09 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 921/100/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Приватного акціонерного товариства
«Національна енергетична компанія «Укренерго» - Горопашного І. В.,
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Тернопільелектропостач» - Хомишин І. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 (у складі колегії суддів: Зварич О. В. (головуючий), Гриців В. М., Малех І. Б.)
та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 (суддя Чопко Ю. О.)
у справі № 921/100/22
за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач»
про стягнення 5 082 934,18 грн заборгованості,
У лютому 2022 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго») звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач» (далі - ТОВ «Тернопільелектропостач») про стягнення 5 082 934,18 грн, з яких: 4 176 157,85 грн пені та 906 776,33 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг з передачі електричної енергії.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 позовні вимоги задоволено. Клопотання відповідача про зменшення пені задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50%. Стягнуто з ТОВ «Тернопільелектропостач» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 2 088 078,93 грн пені, 906776,33 грн 3 % річних.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 2 088 078,93 грн скасовано. В цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «Тернопільелектропостач» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 2 088 078,93 грн пені. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07.03.2023 постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 в частині стягнення 2 088 078,93 грн пені скасовано; справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у травні 2023 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 921/100/22 за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.08.2023.
ТОВ «Тернопільелектропостач» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийняті оскаржуваної постанови правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2023 справу № 921/100/22 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Міщенко І. С.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 01.01.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ОСП), (правонаступником якого є ПрАТ «НЕК «Укренерго») та ТОВ «Тернопільелектропостач» (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0261-02024 (далі - Договір від 01.01.2019 № 0261-02024), відповідно до умов якого (в редакції додаткової угоди від 29.08.2019) ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (пункт 1. 1).
Відповідно до пункту 1.2 договору сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.
Терміни, які використовуються в цьому договорі, вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок електричної енергії», Кодексі системи передачі, Кодексі систем розподілу, Кодексі комерційного обліку, Правилах ринку (пункт 2.1 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному офіційному веб-сайті в мережі інтернет.
Для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється, зокрема, для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника. З цією метою використовується дані обліку адміністратора комерційного обліку (пункт 4.1 договору).
У пункті 5.1 договору передбачено, що планова та фактична вартість послуги (грн) за цим договром визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВт*год) за розрахунковий період на тариф, встановлений регулятором (грн/МВт*год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 договору розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.
Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 цього договору, у кожен з наступних періодів: 2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця; 3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця; 4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця; 5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця. При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, на 5 днів наперед.
У разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця користувач: передає ОСП письмове факсимільне повідомлення про зміну обсягів послуги не менше ніж за 2 робочі дні до моменту очікуваної зміни планових обсягів послуги; сплачує вартість послуги до дати очікуваного перевищення запланованих обсягів послуги або зменшує останній/останні планові платежі на відповідну суму у разі зменшення спланованих обсягів послуги.
Пунктом 6.5 договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Згідно з пунктом 6.6 договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги, шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
У випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань (пункт 6.7 договору).
Як установлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору позивач у період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року передав, а відповідач прийняв послуги з передачі електричної енергії, що підтверджується актами приймання-передачі послуги та актами коригування до них.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем було повністю оплачено надані позивачем послуги з передачі електричної енергії за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року, однак з порушенням строків оплати.
ТОВ «Тернопільелектропостач», звертаючись до суду з вимогами про стягнення пені та 3 % річних, обґрунтувало їх неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором від 01.01.2019 № 0261-02024 в частині своєчасної оплати наданих послуг за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановивши порушення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг з передачі електричної енергії за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, врахувавши положення чинного законодавства та клопотання відповідача про зменшення розміру пені, погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у зв'язку із зменшенням розміру пені на 50%.
Зі змісту касаційної скарги ПрАТ «НЕК «Укренерго» вбачається, що предметом касаційного перегляду є постанова Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 в частині стягнення пені.
ПрАТ «НЕК «Укренерго» у поданій касаційній скарзі послалось на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статі 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та не враховано висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Також скаржник у касаційній скарзі послався на необхідність відступити від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 921/100/22 щодо застосування положень постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 08.04.2020 № 766 «Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - постанова НКРЕКП від 08.04.2020 № 766).
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з частиною 2 статті 193 ГК України сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач свого обов'язку зі сплати коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі погодили застосування штрафних санкцій у вигляді пені.
Відповідно до пункту 6.7 договору (у редакції додаткової угоди від 29.08.2019), у випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 щодо тимчасового припинення застосування умов Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженого НКРЕКП, в частині нарахування пені та стягнення штрафу за порушення термінів розрахунку за послуги, яке діяло в період з 08.04.2020 по 26.01.2021, який частково перетинається зі строком, за який позивачем нараховано пеню.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру.
Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши ступінь виконання відповідачем грошового зобов'язання, нетривалий характер прострочення зобов'язання, відсутність доказів заподіяння будь-яких збитків позивачу невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, а також застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення 3% річних, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення суми пені на 50%, що узгоджується з вимогами частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
ПрАТ «НЕК «Укренерго», у поданій касаційній скарзі, однією із підстав оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справі № 921/100/22, що розглядається, зазначає пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме необхідність відступити від висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 921/100/22 щодо застосування положень постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766.
Обґрунтовуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду цієї справи від висновку щодо застосування положень постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766, викладеного у зазначеній вище постанові Верховного Суду, скаржник зазначає, що при прийнятті положень постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766, згідно з якими ОСП не застосовує до електропостачальників заходи, передбачені пунктами 5.7 та 7.4 Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії (або пунктами, аналогічними за змістом в укладених сторонами договорах), органами державної влади було обмежено право відповідача на стягнення штрафних санкцій з учасників ринку і в той же час залишено право іншим учасникам ринку електричної енергії на стягнення штрафних санкцій з відповідача, що порушує вимоги частини 3 статті 62, частини 1 статті 6, частини 3 статті 18 ГК України та не відповідає засадам справедливості.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Зважаючи на викладене, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього необхідно відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин справи.
Однак скаржником у касаційній скарзі не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 921/100/22, яка розглядається, а також не зазначено, у чому саме полягає необхідність відступлення від такого висновку.
Крім того, суд касаційної інстанції зауважує, що аналогічний висновок щодо тимчасового припинення застосування умов Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженого НКРЕКП, в частині нарахування, зокрема, пені за порушення термінів розрахунку за послуги було викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 у подібних правовідносинах, який і було враховано судом апеляційної інстанції при вирішення спору.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що зменшення судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, нарахованої до стягнення позивачем суми пені на 50%, збалансувало інтереси обох сторін у справі, яка розглядається, а тому застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин, в частині стягнення пені, положень постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766, не впливає на правильність судових рішень.
З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеному у постанові від 07.03.2023 у справі № 921/100/22, яка розглядається, щодо застосування положень постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766.
За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Також, ПрАТ «НЕК «Укренерго», у поданій касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а також не врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18 у застосуванні статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки скаржник посилається на загальні висновки щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), зокрема, щодо наявності у суду права на зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки); необхідності надання судами оцінки розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення). Проте висновки судів першої та апеляційної інстанцій, наведені у оскаржуваних судових рішеннях, не тільки не суперечать таким висновкам Верховного Суду, а і було враховано судами при вирішенні клопотання про зменшення пені.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2022 у справі № 921/100/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко