячного строку вчинення виконавцем виконавчих дій не ґрунтуються на вимогах закону. Оскільки зі змісту прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, вбачається, що після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. У редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (чинної станом на час відкриття виконавчого провадження) відсутня норма, щодо встановлення строку для виконання рішення суду.
Щодо доводів ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження та застосування наслідків закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 09 березня 2016 року апеляційний суд зазначив, що положенням статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року визначений вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, серед яких немає оскарження дій, рішень та бездіяльності виконавця боржником через тривалість його виконання. Отже, підстав передбачених спеціальною нормою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року для закінчення виконавчого провадження і застосування наслідків закінчення немає. Крім того, рішення суду від 09 березня 2016 року наразі залишається не виконаним.
Апеляційний суд також відхилив посилання в апеляційній скарзі на статтю 30 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року як безпідставні, оскільки норма зазначеної статті регулює строки здійснення державним виконавцем виконавчого провадження, недодержання яких не є підставою для закінчення виконавчого провадження. Ці строки є службовими і з огляду на їх правову природу та обов'язковість судових рішень, не знімають з виконавця зобов'язання виконати судове рішення.
11 серпня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвали нове рішення, яким задовольнити скаргу.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що:
дії та неправомірна бездіяльність державних виконавців, які охоплюються періодом з 16 січня 2017 року по 26 вересня 2017 року, тобто були за межами законодавчо встановленої юридичної процедури, є несумісними з принципом правової визначеності, принципом належного урядування та принципом захисту від свавілля, які червоною ниткою проходять через Конституцію України, Європейську конвенцію з людських прав і принцип верховенства права (правовладдя);
недобросовісні дії стягувача щодо подання заяви про повернення виконавчого документу, повинні оцінюватися за правилами «заборони суперечливої поведінки», так як вони (дії) свідчать про відмову його від своєї попередньої поведінки щодо реалізації своїх прав та виконання юридичних обов'язків, зокрема, дії стягувача були викликані виключно наміром легалізації неправомірної бездіяльності державного виконавця за період з 15 липня 2016 року по 26 вересня 2017 року (порушено пункт 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV) та свавільним встановленням нового строку для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання з 26 вересня 2017 року (порушено частину п'яту статті 47 у взаємозв'язку з пунктом 6 частини першої статті 18, пунктом 6 частини першої статті 26 Закону № 606-XIV);
законодавець, при регулюванні правовідносин на завершальній стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень, встановив дві відмінності в реалізації права на пред'явлення виконавчого документа до виконання, зокрема, виникнення права, яке не було реалізоване, тобто, не отримало жодних юридичних наслідків, та розпочатий процес реалізації права, який має відповідні юридичні наслідки;
розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом, що законодавцем, з дотримання принципу юридичної визначеності, і було спеціально визначено у пунктах 6, 7 розділу XIII прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII;
проведення, за межами шестимісячного граничного строку та з не дотриманням вимог розумного строку, виконавчих дій є грубим порушенням проголошеного в Україні правопорядку;
в основу рішень попередніх судових інстанцій було покладено не фактичні обставини скарги та надані на їх підтвердження докази щодо часових меж існування задавненого права та порушення виконавцями юридичних процедур, а неправильне сприйняття ними правової дійсності таких темпоральних явищ, як простір часу, протягом якого має відбуватися дія, та певна межа часу, з якої дія починається чи закінчується або настає інший юридично значущий наслідок;
частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на дату відкриття виконавчого провадження (від 17 травня 2016 року № 1368-VIII)) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. В випадку ОСОБА_1 законодавчо визначений обов'язок державного виконавця провести виконавчі дії охоплювався темпоральним строком з 15 липня 2016 року по 15 січня 2017 року. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що виконавчий документ перебував на виконанні в органі виконавчої служби з 15 липня 2016 року по 26 вересня 2017 року. В той же час, неправомірна бездіяльність державного виконавця у період з 15 січня 2017 року по 26 вересня 2017 року не отримала в рішеннях суду належної оцінки;
за відсутності у період з 15 липня 2016 року по 15 січня 2017 року прийнятих державними виконавцями відповідних рішень та зафіксованих виконавчих дій, які є правовою підставою для: повернення виконавчого документа; переривання або поновлення строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання; відкладення провадження виконавчих дій; відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання рішення; зупинення виконавчого провадження; повернення виконавчого документа; закінчення виконавчого провадження; відновлення виконавчого провадження тощо, проведення, за межами шестимісячного граничного строку та з недотриманням вимог розумного строку, виконавчих дій, є грубим порушенням проголошеного в Україні правопорядку;
законодавець аби усунути виконавчий суб'єктивізм при визначенні належної, бажаної та необхідної (читай - розумної) тривалості під час примусового виконання судових рішень, встановив: з 26 травня 2016 року по 26 травня 2017 року у пункті 2 частини першої статті 22 Закону № 606-XIV строки пред'явлення виконавчих документів до виконання (один рік) та з 15 липня 2016 року по 15 січня 2017 року у частинах першій, другій статті 11, частині другій статті 30 Закону № 606-XIV імперативний обов'язок державного виконавця неупереджено, своєчасно і в повному обсязі провести виконавчі дії на протязі шести місяців.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 22 січня 2013 року у розмірі 15 567,57 грн та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 331,46 грн. В частині стягнення інфляційних витрат - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним було відмовлено. Рішення набрало законної сили 25 травня 2016 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2015 року у справі № 644/6503/15-ц, (провадження № 2/644/192/16) накладено арешт на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , та заборонено її відчуження.
На виконання указаного рішення суду від 09 березня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова видав виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості за договором позики та суми судового збору. Виконавчий лист, виданий 13 червня 2016 року.
Постановою державного виконавця Індустріального ВДВС Брижатого В. Д. від 15 липня 2016 року на підставі виконавчого листа, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, було відкрито виконавче провадження №51682398, яке було завершено 26 вересня 2017 року. Згідно відмітки державного виконавця Брижатого В. Д. 26 вересня 2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Стягувач звернулась до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В. В. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В .В. від 18 липня 2018 року відкрито виконавче провадження.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року) передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
За змістом частини першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року) строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року.
Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (частина перша статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року).
Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року визначені строки прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом (частина п'ята статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року).
У статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року передбачені права та обов'язки державного виконавця. Зокрема, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року).
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року).
Згідно частини другої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження 15 липня 2016 року) державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру у двомісячний строк.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Встановивши, що дії виконавця під час здійснення виконавчих дій з виконання виконавчого листа від 13 червня 2016 року відповідали вимогам як закону, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги.
Аргумент касаційної скарги про те, що виконавче провадження підлягає закінченню, оскільки державним виконавцем в порушення частини другої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на дату відкриття виконавчого провадження 15 липня 2016 року) не провів виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто у період з 15 липня 2016 року по 15 січня 2017 року необґрунтований.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
У статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року така підстава для закінчення виконавчого провадження, як нездійснення державним виконавцем виконавчих дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, відсутня.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на порушення прав та законних інтересів протиправними рішеннями, неправомірними діями та бездіяльністю державного виконавця під час перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби та здійснення виконавчого провадження державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Брижатим Володимиром Дмитровичем, стягувач - ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков