ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.08.2023Справа № 910/7728/23
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Мички Юрія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 3; ідентифікаційний код 43888072)
про стягнення 37 400,00 грн,
Фізична особа-підприємець Мичка Юрій Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" про стягнення заборгованості за договором № 519/Д від 16.03.2022 про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування у розмірі 37 400,00 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.05.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
30.05.2023 від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7725/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.03.2023 між Фізичною особою-підприємцем Мичкою Юрієм Васильовичем (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" (експедитор) укладено договір №519/Д про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування (надалі - договір), у відповідності до п. 1.2 якого експедитор, діючи від свого імені і за плату та за рахунок замовника, залучає перевізника для організації внутрішнього або міжнародного перевезення вантажу, а перевізник зобов'язується доставити вантаж до місця призначення і видати його вантажоодержувачу (уповноваженій особі вантажоодержувача) у відповідності до заявки експедитора, а експедитор зобов'язується оплатити виконане перевезення.
Вимоги по перевезенню зазначаються у разовій заявці, яку експедитор надає перевізнику після узгодження умов кожного окремого перевезення (п. 2.3 договору), яка після підписання і засвідчення печатками сторін є невід'ємною частиною договору і обов'язкова для виконання сторонами (п. 2.7 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість послуг погоджується у додаткових угодах або в заявках до цього договору. Вартість послуг включає в себе перевезення вантажу.
Оплата перевезення перевізнику-резиденту здійснюється у гривнях за курсом НБУ (п. 3.2 договору).
Згідно п. 3.3 договору перевізник направляє електронною поштою чи іншим узгодженим сторонами способом експедитору для оплати оригінали всіх необхідних документів (рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, ТТН або CMR з відмітною від вантажоодержувача та митних органів).
У пункті 3.4 договору сторонами погоджено, що експедитор зобов'язується сплачувати вартість наданих послуг на підставі підписаних актів наданих послуг, та рахунку перевізника, шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок протягом 10 робочих днів з дати одержання оригіналів вказаних документів у п. 3.3.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 08.03.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1 договору).
На виконання умов договору між перевізником та експедитором було затверджено та підписано додаток № 1 до договору - заявку № 80/03 від 21.03.2023 до договору (далі - заявка) на перевезення вантажу - мінеральні добрива в біг-бегах, вага 22 т, за маршрутом с. Городок, Рівненська область - с. Ісківці, Миргородський р-н, Полтавська область, із узгодженням терміну доставки до 23-24 березня 2023 року до місця розвантаження. Також, сторонами було досягнуто згоди, що вартості транспортних послуг за перевезення вантажу, за вказаною вище заявкою, яка складає 1700 грн/т з ПДВ.
Умовами заявки, сторони погодили наступну форму та строки оплати: Оплата 100% по оригіналах документів 3-5 днів. Всі питання по оплатах, акти та рахунки відправляти для перевірки на електронну пошту: irina.inbox@ukr.net, тел. 0679868008, Ірина (бухгалтер). ТТН та оригінали документів відправляти Новою поштою за рахунок відправника: 339 відділення м. Київ, ТОВ «ВВС ЕКСІМ» ЄДРПОУ 43888072, через представника - Ситбулай Анна, тел. НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що обов'язок по відправці оригіналів документів перевізник здійснив, що підтверджується експрес-накладною нової пошти №59000948486838 від 30.03.2023. Документи, а саме: рахунок № 337 від 23.03.2023, акт надання послуг № 336 від 23.03.2023, ТТН № 1 від 22.03.2023, отримані представником ТОВ «ВВС ЕКСІМ» 02.04.2023 року (доказ отримання наявний в матеріалах справи).
Спір у справі виник у зв'язку із твердженнями Фізичної особи-підприємця Мички Юрія Васильовича про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" боргу у розмірі 37 400,00 грн з оплати наданих позивачем послуг по перевезенню вантажу.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Укладений сторонами договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Виконання позивачем своїх зобов'язань за заявкою № 80/03 від 21.03.2023 підтверджується підписаною представниками відправника, водія-експедитора та одержувача товарно-транспортною накладною № 1 від 22.03.2023 та підписаним представниками та скріпленим печатками сторін актом надання послуг № 336 від 23 березня 2023 року на суму 37 400,00 грн з ПДВ.
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підтвердження направлення документів (товарно-транспортної накладної, акта здачі-приймання робіт (надання послуг) Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" позивачем надано суду експрес-накладну Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" №59000948486383 від 31.03.2023 (було надіслано у порядку передбаченому заявкою ) та роздруківку із сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", з якої вбачається, що дані документи були отримані відповідачем 02.04.2023.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" повинне було оплатити виконане позивачем згідно заявки №80/03 від 21.03.2023 перевезення.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів сплати відповідачем за надані Фізичною особою-підприємцем Мичкою Юрієм Васильовичем у березні 2023 року послуги перевезення вантажу згідно договору та спірної заявки вартістю 37 400,00 грн станом на дату розгляду справи Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" суду не надано.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись наведеними нормами господарського процесуального закону, суд приходить до висновку, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" наявна прострочена заборгованість перед Фізичною особою-підприємцем Мичкою Юрієм Васильовичем у розмірі 37 400,00 грн.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг боргу відповідача у розмірі 37 400,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позов Фізичної особи-підприємця Мички Юрія Васильовича підлягає задоволенню у повному обсязі.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС Ексім" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 3; ідентифікаційний код 43888072) на користь Фізичної особи-підприємця Мички Юрія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 37 400 (тридцять сім тисяч чотириста) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 30 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 21.08.2023
Суддя І.О. Андреїшина