Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 633/413/18
провадження № 61-18118св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Хорошевського О. М. у справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов'язання повернути земельну ділянку,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників Фермерського господарства «Олта» (далі - ФГ «Олта») 15 березня 2012 року створено вказане ФГ, яке зареєстровано 19 березня 2012 року, затверджено його статут, статутний фонд та призначено голову ОСОБА_2 . Засновниками ФГ «Олта» є ОСОБА_2 (75 %) та ОСОБА_3 (25 %).
ФГ засновано на земельній ділянці площею 0,21 га з кадастровим номером 6325181200:02:001:0200, яка перебувала у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ХР № 060200, яка передана ОСОБА_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Комунарської сільської ради Харківського району Харківської області понад 60 км від Печенізького району Харківської області, хоча пунктом 1.12 Статуту передбачено місцезнаходження ФГ «Олта»: Харківська область, Печенізький район, смт Печеніги, вул. Б. Хмельницького, 1.
16 липня 2012 року ОСОБА_2 як фізична особа подала заяву до Печенізької районної державної адміністрації з проханням надати в оренду земельну ділянку із земель державного резервного фонду для ведення ФГ орієнтовною площею 111,7 га терміном на 49 років за межами населеного пункту на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області. Будь-яких інших відомостей ОСОБА_2 у заяві не зазначила. До заяви додала лише копії паспорту та ідентифікаційного коду, що суперечить вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
19 липня 2012 року головою Печенізької районної державної адміністрації видано розпорядження № 272, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої її передачі в оренду ОСОБА_2 .
Розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації від 20 листопада 2012 року № 453 з урахуванням розпорядження від 14 листопада 2013 року № 30 надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства, зокрема земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 39,5459 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1061, та земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.
На підставі вказаних розпоряджень № 453 та № 30 між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 30 грудня 2014 року укладено два договори оренди землі, відповідно до яких зазначені земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення ФГ. Реєстрацію прав оренди на вказані земельні ділянки ОСОБА_2 провела 14 квітня 2015 року та в той же день між ними підписано акти приймання-передачі цих земельних ділянок.
14 квітня 2015 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ФГ «Олта», відповідно до якого власником 90 % статутного капіталу стала ОСОБА_2 , 5 % - ОСОБА_4 та 5 % - ОСОБА_5
18 квітня 2015 року відбулися загальні збори членів ФГ «Олта», на яких, зокрема, введено в склад засновників господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; прийнято до складу членів господарства: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; зареєстровано статут господарства в новій редакції; прийнято в користування господарства земельні ділянки загальною площею 101,8581 га, які перебувають в оренді у ОСОБА_2 з кадастровими номерами: 6324681000:02:001:1061, 6324681000:02:001:1062.
Позивач зазначав, що оскільки ОСОБА_2 на земельних ділянках, які були передані їй в оренду для ведення ФГ, не створено відповідне ФГ як юридичну особу, а лише було прийнято в користування земельні ділянки раніше створеним господарством, 17 червня 2015 року Чугуївською міжрайонною прокуратурою Харківської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагентства у Харківській області подано до суду позовну заяву про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Печенізької районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди вищевказаних земельних ділянок та зобов'язання повернути земельні ділянки у власність держави. З метою недопущення задоволення позову прокурора 15 липня 2015 року ОСОБА_2 створено та зареєстровано нове ФГ «Олта-А», в тому числі, на зазначених двох земельних ділянках. У зв'язку з чим ГУ Держземагентства у Харківській області відмовилося від позову, а Чугуївська міжрайонна прокуратура Харківської області направила лист до суду, в якому не заперечувала проти закриття справи. Ухвалою суду першої інстанції провадження у справі закрито.
Позивач зазначив, що після створення ФГ «Олта-А» 17 липня 2015 року відбулись загальні збори засновників ФГ «Олта», на яких виведено із засновників ОСОБА_4 та з користування ФГ «Олта» її земельну ділянку площею 0,21 га, кадастровий номер 6325181200:02:001:0200; припинено користування ФГ «Олта» земельними ділянками з кадастровими номерами 6324681000:02:001:1061 та 6324681000:02:001:1062; виключено з членів ФГ «Олта» ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; прийнято від ОСОБА_2 заяву про складання повноважень голови ФГ «Олта» та обрано головою ОСОБА_18 .
Після цього, 12 лютого 2016 року, засновниками ФГ «Олта» прийнято рішення про припинення діяльності господарства та до теперішнього часу проводиться процедура ліквідації.
Посилаючись на те, що після того, як ФГ «Олта-А» засновано, в тому числі, на оспорюваних двох земельних ділянках, 02 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про поділ земельних ділянок на земельні ділянки, які по площі приблизно відповідають розміру земельної ділянки частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщагівської сільської ради Печенізького району Харківської області.
ГУ Держгеокадастру у Харківській області надано відповідний дозвіл від 10 вересня 2015 року № 19-20-11-7633/0/19-15, на підставі якого ОСОБА_2 проведено поділ земельної ділянки площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.
У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_2 як фізичної особи від 10 лютого 2016 року з нею укладено додаткову угоду від 01 березня 2016 року до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до якої пункт 2 договору та викладено в наступній редакції: в оренду передаються 13 земельних ділянок загальною площею 62,3122 га з кадастровими номерами з 6324681000:02:001:1067 до 6324681000:02:001:1079 (площею від 4,6746 га до 5,2368 га), в тому числі, земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га.
02 квітня 2016 року відбулись загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», на яких прийнято рішення провести приватизацію земельних ділянок, які перебувають в користуванні ФГ «Олта-А».
08 квітня 2016 року члени ФГ «Олта-А» подали до ГУ Держгеокадастру у Харківській області заяви про передачу їм у приватну власність відповідних земельних ділянок та 04 травня 2016 року управлінням видано 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам 12 земельних ділянок, в тому числі, наказом № 3621-СГ передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 63246781000:02:001:1075 і площею 4,8074 га. 01 червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку
08 жовтня 2016 року проведено загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», на яких прийнято рішення про виключення зі складу членів ФГ ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; задоволено заяву ОСОБА_2 про складання нею обов'язків голови ФГ; припинено використання ФГ земельної ділянки площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.
17 січня 2017 року засновниками ФГ «Олта-А» прийнято рішення про ліквідацію господарства у зв'язку з неефективністю господарської діяльності та недоцільністю подальшого провадження підприємницької діяльності. До теперішнього часу ФГ «Олта-А» перебуває в процесі ліквідації.
Таким чином, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією.
Оскільки прокурор дізнався про порушення вимог чинного законодавства лише у 2018 році, а тому строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3621-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність»;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,8074 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1075);
- скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846476.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Печенізький районний суд Харківської області рішенням від 03 грудня 2019 року в задоволенні позову прокурора відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на законних підставах відповідно до вимог ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави.
Харківський апеляційний суд постановою від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнив. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року скасував та ухвалив нову постанову, якою позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3621-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність». Скасував рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846476. Зобов'язав ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,8074 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1075. Вирішив питання судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області, передаючи у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилось у його спроможності вести фермерське господарство, тобто самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої в заяві мети, не перевірило, чи не є така заява штучним використанням процедури створення фермерського господарства з метою спрощеного, пільгового порядку одержання земельної ділянки для використання її іншими суб'єктами господарювання в обхід передбаченої законом процедури - проведення прилюдних торгів.
Апеляційний суд зазначив, що задоволення позову не свідчить про непропорційне втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, оскільки таке право він набув з порушенням процедури отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, передбаченої законом.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, фактично застосував віндикацію. Разом із тим, апеляційний суд не звернув увагу на те, що у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 містяться висновки про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути майно власникові. Таким чином, вказує, що право та інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Також заявник посилається на те, що прокурор, звертаючись до суду із позовом, не досліджував питання відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду. При цьому, звертаючись до суду в інтересах ГУ Держгеокадастру у Харківській області, прокурор до звернення до суду не повідомив про це ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції було вирішено питання про права та обов'язки особи (ФГ «Олта-А»), яка не була залучена до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив
У лютому 2021 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на обґрунтованість касаційної скарги, просить її задовольнити та скасувати постанову апеляційного суду і залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Прокурор не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Печенізького районного суду Харківської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 633/408/18 (провадження № 61-19045сво20) за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_11 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі розпорядження Печенізької державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2012 року № 272 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 111,7 га із земель державного резервного фонду (землі сільськогосподарського призначення - рілля) для ведення фермерського господарства на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області (а. с. 157 т. 1).
Розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації від 20 листопада 2012 року № 453 з урахуванням розпорядження від 14 листопада 2013 року № 30 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства, зокрема земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 39,5459 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1061, та земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062 (а. с. 158, 159 т. 1).
30 грудня 2014 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062 площею 62,3122 га державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області, строком на 49 років. Право оренди земельної ділянки було зареєстровано ОСОБА_2 у встановленому порядку (а. с. 160-164 т. 1).
14 квітня 2015 року між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, за яким ОСОБА_2 прийняла вказану вище земельну ділянку (а. с. 165, 166 т. 1).
15 липня 2015 року створено фермерське господарство «Олта-А», яке знаходиться за адресою: вул. Кулика, 41, смт Печеніги, Печенізький район, Харківська область, керівником якого є ОСОБА_2 (а. с. 167, 168 т. 1).
01 березня 2016 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якої, зокрема, пункт 2 договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 62,3122 га, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1067 площею 4,6933 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1068 площею 4,7616 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1069 площею 4,6746 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1070 площею 4,7081 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1072 площею 4,7121 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1074 площею 4,7725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:02:001:1076 площею 4,8298 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 площею 4,8367 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1078 площею 4,8541 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1079 площею 5,2368 га» (а. с. 35, 36 т. 1).
Того ж дня між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, за яким ОСОБА_2 прийняла наведені вище земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області.
ОСОБА_1 був членом ФГ «Олта-А», що підтверджується Статутом, затвердженим загальними зборами засновників від 15 липня 2015 року (протокол № 2).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3621-СГ передано громадянину - члену ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області площею 4,8074 га, в тому числі ріллі площею 4,8074 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1075), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 864063063246) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «Олта-А» згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, розташовану за межами населених пунктів на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області (а. с. 25, 26 т. 1).
У пункті 3 цього наказу передбачено оформити право власності на земельну ділянку після припинення ФГ «Олта-А» у визначеному законом порядку дії договору оренди землі від 30 грудня 2014 року.
11 травня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області видано наказ № 3886-СГ про припинення права оренди земельних ділянок, на підставі якого між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди землі.
17 січня 2017 року засновниками ФГ «Олта-А» прийнято рішення про ліквідацію фермерського господарства у зв'язку з неефективністю господарської діяльності та недоцільністю подальшого здійснення підприємницької діяльності. На даний час ФГ «Олта-А» перебуває в процесі ліквідації.
05 травня 2017 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_19 (а. с. 181-186 т. 1).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом № 973-IV та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно зі статтею 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).
При цьому згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16 (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16 (провадження № 14-262цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16 (провадження № 14-407цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17 (провадження № 14-51цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18 (провадження № 14-235цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 (провадження № 12-131гс19).
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов'язковим.
Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також у спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року в справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).
Частина перша статті 32 ЗК України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Приписами частин першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.
Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.
Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) виклала правовий висновок про те, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.
Суди встановили, що ОСОБА_2 30 грудня 2014 року уклала із ГУ Держземагентства у Харківській області договір оренди землі, відповідно до умов якого отримала земельну ділянку площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062 для ведення фермерського господарства.
15 липня 2015 року створено ФГ «Олта-А», яке засновано на земельних ділянках для ведення фермерського господарства згідно з договорами оренди, укладеними: із ОСОБА_5 від 04 березня 2015 року на земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 6324655100:01:004:01042; із ОСОБА_2 від 30 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 39,5459 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1061; із ОСОБА_2 від 30 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.
01 березня 2016 року між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якої, зокрема, пункт 2 договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 62,3122 га, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1067 площею 4,6933 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1068 площею 4,7616 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1069 площею 4,6746 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1070 площею 4,7081 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1072 площею 4,7121 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1074 площею 4,7725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:02:001:1076 площею 4,8298 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 площею 4,8367 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1078 площею 4,8541 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1079 площею 5,2368 га».
Протоколом № 4 загальних зборів засновників та членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року ухвалено провести приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ФГ «Олта-А», членами ФГ «Олта-А» за списками відповідно до пунктів 1.2 та 1.5 Статуту ФГ «Олта-А».
08 квітня 2016 року ОСОБА_1 , який є членом ФГ «Олта-А», проте не передавав земельну ділянку до цього господарства як засновник, звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку площею 4,8074 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1075, яка перебуває у користуванні ФГ «Олта-А». При цьому підставою передачі він зазначив статтю 118 ЗК України, тобто просив виділити йому земельну ділянку для ведення фермерського господарства на загальних підставах, проте із земель, що вже перебувають у користуванні фермерського господарства (т. 1 а. с. 41).
Як вже зазначалося, член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.
Так, відповідно до статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відповідні норми чинного законодавства є доступними, чіткими та передбачуваними.
За наслідками зазначеної оцінки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Апеляційним судом на підставі належним чином оцінених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності. Більше того, ОСОБА_1 після передачі йому у власність спірної земельної ділянки фермерську діяльність не здійснював, а передав останню в оренду ФОП ОСОБА_19 . За встановлених у цій справі обставин поведінка ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.
ГУ Держгеокадастру у Харківській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, в тому числі ріллі площею 4,8074 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1075) на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося у дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов'язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб'єктами господарювання. Тому поведінка ГУ Держгеокадастру у Харківській області у спірних правовідносинах теж не була добросовісною.
Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконними.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22).
Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3621-СГ «Про передачу земельної ділянки у власність» та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року індексний номер 29846476, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
Отже, вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3621-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846476 від 01 червня 2016 року.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Отже, саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,8074 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1075) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб'єкта (територіальної громади).
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року № 3621-СГ та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 червня 2016 року № 29846476 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
В частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірну земельну ділянку постанова апеляційного суду підлягає зміні.
Щодо втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном колегія суддів виходить з такого.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Отже, втручання у його право на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як ГУ Держгеокадастру у Харківській області, так і ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі ФГ «Олта-А», оскільки судове рішення у цій справі не вирішує питання про права та інтереси цього фермерського господарства, оскільки не оцінює правомірність набуття останнім земельних ділянок у користування та не позбавляє такого права на ті з них, користувачем яких є це господарство.
Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що прокурор не мав права звертатися до суду із позовом з огляду на таке.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов'язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов'язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Верховний Суд бере до уваги, що прокурор звернувся до суду у листопаді 2018 року. На той час вона сформувала висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем (див., наприклад, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).
Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).
У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного наказу. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.
Тому колегія суддів з огляду на судову практику не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Крім того, Верховний Суд враховує те, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов'язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб'єкта (територіальної громади).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково. Постанову апеляційного суду скасувати у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3621-СГ і про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846476 від 01 червня 2016 року з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне змінити постанову апеляційного суду в частині вимоги про зобов'язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, виклавши мотивувальну та резолютивну частини щодо зазначеної вимоги у редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Прокурор сплатив за дві немайнові та за одну майнову вимогу 11 141,00 грн за подання позовної заяви. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні всіх вимог. За подання апеляційної скарги прокурор сплатив 16 711,97 грн судового збору. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив усі позовні вимоги. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 22 282,00 грн судового збору. Верховний Суд задовольнив скаргу частково. За результатами розгляду спору задоволеною є майнова вимога, а відмовлено у задоволенні двох немайнових вимог.
З огляду на вказане на користь прокуратури Харківської області слід стягнути з ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за вимогу, яку суд задовольнив, у сумі 7 617,00 грн за подання позовної заяви та 11 425,50 грн (7 617,00 х 150 % / 100) за подання апеляційної скарги (разом - 19 042,50 грн), а на користь ОСОБА_1 із прокуратури Харківської області у зв'язку із відмовою у задоволенні двох інших позовних вимог - 3 524,00 грн (1 762 х 200% / 100) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Отже, на користь прокуратури Харківської області слід стягнути з ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 15 518,50 грн (19 042,50 грн - 3 524,00 грн).
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3621-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846476 від 01 червня 2016 року та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3621-СГ та про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29846476 від 01 червня 2016 року відмовити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,8074 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1075) змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,8074 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1075)».
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 15 518 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк
В. А. Стрільчук