Справа № 646/995/22 Номер провадження 22-ц/814/3477/23Головуючий у 1-й інстанції Високих М.С. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
09 серпня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,
за участю секретаря Владімірова Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в порядку спрощеного провадження, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року, в складі судді Високих М.С., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього заборгованість в сумі 214163,71 грн, з яких 190000 грн. заборгованість за договором позики, 19000 грн. штраф за прострочення виконання зобов'язання, 687 грн. - 3% річних, 4476,71 грн. - пеня за прострочення виконання.
Вимоги обґрунтовані тим, що 01.11.2021 між сторонами було укладено договір позики грошових коштів на суму 190000 грн. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 190000 грн, на підтвердження чого складено розписку та зобов'язався повернути позикодавцю грошові кошти в строк до 31.12.2021.
У визначений в договорі строк кошти повернуті не були, внаслідок чого станом на 14.02.2022 утворилась заборгованість в розмірі 214163,71 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем не було надано суду оригінал розписки та договору позики, що мало б свідчити про невиконання відповідачем боргового зобов'язання.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення по справі просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що ним була надана суду посвідчена копія як боргової розписки, так і укладеного договору позики, про те суд не дослідив в судовому засіданні оригінал розписки та не витребував такий оригінал в порядку ст. 95 ЦПК України, чим було порушено обов'язок суду спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Вважає, що судом було помилково ототожнено такі процесуальні поняття - «збирання доказів» з «перевіркою копії доказу оригіналом письмового доказу», що призвело до передчасного висновку про недоведеність існування боргового зобов'язання у відповідача перед позивачем.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її часткове задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлена, що згідно з копією договору позики від 01.11.2021 р. між позикодавцем ОСОБА_1 та позикодавцем ОСОБА_2 останній отримав від позикодавця, а позикодавець передав грошові кошти в сумі 190000 грн. у власність позичальника, які він зобов'язався повернути у визначений договором строк.
Згідно наданої позивачем копії розписки від 01.11.2021 р. ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 коштів в якості позики за договором в сумі 190000 грн. в день складання розписки та зобов'язався їх повернути до 31.12. 2021р.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд зазначив, що оскільки розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, то не надання кредитором суду оригіналу розписки не може свідчити про факт невиконання боржником договору позики, оскільки законом встановлено презумпцію належності виконання обов'язку останнім.
Колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду з огляду на наступне.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш яку десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно, до позовної заяви ОСОБА_1 приєднано копії договору позики від 01.11.2021 р. та копію розписки про отримання коштів.
Згідно до ч.5 ст. 95 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Вказані копії посвідчені позивачем, оригінали документів судом не оглядались, питання щодо надання останнім оригіналу вказаних документів, які зберігались в нього, судом першої інстанції не вирішувались.
Заперечуючи висновки суду першої інстанції, позивачем було надано колегії суддів оригінал договору позики від 01.11.2021 р. та оригінал розписки про отримання позики від 01.11.2021 р. та зазначено, що він був позбавлений можливості надати оригінал як розписки, так і договору позики з огляду на введений в країні військовий стан, вимушене залишення місця проживання в м. Харкові, де залишилися оригінали відповідних боргових документів. Зважаючи на представництво його інтересів адвокатом, останній теж не міг надати оригінали вказаних документів.
В оригіналі тексту розписки зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав від ОСОБА_1 кошти в якості позики за договором в сумі 190000 грн., які зобов'язувався повернути до 31.12.2021 на умовах передбачених зазначеним договором.
Відповідно до договору позики від 01.11.2021, ОСОБА_1 як позикодавець та ОСОБА_2 як позичальник уклали цей договір, відповідно до умов якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 190000 грн.
За умовами договору (п.2) позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами договору готівкою, на підтвердження факту передачі грошових коштів позичальник видає позикодавцеві розписку.
Згідно п. 5 договору, сторони домовились про повернення позичальником всієї позики до 31.12.2021.
Укладання вказаного договору позики та отримання грошових коштів не заперечувалось стороною відповідача.
Будь-яких доказів того, що ним виконано зобов'язанні по їх поверненню матеріали справи не містять.
Аналізуючи зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачем факту укладання між сторонами договору позики, за яким ОСОБА_2 отримав грошові кошти, про що власноручно склав розписку.
При цьому, саме по собі помилкове зазначення в договорі позики про те, що «Я, ОСОБА_2 , іменований далі «позикодавець» - не може прийматись до уваги та свідчити про не укладання між сторонам договору позики, фактично є допущеною опискою, з огляду на п.20 договору, який містить реквізити сторін - «Позикодавця Лебедєва С.В». та «Позичальника ОСОБА_2 ».
Таким чином, договір позики є укладений між сторонами в день отримання позикодавцем грошових коштів, тобто 01.11.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
В даному випадку, строк виконання зобов'язання по поверненню коштів був визначений сторонами - до 31.12.2021 р., про те відповідачем в зазначену дату кошти повернуті не були, що свідчить про порушення позичальником свого зобов'язання по поверненню грошових коштів в строк та в порядку, визначеному умовами договору.
При цьому, стороною відповідача не піднімалось питання щодо наявності у нього боргового документа як доказу виконання ним свого обов'язку перед кредитором ОСОБА_1 .
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позикодавця щодо стягнення з позичальника грошових коштів, отриманих ним за договором позики в сумі 190000 грн.
В частині вимог щодо стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання, пені та 3% річних, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Так, умовами договору позики передбачено, що при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 10% від неповерненої суми позики. (п.10.1), додатково до штрафу також сплачує 3% річних від неповерненої суми за весь строк прострочення (п.10.2.) та повернути суму позики збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення (п. 10.3).
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що підтверджується усталеною практикою Верховного Суду при розгляді справ з подібними правовідносинами.
Враховуючи неможливість подвійного стягнення за невиконання боргових зобов'язань, колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 4476,71 грн. за період з 01.01.2022 (з моменту прострочення виконання зобов'язання) по 14.02.2022 (на час звернення до суду), з урахуванням облікової ставки НБУ.
При цьому, колегія суддів, з метою уникнення подвійної цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, не вбачає підстав для стягнення з боржника штрафу в розмірі 19000 грн.
Одночасно, у відповідності до ст. 625 ЦК України на користь позивача підлягають стягненню з боржника 3% річних як окремо визначена законом відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, за період з 01.01.2022 по 14.02.2022 в сумі 687 грн.
Зважаючи на доведеність позивачем невиконаного відповідачем боргового зобов'язання, що підтверджується наявністю у кредитора оригіналу розписки та оригіналу договору позики, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги - є помилковими, а відтак судове рішення підлягає скасуванню.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого суду з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за договором позики, пені за прострочення виконання зобов'язання та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково - на 91,12 % (з заявлених вимог на 214163,71 грн. стягнуто 195163,71 грн.), у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню і понесені позивачем судові витрати у відповідному процентному співвідношенні - 4908,45 грн. зі сплачених при подачі позову та апеляційної скарги 5386,80 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 21 березня 2023 року скасувати та постановити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики -190000 грн., 3% річних - 687 грн. та пеню - 4476,71 грн., а всього 195163,71 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову та апеляційної скарги судовий збір в сумі 4908,45 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2023 року.
Судді: О. І. Обідіна С. Б. Бутенко О.В. Прядкіна