Справа № 161/9185/22 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/586/23 Доповідач: Осіпук В. В.
09 серпня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користуватись житловим приміщенням, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2023 року,
У липні 2022 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеним позовом.
Покликався на ті обставини, що він є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якому з 27 липня 2010 року разом із неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 зареєстрована, але не проживає бувша дружина його сина ОСОБА_6 відповідач ОСОБА_2 .
Крім того позивач вказував, що рішенням апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 до нього про примусове вселення та зобов'язання не чинити перешкод в користуванні будинком було ухвалено вселити позивача та її малолітню дитину ОСОБА_7 у зазначений вище будинок і зобов'язано його та інших зареєстрованих у цьому житлі осіб, не чинити перешкод останній у користуванні будинком.
На виконання рішення суду, 16 грудня 2016 року ОСОБА_2 разом із дочкою ОСОБА_7 були вселені в даний будинок, а саме в кімнату площею 16, 5 кв. м.
Також позивач ОСОБА_4 зазначав, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до нього і до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 про встановлення порядку користування будинком та надвірними будівлями і за зустрічним його позовом до останньої про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, первісний позов було задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, вказане вище рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким первісний позов задоволено частково і зобов'язано його визначити жиле приміщення, яке мають право займати ОСОБА_2 і її малолітня дитина ОСОБА_7 в будинку, який йому належить та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В решті рішення залишено без змін.
Крім того позивач вказував, що з 21 січня 2021 року, тобто більше одного року, відповідач ОСОБА_2 , відмовившись зайняти визначене ним жиле приміщення у житловому будинку, а саме кімнату площею 16,5 кв.м., у якій проживає його дружина ОСОБА_8 , не вчиняла жодних дій щодо користування цим житлом у будинку відсутні її особисті речі. Також ОСОБА_2 є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_2 .
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_4 просив суд визнати відповідача ОСОБА_2 - бувшого члена його сім'ї такою, що втратила право користування житлом, а саме будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дав невірну правову оцінку встановленим обставинам справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 , вважаючи висновки суду правильними, а вимоги апеляційної скарги поданої представником позивача безпідставними, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не втратила інтересу до житла виділеного їй власником будинку, і її відсутність у цьому житлі викликана поведінкою самого позивача. Також суд вважає, що позивач не довів належними, достатніми та допустимими доказами наявність передбачених законом підстав для визнання відповідача такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
Такі висновки суду є правильними.
Встановлено, що позивач ОСОБА_4 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і ця обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 4-11).
Згідно наявної в матеріалах справи копії будинкової книги в зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (а.с. 12-16).
З рішення апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про примусове вселення та зобов'язання не чинити перешкод в користуванні будинком та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом вбачається, що первісний позов було задоволено. Ухвалено вселити ОСОБА_2 та її малолітню дитину ОСОБА_7 в будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зобов'язано ОСОБА_4 та інших осіб, не чинити перешкод ОСОБА_2 та малолітній дитині ОСОБА_7 в користуванні будинком (а.с. 70-73).
На підставі даного рішення, 16 грудня 2016 року ОСОБА_2 разом зі своєю дочкою ОСОБА_7 була вселена в зазначений вище будинок в кімнату площею 16, 5 кв. м для проживання спільно з дружиною позивача ОСОБА_8 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 про встановлення порядку користування будинком та надвірними будівлями і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, первісний позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 повторно визначити жиле приміщення, яке мають право займати ОСОБА_2 і її малолітня дочка ОСОБА_7 в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням норм житлової площі, санітарних правил, моральних засад суспільства, а також враховуючи інтереси всіх осіб, які користуються цим будинком. Встановлено порядок користування вказаним будинком. Зобов'язано ОСОБА_4 та інших відповідачів у даній справі не чинити перешкод ОСОБА_2 і її малолітній дочці ОСОБА_7 у вході на територію згаданого домоволодіння та безпосередньо до будинку, не чинити перешкод ОСОБА_2 , і її малолітній дочці ОСОБА_7 у користуванні визначеним власником будинку жилим приміщенням та приміщеннями загального користування на першому поверсі будинку, а також розташованими на земельній ділянці сараєм Б1 та погребом Б2. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю (а.с. 17-19).
Постановою Волинського апеляційного суду від 24 липня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2019 року в частині вирішення первісного позову було скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 визначити жиле приміщення, яке мають право займати ОСОБА_2 і її малолітня дитина ОСОБА_7 в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено (а.с. 20-24).
Вказаною постановою встановлені обставини, які свідчать про неможливість реального проживання відповідача ОСОБА_2 з дитиною разом у виділеному їй власником будинку ОСОБА_4 жилому приміщенні оскільки у цій же кімнаті проживає дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_8 , з якою в останньої склались неприязні стосунки. Крім того дана кімната перевлаштована власником на приміщення загального користування - столову кімнату.
За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що власником будинку ОСОБА_4 , на виконання рішення суду про вселення ОСОБА_12 , було виділено приміщення, в якому остання не мала можливості проживати, що призвело до порушення її права на користування житлом, як бувшого члена сім'ї власника цього житла.
Крім того з показів свідка ОСОБА_13 та наявних в матеріалах справи письмових доказів - фотографій житлового будинку позивача ОСОБА_4 встановлено, що відповідач ОСОБА_2 29 грудня 2019 року та 13 березня 2021 року намагалась зайти у спірне житло, однак не змогла це зробити, так як хвіртка в огорожі, що навколо будинку позивача була закрита (а.с. 64 - 67).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Підстави втрати членом сім'ї власника житла права користування цим житлом передбачені в частині другій статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).
Отже, врахувавши наведені правові норми матеріального права та встановивши ті обставини, що бувший член сімї власника будинку відповідач ОСОБА_2 не втратила інтерес до цього житла і тривалий час відсутня у ньому з поважних причин, а саме неможливості проживання в одній кімнаті, яку їй надав позивач, спільно з дружиною останнього, з якою у відповідача існують неприязні стосунки, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем підстав для задоволення заявленого ним позову. Докази та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені місцевим судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, оскаржуване судове рішення, на думку колегії суддів, відповідає вимогам закону й підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції і являються суб'єктивним тлумаченням норм матеріального права представником позивача та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваного ним рішення.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, ч. 2 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді