Справа № 169/847/20 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К.
Провадження № 22-ц/802/700/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.
16 серпня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, ОСОБА_4 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 11 листопада 2020 року,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема, на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно заповіла дочці ОСОБА_6 , яка вступила у володіння спадщиною і прийняла її. Позивач вказувала, що ОСОБА_6 , яка є її матір'ю, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та не встигла належно оформити спадкові права на будинок. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті останньої є вона та відповідачка у справі, які спадщину прийняли та уклали між собою договір про поділ спадкового майна, відповідно до умов якого вищевказаний будинок, що належав ОСОБА_5 , перейшов у власність позивачу.
Вказувала, що нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього, просила визнати за нею право власності на вищевказаний спадковий житловий будинок із господарськими спорудами в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 .
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 11 листопада 2020 позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок «А1», загальною площею 47,8 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: хлів «Б1» з прибудовою «б», погріб «В1», колодязь «1», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У червні 2023 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на дане рішення суду першої інстанції, покликаючись на те, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спірний будинок спадкодавця ОСОБА_5 рахувався згідно з витягом із погосподарської книги по с. Клевецьк за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Тобто, дані особи проживали з ОСОБА_5 у даному будинку, тому після її смерті вступили у володіння та управління спадковим майном. Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 (її син) помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а її чоловік ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_8 прийняла виключно вона, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом. ОСОБА_4 вважає рішення суду незаконним, оскільки ним невірно встановлено обставини справи, у зв'язку з чим вважає, що суд дійшов помилкових висновків, що спадщину за заповітом прийнято донькою ОСОБА_6 , оскільки в силу ст.549 ЦК УРСР у фактичне управління та володіння спадковим майном вона не вступила, заяву у визначений 6-місячний термін не подала. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказувала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що її мати ОСОБА_6 вступила фактично у володіння спадковим майном, яке їй було заповідано спадкодавцем ОСОБА_4 , оскільки разом проживала зі спадкодавцем на день її смерті, в неї знаходились усі документи на майно, вона володіла і розпоряджалася успадкованими правами на майно матері, зокрема на земельну частку(пай), а тому чоловік відповідачки не мав права на спадкування за законом або на обов'язкову частку у спадковому майні, оскільки на день смерті його матері ОСОБА_8 не виповнилось ще 60 років.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення сторін, представника особи, яка не брала участі у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків .
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення.
Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
За змістом зазначених норм процесуального законодавства право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.
Отже, суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах висловлював висновки щодо права осіб, які не брали участі у справі, оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов'язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, що в ньому вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи (постанови Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц; від 20 січня 2020 року у справі №2-1426/08; від 30 січня 2020 року у справі №646/6461/17; від 11 грудня 2019 року у справі №1715/2798/12, у постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-76цс16).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою підлягає закриттю у зв'язку з тим, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брала участі у справі, не вирішувались.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із наявності у позивача права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 та правових підстав для визнання за нею права власності на спадкове нерухоме майно, зокрема і на те, яке вона отримала у спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , однак не оформила правовстановлюючі документи на нього.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 - баба позивачки - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12) і після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої, окрім іншого майна (права на земельну частку(пай), увійшов житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_5 11 грудня 1996 року склала заповіт, відповідно до якого належне їй майно заповіла своїй дочці ОСОБА_6 , що проживає в селі Городилець Турійського району Волинської області (а.с. 15).
Належність вищевказаного будинку (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) спадкодавцеві ОСОБА_5 підтверджується витягом з погосподарської книги Ружинської сільської ради Турійського району № 1/02 за 2018 рік (а.с. 33).
Право власності у встановленому законом порядку на зазначене нерухоме майно не було зареєстровано (а.с. 34).
До складу спадкового домоволодіння входять житловий будинок «А1», загальною площею 47,8 кв. м, житловою площею 20,7 кв. м, хлів «Б1» з прибудовою «б», погріб «В1», колодязь «1» (а.с. 29-31).
Зі змісту довідки Ружинської сільської ради Турійського району № 149 від 16 травня 2005 року видно, що ОСОБА_5 дійсно до дня своєї смерті проживала в с.Городилець Турійського району, в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_5 з дня її смерті вступила її дочка ОСОБА_6 (а.с. 14).
Родинні відносини між спадкодавцем та ОСОБА_6 підтверджуються відповідними свідоцтвами про народження та одруження ОСОБА_6 (а.с. 16, 17).
З копії спадкової справи № 153, яка зберігається в Турійській державній нотаріальній конторі, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_6 02.09.2000 року звернулася до нотконтори для оформлення своїх спадкових прав на майно померлої матері.
Згідно з довідкою виконкому Ружинської сільської ради Турійського району № 172 від серпня 2000 року, виданої сільським головою ОСОБА_9 , в управління і володіння спадковим майном до 6-ти місяців після смерті ОСОБА_5 вступила її дочка ОСОБА_6 , яка вела догляд за будинком та має на руках сертифікат на земельну частку (пай).
02 вересня 2000 року державним нотаріусом за реєстровим № 649 видано свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно - права на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП ім. Мічуріна Турійського району розміром 5,17 в умовних кадастрових гектарах, що належало спадкодавцю ОСОБА_5 (а.с.73 зворот).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Турійської державної нотаріальної контори 17 травня 2005 року за реєстровим номером № 439, ОСОБА_6 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_5 - а саме майнового паю в пайовому фонді СВК «Мічурінський» в с.Ружин Турійського району Волинської області, який є правонаступником КСП ім.Мічуріна, належного померлій ОСОБА_5 (а.с.75 зворот).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18) і за життя правовстановлюючі документи на отриманий в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 житловий будинок не оформила, правовстановлюючі документи на цей будинок були відсутні.
Отже, наявні підстави для висновку, що відповідно до положень статей 525, 548, 549 Цивільного кодексу УРСР, які слід застосовувати до правовідносин щодо спадкування майна матір'ю позивачки ОСОБА_6 , оскільки спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася в 1998 році, вона прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 у встановленому законом порядку і зазначене вище нерухоме майно належало їй з моменту відкриття спадщини - дня смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) .
Як визначено ст. 534 ЦК УРСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548 ЦК УРСР).
Отже, оскільки ОСОБА_6 прийняла спадщину та оформила належним чином нотаріально право на спадщину на частину належного спадкодавцю майна, то вона фактично вважається, що прийняла і стала власницею всього майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_5 , в тому числі і спірного будинку.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, яка діяла на той час, було визначено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути, зокрема, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця.
Крім цього, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
Стаття 549 ЦК УРСР встановлювала строк на прийняття спадщини, згідно з якою дії на прийняття спадщини повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі пропуску строку для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 ЦК УРСР, вказаний строк може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
Незалежно від змісту заповіту неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку (ст. 535 ЦК УРСР).
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач та відповідач у цій справі є дітьми спадкодавця ОСОБА_6 і належали до спадкоємців першої черги за законом (а.с. 20, 21, 59). 20 вересня 2018 року вони подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті матері (а.с. 54, 55).
ОСОБА_6 на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) була зареєстрована та проживала у селі Городилець Турійського району Волинської області (а.с. 19).
21 травня 2019 року спадкоємці - сторони у даній справі - уклали нотаріально посвідчений договір про поділ спадкового майна, відповідно до умов якого житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 перейшов у власність позивачу - ОСОБА_1 (а.с. 90).
Постановою приватного нотаріуса від 21 травня 2019 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вищевказане спадкове нерухоме майно, які підтверджують його державну реєстрацію права власності та належність спадкодавцям ОСОБА_6 або ОСОБА_5 (а.с. 92).
Наведені обставини справи об'єктивно підтверджуються дослідженими судом матеріалами спадкової справи № 156/2018 щодо майна померлої ОСОБА_6 (а.с. 54-119), з яких також видно, що окрім позивача та відповідача ніхто із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріуса не звертався, свідоцтва про право на спадщину на інше спадкове майно видано сторонам у цій справі відповідно до умов укладеного між ними договору про поділ спадкового майна.
Скаржник - особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 в апеляційній скарзі посилається на той факт, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як спадкоємця за законом після її померлого у 2009 році чоловіка ОСОБА_8 , який був сином померлої ОСОБА_5 та братом померлої ОСОБА_6 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 зводяться до того, що її права та інтереси порушені даним рішенням, оскільки вона є спадкоємцем спірного нерухомого майна померлої ОСОБА_5 , так як вона фактично прийняла спадщину після смерті її чоловіка, який у свою чергу її прийняв після смерті матері ОСОБА_5 фактичним проживання з нею у спірному будинку та управлінням спадковим майном, а її не було залучено до справи.
Представник особи, яка не брала участі у справі, в судовому засіданні покликалась на те, що чоловік її довірительки ОСОБА_8 та її син ОСОБА_7 на час смерті власника спірного будинку ОСОБА_5 - 03.01.1998 року фактично проживали у цьому помешканні, обробляли земельну ділянку, а тому вважаються такими, що прийняли спадщину. Разом з тим, вона вказувала на те, що ОСОБА_8 , з огляду на заповіт, складений матір'ю в користь дочки ОСОБА_6 , мав право на обов'язкову частку у спадковому майні, оскільки з 1996 року був пенсіонером, тобто був непрацездатним.
