Справа № 278/2599/23
21 серпня 2023 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубові О. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки та визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, -
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, у якому просить суд зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню з неї на користь відповідача на підставі наказу Житомирського районного суду Житомирської області від 12.09.2019 року на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.05.2023 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
В обґрунтування позову зазначила, що маючи на утриманні ще одну малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і перебуваючи на обліку як безробітна без отримання допомоги по безробіттю, для неї стало непосильним сплачувати аліменти у розмірі 3200,00 грн щомісячно, що обрахований державним виконавцем виходячи із частини розміру середньої заробітної плати.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 38).
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки судовий наказ про стягнення з позивачки аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ніким у встановленому pаконом порядку не оспорювався та не скасовувався; позивач, як платник аліментів, ще задовго до лютого 2023 року дуже недобросовісно платила аліменти на утримання доньки, а також не цікавилася станом здоров'я дитини. Зазначає, що позивачем не надано суду жодних доказів того, що сім'я позивача перебуває у скрутному матеріальному становищі; посилається на те, що Законом передбачено стягнення по 1/6 частини стягнення аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей для кожної дитини (а.с. 42-45).
Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористалась.
У наданий в ухвалі строк від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, а сторонами не оспорено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Наказом Житомирського районного суду Житомирської області від 12.09.2019 року по справі № 278/2256/19 року з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 48).
На підтвердження сплати аліментів позивачкою надано ряд квитанцій 2021-2023 роки (а.с. 10-30).
У власності ОСОБА_7 перебуває частина будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 32-33).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народилась ОСОБА_4 (а.с. 7).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей, передбачений ч. 2 ст. 51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного Кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 188 СК України, батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.
Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, за змістом ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Разом з тим, ст. 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів лише за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідну правову позицію, висловив і Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №565/2071/19.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли змінився сімейний стан та погіршилося його матеріальне становище чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти в уже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Судом було встановлено, що сімейний стан позивача змінився, вона народила доньку.
З наданих суду доказів вбачається, що при ухваленні судового наказу про стягнення аліментів у наказному провадженні, призначеного для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, з позивача було стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , без урахування наявності інших утриманців у позивача.
З урахуванням викладеного, розмір аліментів підлягає зменшенню з 1/4 частини до 1/6 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є розумним та не суперечить нормам матеріального права, а також буде справедливим балансом щодо захисту прав неповнолітньої дитини.
Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов про зменшення розміру аліментів підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивач ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви не сплачувала судовий збір, посилаючись на приписи пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", яким від сплати судового збору звільняються позивачі за позовом про стягнення аліментів.
Між тим, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Тобто, зазначена норма поширюється на позивачів, з якими проживають діти, в інтересах яких стягуються аліменти.
Позивач ОСОБА_1 проживає окремо від доньки ОСОБА_3 .
Позивач пред'явила позов про зменшення розміру аліментів, які стягуються на утримання доньки ОСОБА_3 .
Тому, на позивача ОСОБА_1 не поширюється дія пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
За змістом ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн).
Відповідно до частин 1 і 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з позивача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь держави необхідно стягнути несплачений судовий збір у сумі 536,80 грн.
У свою чергу з відповідача також підлягає стягненю на користь держави 536,80 грн.
Керуючись ст. ст.141, 166, 180, 181, 188, 192, 197 СК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 15, 16, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 263, 264, 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , на підставі наказу Житомирського районного суду Житомирської області від 12.09.2019 року по справі № 278/2256/19 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_4 , на користь держави судовий збір у сумі 536,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір у сумі 536,80 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. М. Дубовік