Житомирський апеляційний суд
Справа №286/3014/22 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.
Категорія 77 Доповідач Трояновська Г. С.
17 серпня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 286/3014/22 за позовом ОСОБА_1 до Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області про визнання наказу про звільнення з роботи недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, незаконність утримання заробітної плати у зв'язку із простоєм, стягнення різниці між середнім заробітком та встановленням простою, стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 травня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Гришковець А.Л. у м. Овручі,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати недійсним наказ №21-к від 27.06.2022 про його звільнення з 30.06.2022 з посади вчителя предмету «Захист України»;
- поновити його на роботі на посаді вчителя предмету «Захист України» з 01.07.2022 Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі з 01.07.2022 в сумі 52509 грн. 90 коп.;
- визнати незаконним наказ про встановлення простою та утримання заробітної плати;
- стягнути різницю заробітної плати, встановленої між середнім заробітком та оголошенням простою в розмірі 6603 грн. 51 коп.;
- стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що з 18.08.1986 він прийнятий на роботу у Нововелідницьку середню школу керівником військової підготовки, де він працював вчителем предмету «Захист України» з навантаженням 4 години на тиждень та на 0,5 ставки доплати за військово-патріотичне виховання.
Наказом №21-к від 27.06.2022 його звільнено з посади вчителя Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради з 30.06.2022 у зв'язу із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Із зазначеним наказом був ознайомлений 30.06.2022 та того ж дня звернувся із заявою до директора ліцею про прийняття його на роботу на посаду вчителя предмету «Захист України».
Вказав, що у день звільнення йому не була вручена трудова книжка, яку він отримав 20.10.2022. У трудовій книжці від 20.10.2022 відсутній запис про прийом його на роботу, так як відсутня книга наказів по школі за період з 1983 по 1986 роки включно, а тому відповідний запис відновити неможливо, а міститься лише запис про звільнення, що свідчить про фальсифікацію трудової книжки. Водночас долучена ним копія трудової книжки, заповнена 13.05.1974, знаходиться в органі Пенсійного фонду Овруцького району (на даний час центр обслуговування пенсіонерів). При пред'явленні її відповідачу, директор повідомила, що трудова книжка є недійсною, оскільки у ній відсутні записи про прийом на роботу.
Крім того наголосив, що звільнення відбулось із порушенням п.3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» без попередження про звільнення, як депутата Словечанської сільської ради VІІІ скликання.
Також вказав, що наказом Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради №19 від 01.04.2022 «Про встановлення простою працівникам у зв'язку із введенням воєнного стану» був оголошений простій для частини працівників ліцею, в тому числі і для нього. Працівники школи, і він у тому числі, навчали дітей у режимі «Онлайн», відвідували школу, заповнювали журнали, відвідували педради, перевіряли зошити, вчителі залучались до прибирання території школи, Словечанської сільської ради. Крім того, деяким працівникам школи, які звернулись на «гарячу лінію», простій оплатили.
Водночас розпорядженням Словечанського сільського голови від 04.04.2022 «Про внесення змін до розмірів надбавок керівників закладів загальної середньої освіти Словечанської сільської ради» було рекомендовано працівникам закладів освіти здійснювати оплату праці за фактично виконаний ними обсяг навчального навантаження. Вказав, що середньоденна заробітна плата за період з січня по червень 2022 року становить згідно довідки 8751 грн. 65 коп., тобто, середній заробіток за 1 місяць становить 8751 грн. 65 коп., а тому обгрунтовуючи вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2022 по день звернення до суду він вважав, що стягненню підлягає сума 52509 грн. 90 коп. Різниця згідно із тарифікацією та наказами про утримання із заробітної плати складає 6063 грн. 51 коп.
Крім того вказав, що незаконними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 50 000 грн. Вказав, що дії відповідача у зв'язку із звільненням, затримкою видачі трудової книжки призвели до того, що він потрапив із хворобою до лікарні, чотири місяці не отримував доплату до пенсії в розмірі 500 грн., у зв'язку із виповненням 65 років, не доотримав за 4 місяці по 13000 грн., що становить 52000 грн., крім того він 10 разів на власному транспорті змушений був їздити у м. Овруч для вирішення проблем із видачою трудової книжки. Виходячи із наведеного, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 24 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до мотивів позовної заяви. Додатково зазначає, що не погоджується з висновком суду в частині відсутності порушення звільнення його як депутата місцевої ради згідно зі ст. 33 ч.3 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Вказує, що судом неповно з'ясовано обставини справи, не допитано як свідка ОСОБА_2 , що призвело до помилкового висновку суду про відсутність дискримінації позивача.
В суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Вірьовкін О.І. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Інші учасники справи до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи ( ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що наказом райвно № 635 від 19.08.1986 ОСОБА_1 призначений військовим керівником Нововелідницької середньої школи та в подальшому перебував у трудових відносинах із Нововелідницьким ліцеєм Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області на умовах строкового трудового договору (а.с. 22 зворот запис трудової книжки №18).
Копія посвідчення Словечанської сільської ТВК від 25.11.2020 свідчить, що ОСОБА_1 є депутатом сільської ради VІІІ скликання (2020-2025 років).
Наказом директора ОНЗ «Нововелідницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» В.Н.Костюк №7-К «Про продовження трудових відносин з ОСОБА_1 » від 10.06.2021 було продовжено з позивачем, вчителем предмета «Захист України» опорного навчального закладу «Нововелідницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Словечанської сільської ради трудові відносини на умовах укладеного строкового трудового договору (контракту) з 01.07.2021 по 30.06.2022 (а.с. 48).
Судом також встановлено, що наказом Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради №19 від 01.04.2022 «Про встановлення простою працівникам у зв'язку з введенням воєнного стану» було оголошено простій не з вини працівника з 01.04.2022 до можливості відновити роботу працівникам Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради, в тому числі і ОСОБА_1 , керівнику гуртка. Бухгалтерії Нововелідницького ліцею провести відповідні розрахунки на весь період простою для працівників відповідно до ст. 113 КЗпП України з оплатою праці 2/3 від посадового окладу. Під час простою працівники звільняються від обов'язків бути присутніми на віддалених робочих місцях і на робочих місцях (а. с. 25, 53).
Розпорядженням Словечанського сільського голови В. Трикиши від 04.04.2022 № 89-К/Тр рекомендовано керівникам закладів освіти здійснювати оплату праці педагогічним працівникам за фактично виконаний ними обсяг навчального навантаження (а. с.35).
Встановлено, що 29.04.2022 директором Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради Н. Тарасюк ОСОБА_1 - вчителю предмету «Захист України» вручено повідомлення про те, що 30.06.2022 закінчується строк дії укладеного з ним трудового договору. У повідомленні також зазначено, що Нововелідницький ліцей Словечанської сільської ради забезпечений педагогічними кадрами на 100%, а тому зважаючи на це та відповідно до Закону України «Про повну загальну середню освіту» (абз.3 ч.2 ст. 22, п.2 ч.3 розділу 10) дирекція Нововелідницького ліцею припиняє з ним дію строкового трудового договору з 01.07.2022. Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомився особисто 29.04.2022, про що свідчить його підпис (а.с. 49).
Наказом директора Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради Н. Тарасюк №21-К від 27.06.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » було звільнено ОСОБА_1 , вчителя предмета «Захист України» Нововелідницького ліцею 30.06.2022 у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений, що підтверджується його підписом (а. с.11, 50).
Листом від 30.06.2022 №852 директора Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради Н. Тарасюк ОСОБА_1 , на його запит повідомлено про припинення строку дії укладеного з ним строкового трудового договору 30.06.2022, про що він був повідомлений, та зазначено, що відповідно до закону дирекція ліцею припиняє з ним дію строкового трудового договору з 01.07.2022 (а.с.15).
Довідкою Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради №988 від 31.10.2022, виданою ОСОБА_1 , підтверджується, що з 01.04.2022 згідно наказу №19 від 01.04.2022 було оголошено простій не з вини працівника за посадою керівник гуртка 0,5 ставки з оплатою праці 2/3 посадового окладу згідно ст. 113 КЗпП України, наказом №18 від 01.04.2022 встановлено надбавку за престижність праці в розмірі 5%, та його ( ОСОБА_1 ) заробітна плата за період з 01.04.2022 по 05.06.2022 становить згідно тарифікації 16792 грн. 10 коп., а згідно наказів №18,19 від 01.04.2022 - 10 188 грн. 59 коп. (а.с.17) .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши повідомлення 29.04.2022 директора Нововелідницького ліцею Н. Тарасюк, та проаналізувавши правові норми, що регулюють правовідносини, що склалися, дійшов до висновку, що Нововелідницький ліцей Словечанської сільської ради виявив намір припинити трудові правовідносини з позивачем - ОСОБА_1 і при такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона, в даному випадку позивач, не може ніяким чином перешкодити припиненню трудових відносин, адже припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору позивач уже виявив, коли особисто складав та підписував 01.07.2021 заяву на ім'я директора ОНЗ «Нововелідницька ЗОШ І-ІІІ ступенів» Костюк В. Н. , в якій просив змінити умови праці (трудового договору) та продовжити дію строкового трудового договору з 01.07.2021 по 30.06.2022 (а.с.47). Відповідно вказаною заявою він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
Суд дійшов висновку, що позивач звільнений на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України та відсутні правові підстави для визнання наказу №21-к від 27.06.2022 про його звільнення з 30.06.2022 з посади вчителя предмету «Захист України» недійсним та відповідно і для поновлення позивача - ОСОБА_1 на роботі.
Вирішуючи вимогу щодо стягнення середнього заробітку суд, враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах; копію наказу про звільнення позивач отримав в день його звільнення - 30.06.2022, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо визнання незаконним наказу про встановлення простою та утримання заробітної плати, стягнення різниці заробітної плати між середнім заробітком та оголошенням простою місцевий суд, встановивши, що позивачем не доведено дій відповідача щодо дискримінації позивача при прийнятті наказу №19 від 01.04.2022 «Про встановлення простою працівникам у зв'язку з введенням воєнного стану», дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і в цій частині. А, оскільки, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від первісних вимог, то вона відповідно теж не може бути задоволеною.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 5-1 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Усі трудові правовідносини повинні грунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
18.03.2020 набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.
Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначенням строку його дії, написав про це відповідну заяву, надав згоду на укладення строкового трудового договору у повідомленні від 24.04.2021 та ознайомився з наказом про продовження строкового трудового договору.
Встановлено, що строк дії трудового договору обмежувався чітко визначеною датою - 30.06.2021, така дія договору була тимчасовою, трудові правовідносини між сторонами тривали до певної дати.
Правильним є висновок місцевого суду, що Нововелідницький ліцей Словечанської сільської ради виявив намір припинити трудові правовідносини з позивачем - ОСОБА_1 і при такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона (позивач), не може ніяким чином перешкодити припиненню трудових відносин, адже припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору позивач уже виявив, коли особисто складав та підписував 01.07.2021 заяву на ім'я директора ОНЗ «Нововелідницька ЗОШ І-ІІІ ступенів» Костюк В. Н. , в якій просив змінити умови праці (трудового договору) та продовжити дію строкового трудового договору з 01.07.2021 по 30.06.2022. Відповідно вказаною заявою він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
Отже, Нововелідницький ліцей Словечанської сільської ради висловив своє волевиявлення не продовжувати трудові відносини з позивачем і чинним трудовим законодавством України не передбачено обов'язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового договору.
За таких обставин відсутні підстави для визнання незаконним наказу №21-к від 27.06.2022 про звільнення ОСОБА_1 з 30.06.2022 з посади вчителя предмету «Захист України» та поновлення його на роботі на посаді вчителя предмету «Захист України» з 01.07.2022 Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не посилався, як на підставу поновлення його на роботі, на рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, оскільки на момент його звільнення з роботи зазначеного рішення не існувало.
Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції мотивував свої доводи також і зазначеним рішенням Конституційного Суду.
Так, у постанові від 22.03.2023 року у справі №305/1340/21 Верховний Суд вказав, що рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, визнаний неконституційним. Вказаним рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, згідно з яким "педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років", унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.
Згідно з абзацом другим резолютивної частини рішення Конституційного суду - абзац третій частини другої статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року № 463-IX, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
На день ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України трудові відносини між сторонами уже були припинені.
Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про те, що він не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відсутності підстав звільнення його як депутата місцевої ради згідно з ч.3 ст. 33 закону України «Про статус депутатів місцевих рад» не можуть бути враховані, оскільки місцевий суд, з посиланням на правовий висновок, висловлений в постанові Верховного Суду від 02.05.2022 у справі №331/1054/21 обгрунтовано зазначив, що частина третя статті 33 Закону України
«Про статус депутатів місцевих рад» не встановлює неможливості звільнення депутата місцевої ради без згоди відповідної ради, а лише зобов'язує роботодавця повідомити місцеву раду про таке рішення, а порушення роботодавцем відповідних вимог само по собі не може бути підставою для поновлення на роботі. Разом із цим, закінчення строку дії трудового договору і видання у зв'язку із цим наказу або розпорядження
про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий договір.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Встановивши, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, копію наказу про звільнення позивач отримав в день його звільнення - 30.06.2022, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі з 01.07.2022 в сумі 52509 грн. 90 коп. як заявлено позивачем.
Як уже зазначено позивач був звільнений з роботи 30.06.2022, того ж дня ознайомився з наказом про звільнення та отримав його копію.
Трудова книжка видана позивачу 20.10.2022.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в управлінні пенсійного фонду України в Овруцькому районі.
Позивач зазначає, що копія його трудової книжки знаходиться в УПФ, проте оригінал там відсутній.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів того чи отримано позивачем оригінал трудової книжки в органах пенсійного фонду та здано роботодавцю.
В свою чергу відповідач також не надає доказів відсутності трудової книжки позивача у роботодавця, зазначаючи у відзиві на позовну заяву, що трудова книжка зберігається в управлінні Пенсійного Фонду, а тому записи до трудової книжки не були своєчасно внесені не з вини роботодавця.
Разом з тим, позивач у позовній заяві не ставив вимог для стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки. Він пов'язував вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з його незаконним звільненням та поновленням на роботі, а тому доводи в апеляційній скарзі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день постановлення судового рішення є безпідставними.
Щодо доводів в апеляційній скарзі щодо незаконності оголошення простою, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX з наступними змінами в Україні введено воєнний стан.
Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34,38,39,41 - 44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Судом першої інстанції встановлено, що наказом №19 від 01.04.2022 «Про встановлення простою працівникам у зв'язку з введенням воєнного стану» було оголошено простій не з вини працівника працівникам Нововелідницького ліцею Словечанської сільської ради, зокрема ОСОБА_1 , керівнику гуртка з оплатою праці 2/3 посадового окладу згідно ст. 113 КЗпП України (а.с.25).
Актом від 07.04.2022 підтверджується, що ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з цим наказом (а.с.54).
Оскаржуючи наказ, позивач посилався на те, що працівники школи, і він у тому числі, навчали дітей у режимі «Онлайн», відвідували школу, заповнювали журнали, відвідували педради, перевіряли зошити, вчителі залучались до прибирання території школи.
Проте, матеріалами справи підтверджено і не спростовано позивачем, що простій ОСОБА_1 було оголошено лише як керівнику гуртка - 0,22 ставки.
Доказів того, що ведення гуртка було можливо за допомогою дистанційної роботи з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, ОСОБА_1 не надав.
В пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року за № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану», визначено право керівникам державних органів, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу).
При цьому позивачем не спростовано доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 виконував обов'язки вчителя предмету «Захист України», за що йому було нараховано та виплачено заробітну плату.
Отже, колегія суддів вважає, що оголошення простою позивачу є правомірним, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, та не є порушенням його права на працю, визначене ст. 43 Конституції України, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Таким чином, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах законодавства.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.08.2023.
Головуючий Судді