65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/1704/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (код ЄДРПОУ 14305909, 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А)
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Клосовського Анатолія Владиславовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідача-2: Фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )
про стягнення 66227,51 грн.
У грудні 2021 року Акціонерне товариства "Райффайзен Банк" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Клосовського Анатолія Владиславовича та фізичної особи ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у сумі 61227,51 грн.
Підставою позову позивач визначив обставину неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 24.05.2018 №011/91775/405161 в частині неповернення кредитних коштів у визначені договором строки, за виконання яких поручився відповідач-2, уклавши з позивачем договір поруки від 24.05.2018 №119987/91775/328351.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 13.01.2022 (суддя Ярошенко В.П.) позовну заяву Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін; вирішено інші процесуальні питання.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.
Так, Голова Верховного Суду розпорядженням від 18.03.2022 №11/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.
Актом приймання-передачі судових справ від 06.06.2023 Господарський суд Херсонської області передав евакуйовану справу №923/1704/21 Господарському суду Одеської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2023 справу №923/1704/21 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.
Ухвалою від 12.06.2023 справу прийнято до провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропоновано сторонам подати заяви по суті справи та встановлено строк на їх подання.
Суд враховує, що пунктом 21 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".
Відповідно до частини першої статті 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи наведене, оскільки відповідно до відповіді Державної міграційної служби України в Херсонській області та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місце проживання та місце державної реєстрації відповідачів знаходиться на тимчасово окупованій території, а їх офіційні електронні адреси суду не відомі, то про розгляд даної справи останніх повідомлено шляхом публікації оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
Водночас, відзив на позовну заяву або будь-які клопотання від відповідачів не надходили.
При цьому судом враховано, що вказана справа перебувала в провадженні Господарського суду Херсонської області, ухвалою від 13.01.2022 було відкрито провадження у справі, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи. Доказів вручення означеної ухвали відповідачу-1 матеріали справи не містять. Відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.73), ухвала від 13.01.2022 була вручена відповідачу-2 17.01.2022.
Таким чином суд констатує, що відповідачі повідомлені про розгляд даної справи судом.
За наведеного суд доходить висновку, що відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 24.05.2019 між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є Акціонерне товариство "Райффайзен Банк") (позивач, кредитор, банк) та фізичною особою-підприємцем Клосовським Анатолієм Владиславовичем (відповідач-1, боржник, позичальник), укладено кредитний договір №011/91775/405161, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти у формі Невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 140000,000 грн., а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені договором. Графік складається за формою згідно з Додатком 1 до договору (п.1.1).
Кінцевий термін надання кредиту - 24.07.2018 (п.1.2).
Кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 24.05.2021, або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4 або статті 8 договору (останній день строку користування кредитором, в який позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за договором) (п.1.3).
Протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 24% річних, в т.ч. за користування кредитом після настання кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного пунктом 1.3 договору (п.2.1).
Позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості в порядку, визначеному договором (п.5.1).
В п.п.10.1.2, 10.1.7 договору відповідач підтвердив, що на момент укладення договору володіє достатнім рівнем платоспроможності і кредитоспроможності, необхідним для вчасного виконання ним своїх зобов'язань за договором, та не існує відомих позичальнику обставин, які можуть негативним чином вплинути на рівень його платоспроможності і кредитоспроможності; до укладання договору позичальник отримав всю інформацію, передбачену частиною другою статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", позичальник засвідчує, що зазначена інформація є доступною в місцях обслуговування клієнтів кредитора та/або на веб-сторінці кредитора в мережі Інтернет, а також є повною та достатньою для правильного розуміння суті фінансових послуг, що надаються кредитором; умови договору зрозумілі, відповідають інтересам позичальника, є розумними та справедливим.
За умовами п.12.1, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань відповідно до договору.
Договір підписано уповноваженою особою позивача та відповідачем без жодних зауважень.
Банк виконав свої зобов'язання та перерахував на рахунок позичальника кошти в розмірі 140000,00 грн., що підтверджено випискою по рахунку (а.с.19).
29.04.2020 між сторонами було укладено Додаткову угоду №011/91775/405161/1 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди врегулювати заборгованість позичальника за кредитним договором, строк сплати якої настав, та тимчасово на період з 29.04.2020 до 23.08.2020 зменшити розмір щомісячного ануїтетного платежу відповідно до зміненого Графіку погашення заборгованості за кредитним договором та сплати процентів, що є додатком до цієї Додаткової угоди, у зв'язку з чим Графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту було викладено у новій редакції в Додатку №1.
Також, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 травня 2018 року між банком та ОСОБА_1 (поручитель, відповідач-2) було укладено договір поруки №119987/91775/328351, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями боржника, що виникають з умов кредитного договору №011/91775/405161 від 24.05.2018 в повному обсязі цих зобов'язань.
Умовами п.2.1 договору поруки сторони встановили, що у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов'язаннями.
Договір поруки підписано поручителем ОСОБА_1 та уповноваженою особою банку без жодних зауважень.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач-1 свої зобов'язання виконував неналежним чином, у зв'язку з чим за ним обліковується прострочена заборгованість.
29.07.2021 банк звернуся до позичальника із вимогою про виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.
Аналогічна вимога була скерована і на адресу поручителя.
Водночас, вказана вимога була залишена відповідачами без належного реагування, заборгованість не погашена, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом, відповідно до якого банк просить стягнути солідарно з відповідачів 61227,51 грн., з яких 49371,01 грн. заборгованість за кредитом та 11856,50 грн. заборгованість за відсотками.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладені між сторонами кредитний договір та договір поруки, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідачів взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Суд враховує правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач-1 отримав від позивача кредитні кошти і заборгованість останнього за кредитом складає 49371,01 грн., протилежного суду не доведено.
З огляду на викладене, відсутність доказів погашення заборгованості за кредитом, позовні вимоги про стягнення 49371,01 грн. заборгованості за основним боргом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За умовами ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно п.2.1 договору, протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 24% річних, в т.ч. за користування кредитом після настання кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного пунктом 1.3 договору.
Здійснивши перерахунок розміру заборгованості по процентам, судом встановлено, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 11856,50 грн. відсотків за користування кредитом.
Вирішуючи питання стосовно солідарного стягнення із фізичної особи-підприємця Клосовського Анатолія Владиславовича та фізичної особи ОСОБА_1 49371,01 грн. заборгованості за кредитом та 11856,50 грн. заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом встановлено, що за умовами договору поруки №119987/91775/328351 поручитель взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями боржника, що виникають з умов кредитного договору №011/91775/405161 вд 24.05.2018 в повному обсязі цих зобов'язань.
Умовами п.2.1 договору поруки сторони встановили, що у випадку невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов'язаннями.
Враховуючи наведене, вимога про солідарне стягнення із фізичної особи-підприємця Клосовського Анатолія Владиславовича та фізичної особи ОСОБА_1 49371,01 грн. заборгованості за кредитом та 11856,50 грн. заборгованості за відсотками є правомірною та обґрунтованою.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів порівну.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця Клосовського Анатолія Владиславовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та Фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (код ЄДРПОУ 14305909, 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) - 49371 (сорок дев'ять тисяч триста сімдесят одну) грн. 01 коп. заборгованості за кредитом, 11856 (одинадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн. 50 коп. заборгованості за відсотками.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Клосовського Анатолія Владиславовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (код ЄДРПОУ 14305909, 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) - 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. судового збору.
4. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (код ЄДРПОУ 14305909, 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) - 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. 00 коп. судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
У зв'язку з необхідністю належного повідомлення відповідачів, місце проживання та місце державної реєстрації яких знаходиться на тимчасово окупованій території, про розгляд даної справи, справу розглянуто у розумні строки.
Рішення складено і підписано 21 серпня 2023 р.