Номер провадження: 22-ц/813/6445/23
Справа № 495/3954/22
Головуючий у першій інстанції Прийомової О.Ю.
Доповідач Комлева О. С.
21.08.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2023 року, постановленого під головуванням судді Прийомової О.Ю., повний текст рішення складений 04 травня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про припинення стягнення аліментів та відкликання виконавчого листа, -
У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Білгород-Дністровський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про припинення стягнення аліментів та відкликання виконавчого листа, в якому просив:
- припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття;
- відкликати виконавчий лист Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.01.2013 року у справі № 1505/6821/12 та повернути його стягувачу без виконання;
- стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що відповідно до рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.01.2013 року у справі № 1505/6821/12, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 та стягнуто на користь відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист та направлено до державної виконавчої служби на примусове виконання.
Підставою ухвалення зазначеного судового рішення слугували обставина того, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 на момент звернення відповідачки до суду проживав разом із останньою та перебував на її утриманні.
Разом з тим вже багато років та на даний час син проживає з позивачем в належній позивачу квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач жодних дій щодо утримання дитини не вчиняє. Так само відповідач не цікавиться життям дитини, успіхами в навчанні, його особистими досягненнями, інтересами, потребами.
Поміж тим не дивлячись на таку поведінку відповідача, позивач тривалий час продовжував сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_4 в надії, що відповідач хоч частину грошей витрачатиме на сина.
Неодноразово звертався до відповідача із проханням надавати дитині більше уваги, надавати гроші, купувати одяг тощо.
Однак, відповідач продовжує ігнорувати вказане прохання, чим в першу чергу порушує інтереси сина.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2023року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Припинено стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначених за рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.01.2013 року по справі № 1505/6821/12 з 20 червня 2022 року.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та відмовити ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом в оскаржуваному рішенні не доведено, що син проживає виключно з батьком, судом проігнорована інформація про те, що син не мешкає за місцем проживання, також судом не надана належна оцінка всім наявним доказам у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
В частині відмови у задоволенні позову про відкликання виконавчого листа та повернення його стягувачу без виконання сторонами не оскаржується.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.01.2013 року у справі № 1505/6821/12, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 та стягнуто на користь відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист та направлено до державної виконавчої служби на примусове виконання.
Позивач вказує, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком та знаходиться на його повному утриманні, що підтверджується довідкою про склад сім'ї № 42 від 16.06.2022 року, виданою ОСББ «Сонячна 11».
Відповідач жодних дій щодо утримання дитини не вчиняє. Так само відповідач не цікавиться життям дитини, успіхами в навчанні, його особистими досягненнями, інтересами, потребами.
Поміж тим не дивлячись на таку поведінку відповідача, позивач тривалий час продовжував сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_4 в надії, що відповідач хоч частину грошей витрачатиме на сина.
Неодноразово звертався до відповідача із проханням надавати дитині більше уваги, надавати гроші, купувати одяг тощо.
Однак, відповідач продовжує ігнорувати вказане прохання, чим в першу чергу порушує інтереси сина.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та відкликання виконавчого листа, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За ч. 3 ст.181, ст.183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.
Аналіз частини другої статті 181 СК України свідчить про те, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов'язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.
Таке тлумачення цієї норми міститься також в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно із ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави звільнення від сплати.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.
Правовий аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину або діти проживають із батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов'язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки судом був встановлений факт того, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає разом з батьком, у зв'язку з чим припинив стягнення з позивача аліментів на утримання сина з 20.06.2022 року.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом в оскаржуваному рішенні не доведено, що син проживає виключно з батьком, судом проігнорована інформація про те, що син не мешкає за місцем проживання, також судом не надана належна оцінка всім наявним доказам у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини були предметом перевірки судом першої інстанції, який дав їм належну, повну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні.
Колегія суддів вважає, що викладені доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 21 серпня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова