65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 910/3834/23
Господарський суд Одеської області у складі Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Першого заступника керівника Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 02910025, 27400, Кіровоградська обл., м. Знам'янка, вул. Братів Лисенків, 5) в інтересах держави в особі
позивача-1: Східного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ ВП 41127387, 25006, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Архітектора Паученка, буд. 64/53);
позивача-2: Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04365661, 28540, Кіровоградська обл., Кропивницький р-н, с. Гурівка, вул. Миру 2А)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Алфі Світ Лайф 22" (код ЄДРПОУ 41829696, 65069, м. Одеса, вул. Героїв оборони Одеси, буд. 90)
про визнання недійсними додаткових угод та повернення надмірно сплачених бюджетних коштів
за участю представників учасників справи:
прокурор: Кривельова Т.М., прокурор відділу Одеської обласної прокуратури, посвідчення №073399 від 01.03.2023
від позивача-1: не з'явився
від позивача-2: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Перший заступник керівника Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою в інтересах держави в особі позивачів Східного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області, Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейн Енерджі" про визнання недійсним додаткових угод та повернення надмірно сплачених бюджетних коштів.
В обґрунтування підстав позову прокурор посилається на обставину порушення відповідачем інтересів держави внаслідок укладення додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, що сприяє нераціональному та неефективному використанню бюджетних коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 позовну заяву передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Одеської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023 позовну заяву розподілено судді Сулімовській М.Б.
Ухвалою від 06.04.2023 позовну заяву залишено без руху. В означеній ухвалі суд, зокрема, зауважив, що прокурором зазначено невірну назву і юридичну адресу відповідача. Так, листом від 15.03.2023 №52/02-164ВИХ-23 прокурор просить суд вважати назвою відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алфі Світ Лайф 22" та місцезнаходженням адресу - вул.Героїв оборони Одеси, 90, м.Одеса, 65069. Разом з тим, приписами процесуального закону не передбачено можливість зміни адреси та назви сторони листом одночасно з поданням позову, оскільки назву і місцезнаходження сторін має бути зазначено позивачем саме в позовній заяві. Крім того, суд звернув увагу, що, як слідує з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зміна місцезнаходження та найменування юридичної особи-відповідача відбулась 08.11.2022, тобто до звернення прокурора до суду із даним позовом.
У встановлений господарським судом строк прокурором усунуто недоліки позовної заяви та, крім іншого, подано уточнену позовну заяву.
Ухвалою від 18.04.2023 позовну заяву першого заступника керівника Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.05.2023, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи, вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою суду від 18.05.2023 відкладено підготовче засідання на 08.06.2023.
Ухвалою суду від 08.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 17.07.2023; закрито підготовче провадження у справі №910/3834/23; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 30.06.2023.
29.06.2023 від Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою суду від 30.06.2023 розгляд справи відкладено на 21.07.2023.
Водночас, у зв'язку з оголошенням в м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 21.07.2023, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки та призначено судове засідання на 11.08. 2023.
В судове засідання 11.08.2023 з'явився прокурор, який підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Ухвали суду, які направлялись відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 11.08.2023, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).
Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти росії").
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, п. 27).
Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, окрім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, звертаючись до суду із даним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував тим, що позивач-1 Східний офіс Державної аудиторської служби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області, маючи повноваження порушувати питання щодо фактичного повернення сплачених коштів за не поставлений товар, заходи цивільно-правового характеру до відновлення інтересів держави не вживав, що свідчить про бездіяльність такого органу.
Прокурор зауважив, що з метою встановлення наявності підстав для представництва та з'ясування питання відносно того, чи вживалися заходи до відновлення інтересів держави або про причини невжиття таких заходів було скеровано запити до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
Листом №041131-17/3077-2021 від 11.08.2021 Управлінням надано інформацію про початок моніторингу вказаної закупівлі. Наказ про початок моніторингу закупівлі та висновок за результатами моніторингу опубліковано в електронній системі "Прозорро".
Листом №041125-17/3158-2022 від 28.11.2022 Управлінням повідомлено, що в останнього відсутні підстави для оскарження додаткових угод до означеного Договору та стягнення надмірно сплачених коштів.
Вказане, за твердженням прокурора, свідчить про не здійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб'єктом владних повноважень, а саме Східним офісом Державної аудиторської служби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", головними завданнями органу державного фінансового контролю серед іншого є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна у бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
За змістом пунктів 1,7,8, 10 ч.1 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.
Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, Державна аудиторська служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до п.п.3, 9 п.4 вказаного Положення, Держаудитслужба, відповідно до покладених на неї завдань, реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме; вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Державна аудиторська служба України, як орган, який здійснює фінансовий контроль, при моніторингу публічних закупівель має право при виявлені випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.
Таким чином, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Держаудитслужба є компетентним органом, з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель, а тому прокурор за наявності підстав представництва інтересів держави, може здійснювати таке представництво в особі цього компетентного органу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №921/524/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 18.06.2021 у справі №927/491/19 та інших.
Постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06.04.2016 року "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п. 1 вказаної постанови, міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.
Відповідно до наказу Держаудитслужби України №23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Східний офіс Держаудитслужби, згідно якого Східний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління, зокрема, в Кіровоградській області.
Повноваження Східного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом, кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.
Неналежне та нераціональне, з порушенням закону використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави. Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що, в свою чергу, завдає шкоду інтересам держави.
Разом з тим, як зазначає прокурор, позивач-2 Гурівська сільська рада повинен був і мав змогу забезпечити ефективне і раціональне використання бюджетних коштів, у тому числі, на здійснення закупівлі за державні кошти, проте, останнім не вжито належних заходів до усунення зазначених порушень, в тому числі в судовому порядку, що призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України покладено на прокуратуру.
Так, укладенням спірних додаткових угод до Договору про закупівлю пального порушено матеріальні інтереси органу місцевого самоврядування, оскільки з урахуванням цих угод Гурівська сільська рада отримала менше бензину А-92 та дизельного пального у порівнянні з первісним договором та за вищою ціною.
За приписами ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно з ч.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 8 ст.60 Закону визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
За приписами ч.1 ст.10 Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Отже, Гурівська сільська рада Кіровоградської області є представницьким органом місцевого самоврядування, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення та здійснювати в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.
Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Для реалізації наданих повноважень ради мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами.
Гурівська сільська рада є суб'єктом владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Згідно зі ст.145 Конституції України, права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Так, Знам'янська окружна прокуратура листами №12.52-70-5142ВИХ-22 від 11.11.2022 та №52/02-426ВИХ-23 від 23.01.2023 повідомила Гурівську сільську раду Кіровоградської області про порушення законодавства під час укладення додаткових угод до Договору.
З відповіді Гурівської сільської ради №03-13/2280/1 від 20.12.2022 слідує, що сільська рада не вбачає підстав для оскарження додаткових угод до Договору та оскаржувала висновок за результатами моніторингу вказаної закупівлі.
Суд зауважує, що наведене вище листування прокурора з позивачами вказує на усвідомлену пасивну поведінку останніх щодо захисту інтересів держави.
23.02.2023 прокурор, в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивачів про подання позовної заяви до господарського суду.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивачів у даному позові і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту.
Крім того, визначення у позові прокурором "інтересів держави" та правовідносини, пов'язані із раціональним та ефективним використанням державних коштів, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, з огляду на що мають бути захищені компетентними органами, у даному випадку - прокурором саме в інтересах держави в особі визначених ним позивачів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, Гурівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області було оголошено закупівлю ДК 021:2015 код 09130000-9 "Нафта і дистиляти" (Бензин марки А-92, Дизельне пальне) за процедурою відкритих торгів UA-2021-03-23-002945-а, з очікуваною вартістю 435000,00 грн.
За результатами закупівлі 14.04.2021 рішенням тендерного комітету замовника, яке оформлено протоколом, визначено переможцем вказаної процедури відкритих торгів ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" (08.11.2022 найменування товариства змінено на ТОВ "Алфі Світ Лайф", про що внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), та 27.04.2021 укладено Договір про закупівлю №31.
Предметом Договору є бензин марки А-92 та дизельне паливо (ДК 021:2015:09130000-9).
Згідно п.1.1 Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити предмет закупівлі ДК 021:2015:09130000-9 "Нафта і дистиляти" (Бензин марки А-92, Дизельне пальне) у кількості та за цінами згідно до Специфікації товару (Додаток 1 до Договору).
Відповідно Додатку 1 до Договору, кількість бензину марки А-92 становить 12000 л за ціною 20,45 грн/л (24,54 грн/л з врахуванням ПДВ) та дизельного пального - 3000 л за ціною 20,45 грн/л (24,54 грн./л з врахуванням ПДВ).
Відповідно до п.2.1 Договору, ціна цього Договору визначена сторонами згідно із Специфікацією товару (Додаток 1 до Договору) і на дату підписання сторонами цього Договору становить 368100 грн., у тому числі ПДВ - 61350 грн.
Датою поставки товару вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих продавцем, про приймання товару (п.4.2).
Згідно п.10.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов'язань - до їх повного виконання сторонами.
За положеннями п.11.2 Договору, умови Договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару), крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахування ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін, підписи скріплено печатками.
29.04.2021 листом №Л-29/21 ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" звернулось до Гурівської сільської ради з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору №31 від 27.04.2021 та внести в договір зміни щодо підвищення ціни на бензин А-92 та дизельне паливо на 9,8%, що буде становити 26,94 грн./л. До листа-пропозиції додано Експертний висновок №Ц-479 від 21.04.2021.
07.05.2021 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору №31 від 27.04.2021. У вказаній угоді визначено, що за згодою сторін, відповідно до ст.651 ЦК України, п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв'язку зі збільшенням ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, Додаток 1 (Специфікація) викладено в редакції, відповідно до якої внесено зміни до Договору в частині збільшення ціни товару на 2,4 грн. (або на 9,8%). Внаслідок означеного вартість бензину марки А-92 та дизельного пального склала 26,94 грн/л, враховуючи ПДВ, при цьому зменшено обсяг товару на 1336,3 л (13663,69 л проти 15000 л, визначених умовами додатку 1 до Договору (Специфікація).
Також, 11.05.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №31 від 27.04.2021, яка має аналогічний зміст та відображає аналогічну вартість товару. Вказаною Додатковою угодою було лише внесено зміни до суми ПДВ у розмірі 305750,00 грн. замість 306760,00 грн.
За видатковою накладною №142 від 11.05.2021 позивачем отримано талони на 10930 л бензину А-92 та 2730 л дизельного пального на загальну суму 368000,40 грн.
17.05.2021 між сторонами підписано Акт приймання-передачі талонів (бланків дозволу на отримання пального) згідно Договору №31 від 27.04.2021, а саме талони на 10930 л бензину А-92 та 2730 л дизельного пального на загальну суму 368000,40 грн.
11.05.2021 відповідачем виставлено рахунок на оплату бензину та дизельного пального на загальну суму 368000,40 грн.
На підставі платіжних доручень №413 від 12.05.2021 на суму 242946,00 грн., №414 від 12.05.2021 на суму 80982,00 грн., №415 від 12.05.2021 на суму 44072,40 грн. Гурівською сільською радою оплачено означений рахунок на загальну суму 368000,40 грн. за отримане пальне.
Як зазначає прокурор, внаслідок укладення додаткових угод збільшилася ціна на пальне для позивача-2; збільшивши договірну ціну на одиницю товару на 10% сторони формально надали вигляд законності зміни ціни закупівлі, в результаті чого відбулося зменшення кількості отриманого державним органом палива; відповідач, як сторона договору, фактично заподіяв шкоду державному бюджету в період дії договору, з урахуванням укладених з порушенням вимог чинного законодавства додаткових угод №1 від 07.05.2021 та 11.05.2021, на загальну суму 32784,00 грн., що і зумовило звернення прокурора до суду із даним позовом.
Згідно зі ст. 1 Закону "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
За приписами ч.1 ст.41 Закону (в редакції станом на час укладення договору та додаткових угод до нього), договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до ч.4 ст.41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 22 Закону України "Про публічні закупівлі", тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.
Частиною 1 ст.525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до Гурівської сільської ради із листом-пропозицією від 29.04.2021 №Л-29/21 про внесення змін до договору в частині збільшення ціни шляхом укладення додаткової угоди, ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" надало Експертний висновок Київської торгово-промислової палати №Ц-479 від 21.04.2021.
Відповідно до означеного висновку, ймовірна середня ринкова вартість (роздріб - по АЗС) в Україні станом на 21.04.2021 становила бензин А-92 - 27,74 грн/л, дизельне пальне- 28,20 грн/л.
Висновок складено на підставі даних інформаційно-аналітичного бюлетеня про стан ринку нафтопродуктів України ТОВ "Консалтингова група "А-95" від 21.04.2021.
При цьому зазначено, що експертний висновок носить інформаційний характер.
Дослідивши даний висновок суд констатує, що останній не є належним доказом наявності чи відсутності коливання цін на одиницю товару на ринку, оскільки містить відомості щодо середньої ринкової вартості нафтопродуктів на ринку станом на 21.04.2021 (роздріб - по АЗС), що жодним чином не підтверджує наявність чи відсутність коливання ціни на одиницю товару на ринку, як це передбачено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у певній редакції), а лише констатує ціну палива станом на день отримання цього висновку.
Крім того суд зауважує, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Таких доказів матеріали справи не містять.
Метою регулювання, передбаченого ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Приписами ст.652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.
Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях.
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Водночас, перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення додаткової угоди через десять днів після укладення договору, що має місце в даному випадку, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.
При цьому, із пропозицією про укладення додаткової угоди і внесення змін відповідач звернувся до позивача-2 через два дні після укладення договору, обґрунтовуючи свою позицію Експертним висновком від 21.04.2021 (тобто отриманим до укладення договору між сторонами).
Також, у позовній заяві прокурор звертає увагу на те, що у тендерній пропозиції ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" від 06.04.2021 №О-04/86, яка оприлюднена на інтернет-ресурсі "ПРОЗОРРО", учасник зазначив, що цією тендерною пропозицією погоджується з основними умовами договору та тендерної документації, погоджується дотримуватися умов цієї тендерної пропозиції протягом 90 календарних днів з дня розкриття тендерних пропозицій. У разі прийняття замовником рішення про намір укласти договір та визначення товариства переможцем закупівлі, останній зобов'язується підписати договір про закупівлю протягом строку дії даної пропозиції, але не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та указаної пропозиції як переможця процедури закупівлі.
15.04.2021 відповідач звернувся до Гурівської сільської ради з новою тендерною пропозицією №О-04/156, згідно якої загальна вартість бензину А-92 становить 24,54 грн/л з ПДВ, а дизельного пального - 24,54 грн/л з ПДВ, загальна вартість тендерної пропозиції становить 368100,00 грн.
При цьому, відповідно до загальнодоступної інформації з офіційного веб-сайту ТОВ "МінфінМедіа" Minfin.com.ua, станом на час подання 06.04.2021 та 15.04.2021 відповідачем тендерних пропозицій вказаної цінової пропозиції, ціна бензину марки А-92 в Україні становила від 27,73 грн/л до 27,71 грн/л, дизельного пального - в районі 28,26 грн/л, тобто була значно вища за ціну, запропоновану відповідачем.
За наведеного суд погоджується з позицією прокурора відносно того, що подання замовнику Гурівській сільській раді пропозиції зі значно нижчою ціною на бензин та дизельне пальне, ніж існує на внутрішньому ринку України, свідчить про умисне заниження відповідачем ціни з метою отримання перемоги у відкритих торгах.
Так, кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).
Отже, як слідує з тендерної пропозиції ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" від 06.04.2021 №О-04/86, останній погодився виконати вимоги замовника та договору на умовах, визначених у пропозиції, за відповідними цінами.
При цьому, товариство у разі визначення його переможцем та прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю, взяло на себе зобов'язання виконати всі умови, передбачені договором; погодилось дотримуватись умов цієї пропозиції протягом 90 календарних днів з дня визначення переможця тендеру.
Однак, після підписання договору про закупівлю відповідач не дотримався умов укладеного договору у визначений строк, та вже через два дні після укладення договору звернувся до позивача-2 із пропозицією про внесення змін до договору в частині підвищення ціни на одиницю товару.
Суд враховує, що відповідно до поданої 15.04.2021 тендерної пропозиції, вартість бензину А-92 складала 24,54 грн/л з ПДВ з обсягом поставки 12000 л, а дизельного пального - 24,54 грн/л з ПДВ з обсягом поставки 3000 л.
Саме на цих умовах і було обрано ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" переможцем аукціону та підписано Договір №31 від 27.04.2021.
У подальшому, при внесенні змін до умов укладеного між сторонами договору, вартість бензину А-92 зросла з 24,54 грн. за 1 л до 26,94 грн. за 1 л, а дизельного пального - з 24,54 грн. за 1 л до 26,94 грн. за 1 л. При цьому, обсяги поставки бензину А-92 зменшились на 1069,043 літрів, дизельного пального - на 267,261 літрів.
Таким чином, ціна на 1 літр нафтопродуктів у порівнянні з початковою зросла, а обсяг поставки зменшився.
За наведеного, дії ТОВ "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" та Гурівської сільської ради кваліфікуються судом як "недобросовісні".
Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до ч. 4, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
У роз'ясненні Мінекономрозвитку України від 27.10.2016 №3302-06/34307-6 зазначено, що внесення змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Тобто, для збільшення ціни закупівлі товару у договорі закупівлі товару за державні кошти сторонами договору повинно бути доведено та документально підтверджено факт коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення.
З аналізу вищенаведеного слідує, що коливання ціни товару на ринку передбачає динаміку ціни товару у бік збільшення за період з моменту укладення договору та до моменту виникнення необхідності у внесенні відповідних змін, зумовлених таким коливанням. Тобто, повинно бути доведено наявність коливання ціни у бік підвищення на ринку природного газу за період з дати укладення основного договору до дати укладення додаткових угод.
Згідно роз'яснення Мінекономіки від 24.11.2020 №3304-04/69987-06, під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання на ринку, але не більше 10 відсотків.
Враховуючи вищевикладене, для законодавчо обґрунтованої зміни договору, укладеного за результатами відкритих торгів, сторонам такого договору слід врахувати: 1) наявність коливання ціни товару на ринку такого товару; 2) таке коливання має бути документально підтверджене; 3) в результаті коливання ціни товару, збільшення такої ціни за одиницю товару не може перевищувати 10 відсотків; 4) збільшення ціни договору за одиницю товару має бути пропорційним збільшенню ціни такого товару на ринку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 викладено правову позицію, у якій визначено критерії, яким повинні відповідати документи, які надаються на підтвердження коливання цін на ринку. Так, надані відповідачем довідки та висновки територіального підрозділу Торгово-промислової палати України не можуть вважатись належними доказами на підтвердження факту коливання ціни на товар з огляду на наступне: 1) у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору; 2) кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження; 3) документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
У справі № 927/491/19 Верховним Судом зазначено, що для внесення змін у договір постачання природного газу постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Також, суд погоджується з наданою позицією, де він посилається на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, що відповідач повинен надати докази того, що саме в момент (в день та час) укладення додаткової угоди відбулось коливання ціни на природний газ, яке підтверджує збільшення ціни відповідних товарів.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 під час розгляду аналогічної справи, суд наголосив, що визначальним для розгляду справи такої категорії є те, що внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку коливання ціни такого товару на ринку, яке (коливання) повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим і відповідати запропонованим змінам. Укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було б отримано під час підписання договору.
Вказані обставини свідчать про те, що при внесенні змін до договору на підставі спірних угод, сторони договору не дотримались вимог закону щодо: пропорційності збільшення ціни договору у порівнянні з динамікою зміни таких цін на ринку; документального підтвердження коливання ціни товару на ринку.
З огляду на викладене, судом приймаються до уваги доводи прокуратури у справі щодо відсутності документального підтвердження наявності підстав (коливання ціни бензину А-92 та дизельного пального на ринку у відповідній пропорції) для внесення змін до договору на підставі спірних додаткових угод. При цьому, дії сторін щодо збільшення ціни за одиницю товару шляхом укладення спірних додаткових угод не відповідають вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
З огляду на зазначене, відповідачем, всупереч інтересів держави/територіальної громади, без будь-яких належних на те підстав, укладено спірні додаткові угоди, згідно яких зменшено обсяги постачання бензину та дизельного пального, та безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації.
Зазначене порушує основні принципи, що передбачені ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме: добросовісна конкуренція серед учасників, максимальна економія та ефективність, відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; запобігання зловживанням.
З урахування вище викладених обставин, суд приходить до висновку, що оскільки додаткові угоди №1 від 07.05.2021 та 11.05.2021 укладені між відповідачем та позивачем-2 за відсутності законодавчо визначених підстав для зміни ціни (тобто без дотримання принципу пропорційності коливання ціни на ринку товару, а також без належного підтвердження такого коливання), то вони суперечать приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
При цьому, враховуючи останні зміни до спеціального законодавства щодо спірних правовідносин, підстави для твердження про нікчемність спірних угод відсутні.
Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів.
Так за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
За приписами ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ст.669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч.1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно здійсненого прокурором та поданого ним до суду розрахунку, розмір надмірно сплачених бюджетних коштів становить 32784,00 грн.
Досліджений вище вказаний розрахунок суд вважає обґрунтованим і арифметично правильним.
Отже, отримана відповідачем оплата у сумі 32784,00 грн. за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі ч.1 ст. 670 ЦК.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що доводи прокурора є доведеними та обґрунтованими, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 до Договору про закупівлю №31 від 27.04.2021, яку укладено 07.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" (код ЄДРПОУ 41829696) та Гурівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04365661).
3. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 до Договору про закупівлю №31 від 27.04.2021, яку укладено 11.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРЕЙН ЕНЕРДЖІ" (код ЄДРПОУ 41829696) та Гурівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 04365661).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алфі Світ Лайф 22" (код ЄДРПОУ 41829696, 65069, м. Одеса, вул. Героїв оборони Одеси, буд. 90) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910025) - 8052 (вісім тисяч п'ятдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 21 серпня 2023 р.