Однак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції не є підставою для скасування чи зміни даного рішення суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).
На обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 надала довідку Ружинської сільської ради Турійського району № 34/3, 46Рж/2-23 від 03 лютого 2023 року на підтвердження факту управління та володіння спадковим майном з дня смерті ОСОБА_5 її сином ОСОБА_8 (чоловіком апелянта) та онуком ОСОБА_7 (сином апелянта) шляхом догляду за спірним будинком, оброблянням земельної ділянки та здійсненням поховання спадкодавця.
Разом з тим, позивачкою ОСОБА_1 на спростування даної довідки долучено уточнюючу довідку Ружинського старостинського округу Ковельської міської ради за №109/3, 46Рж/2-23 від 19 липня 2023 року, зі змісту якої вбачається, що староста даного округу ОСОБА_10 видав попередню довідку № 34/3, 46Рж/2-23 від 03 лютого 2023 року на ім'я ОСОБА_11 із зазначенням в ній інформації, йому достовірно невідомої, а написаної зі слів даної особи.
Отже, в силу вимог закону, аналізуючи надані докази, суд апеляційної інстанції не бере до уваги надані апелянтом докази на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, і це підтвердили сторони, що ОСОБА_5 перед своєю смертю хворіла, проживала в с.Городилець у своєї дочки ОСОБА_6 , де і померла.
Також не спростовано факт прийняття спадщини у встановлені законом строк та порядок ОСОБА_6 , оскільки у 2000 році вже було нотарусом видано відповідне свідоцтво про право на спадщину на частину цього майна. Отже, встановлено, що вона прийняла всю спадщину, хоча і не оформила належно правовстановлюючі документи. А тому навіть при встановленні факту проживання чоловіка апелянта ОСОБА_8 із сином у спірному будинку, це не має правового значення, оскільки власником цього майна стала ОСОБА_6 за заповітом.
Покликання ж в апеляційній скарзі на наявність права у покійного ОСОБА_8 обов'язкової частки у спадковому майні також спростовується матеріалами справи. Зокрема, поданими ОСОБА_4 копіями свідоцтва про народження ОСОБА_8 , свідоцтва про укладення шлюбу від 07 квітня 1983 року, встановлено, що датою його народження є ІНФОРМАЦІЯ_7 , а ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже йому не виповнилося на день смерті матері 60 років .
Як зазначила в судовому засіданні апеляційного суду представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_8 отримував пільгову пенсію (за роботу у шкідливих умовах праці) з 1996 року.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов'язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої ст. 1241 Цивільного кодексу України, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу України, який відносить до категорії „непрацездатні" осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний".
Згідно з ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані особами з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років та чоловіки - 60 років. Отримання особою пенсії за віком на пільгових умовах не свідчить про її непрацездатність в розумінні норм Цивільного кодексу України як особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині.
Отже, син спадкодавиці ОСОБА_8 на час її смерті не відносився до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку, оскільки йому не виповнилось 60 років, тобто не було тієї правової підстави, яка надавала би йому право на обов'язкову частку у спадковому майні.
Не спростовано апелянтом і те, що у позивача ОСОБА_1 були наявні оригінали документів, що стосувалися спадкового майна, та вона володіла і розпоряджалася після смерті матері частиною спадщини, оформивши права на земельну частку( пай) та майновий пай і здавала в оренду відповідно земельні ділянки (паї) та отримувала плату за це.
Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
ОСОБА_12 , звертаючись із апеляційною скаргою у строк понад 14 років після смерті її чоловіка ОСОБА_13 , не довела, що оскаржуваним рішенням порушені її права і що мати позивачки не прийняла спадщину щодо майна, на яке вона претендує.
Отже, в суді апеляційної інстанції доведено, що ОСОБА_8 не мав права на спадщину щодо спірного нерухомого майна після смерті його матері ОСОБА_5 , а отже особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 у свою чергу не прийняла її після смерті свого чоловіка, а тому її права та законні інтереси оскаржуваним рішенням не порушено.
Таким чином, доводи скаржника щодо наявності у неї права на апеляційне оскарження рішення суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», якщо після прийняття апеляційної скарги до розгляду буде встановлено, що апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Проте доводи апелянта про необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою, яка не брала участі у справі, з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
З огляду на обставини справи, змісту наведених норм процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 розгляду по суті не підлягає, а апеляційне провадження по ній підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 352, 362, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 11 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді