Дата документу 16.08.2023 Справа № 333/5339/22
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 333/5339/22 Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М.
Провадження №22-ц/807/1356/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
16 серпня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаряПодліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Мартинишина Павла Володимировича на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна, Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Щербина Ганна Юріївна про визнання заповіту недійсним та визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Людмила Сергіївна, Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Щербина Ганна Юріївна про визнання заповіту недійсним та визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру.
В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер , після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема, на належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 є троюрідною сестрою померлого ОСОБА_3 та 19 листопада 2019 року звернулась до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербини Г.Ю. про отримання спадщини, яка перенаправила його заяву до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С., якою 04 листопада 2019 року була заведена спадкова справа № 134/2019 за місцем відкриття спадщини.
Після смерті ОСОБА_3 позивач 19 листопада 2019 року дізналась, що все своє майно він у день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 заповів ОСОБА_4 . Позивач вважає, що заповіт складений з порушенням законодавства щодо процедури його складання і не відображає дійсної волі заповідача, зокрема посилаючись на поганий стан його здоров'я, який з серпня 2019 року значно погіршився, тому вважає, що на час посвідчення ним заповіту психічний та фізичний стан здоров'я ОСОБА_3 був таким, що позбавляє його можливості здійсними вільне волевиявлення, розуміння значення своїх дій та вчинків, значення факту того, що фактично відбулось і наслідки вчинення.
Оскільки заповіт на ім'я ОСОБА_4 порушує її право на отримання спадщини після померлого ОСОБА_3 , позивач заявила позовну вимогу про визнання недійсним заповіту, посвідченого 30 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г.Ю. та зареєстрований в реєстрі за номером 981, 982, за змістом якого ОСОБА_3 заповідає належне йому майно ОСОБА_4 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія та номер 1540 від 14 листопада 2022 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору та інші судові витрати при їх наявності згідно наданих платіжних документів.
Під час розгляду справи, 08 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Запорізького районного суду Запорізької області із заявою про забезпечення позову у цивільній справі № 333/5339/22 в порядку ст.ст.149-150 ЦПК України.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 поданий позов до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним. ОСОБА_2 зазначила, що на цей час виникла нагальна потреба у накладенні арешту на спадкове майно, яке відповідачка ОСОБА_1 оформлює та реалізовує, незважаючи на знаходження справи про визнання заповіту недійсним на розгляді у суді.
Зокрема, позивачка зазначила, що за життя ОСОБА_3 належало майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
24 листопада 2022 року позивачці стало відомо, що ОСОБА_1 , оформила спадщину за цим оспорюваним заповітом на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , а 13 грудня 2022 року продала зазначену квартиру ОСОБА_7 , ввівши нотаріуса в оману, зазначивши у договорі про відсутність судових справ про відчуження майна. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С за № 598. Зазначені свідоцтво про право на спадщину та договір купівлі-продажу оспорюється в межах цивільної справи Комунарського районного суду м. Запоріжжя № 333/5856/22.
На даний час ОСОБА_1 , має намір оформити право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . У разі вчинення ОСОБА_1 дій з продажу спірного майна, рішення суду за її позовом не можливо буде виконати, а тому позивачка буде фактично позбавлена права отримати спадкове майно. Зазначила, що на цей час арешт на зазначений будинок не накладений, у ОСОБА_1 не має перешкод для розпорядження спадковим майном, на яке претендує позивачка, тому вона вимушена звернутися до суду із заявою про забезпечення позову.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила суд накласти арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_2 із забороною здійснювати оформлення спадщини на нього та його відчуження будь-яким способом. Ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову невідкладно звернути до виконання та видати її копію заявнику або її представнику.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 333/5339/22 задоволено частково.
Забезпечено позов, шляхом накладення арешту (заборону відчуження) на майно, яке належало за життя ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме на 7/8 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 7427693) та заборонити вчинення щодо нього будь-яких реєстраційних дій, здійснювати оформлення спадщини та його відчуження будь-яким способом до набрання рішенням законної сили. Зазначено, що ухвала суду виконується негайно. Строк пред'явлення ухвали до виконання 10 травня 2023 року.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , представник, адвокат Мартинишин Павло Володимирович, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2023 рокуі ухвалити нове рішення про відмову в забезпеченні позову у цій справі. Судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на позивача ОСОБА_2 .
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 в цілому належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . На момент постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 не мала жодного наміру відчужувати майно, на яке був накладений арешт по данній справі так як вона не набула права власності на вказане майно, та не отримала свідоцтво про спадщину, про що свідчить відповідна постанова приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С. від 09 грудня 2022 року про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за оскаржуваним заповітом.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що між сторонами у справі існує спір, тому є підстави припускати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову, оскільки після подання цього позову про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 14 листопада 2022 року оформила частину спадщини, а саме отримала свідоцтво про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 13 грудня 2022 року та продала її.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштового відправлення, судової повістки (т.2 а.с.43-48) до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Від представника ОСОБА_1 , адвоката Мартинишина П.В. надійшла заява про розгляд справи без їх участі просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2023 року та прийняти нове судове рішення про відмову у забезпеченні позову, судові витрати покласти на ОСОБА_2 .. Від приватного нотаріуса Щербини Г.Ю. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності ( т. 2 а.с. 58-62).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України - неявка сиорін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Мартинишина П.В. про розгляд справи за їх відсутності, апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю абюо частково і ухвалити у відповідні й чатині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи: порушення норсм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборону відчуження) на майно, яке належало за життя ОСОБА_3 , а саме на 7/18 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та забороною вчинення щодо нього будь-яких реєстраційних дій, здійснювати оформлення спадщини та його відчуження будь-яким способом до набрання рішення законної сили, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З таким висновком не погоджується апеляційний суд виходячи з наступного.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання недійсним заповіту, посвідченого 30 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г.Ю. та зареєстрований в реєстрі за номером 981, 982, за змістом якого ОСОБА_3 заповідає належне йому майно ОСОБА_4 . Визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія та номер 1540 від 14 листопада 2022 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Подаючи заяву про забезпечення позову, позивачка мотивувала необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтованим припущенням, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки за життя ОСОБА_3 належало майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
24 листопада 2022 року позивачці стало відомо, що ОСОБА_5 , будучи достовірно обізнаною про знаходження в провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя цивільної справи № 333/5339/22 за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від імені ОСОБА_3 , оформила спадщину за цим оспорюваним заповітом на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , а 13 грудня 2022 року продала зазначену квартиру ОСОБА_7 , ввівши нотаріуса в оману, зазначивши у договорі про відсутність судових справ про відчуження майна. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С за № 598. Зазначені свідоцтво про право на спадщину та договір купівлі-продажу оспорюється в межах цивільної справи Комунарського районного суду м. Запоріжжя № 333/5856/22 (т. 1 а.с. 200-204).
На даний час ОСОБА_1 , має намір оформити право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачка вважає, що у разі вчинення ОСОБА_1 дій з продажу спірного майна, рішення суду за її позовом не можливо буде виконати, а тому позивачка буде фактично позбавлена права отримати спадкове майно. Зазначила, що на цей час арешт на зазначений будинок не накладений, ОСОБА_1 не має перешкод для розпорядження спадковим майном, на яке претендує позивачка, на власний розсуд, тому вона вимушена звернутися до суду із заявою про забезпечення позову.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обгрунтовнихз підстав для вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборону відчуження) на майно, яке належало за життя ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме на 7/8 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та заборонити вчинення щодо нього будь-яких реєстраційних дій, здійснювати оформлення спадщини та його відчуження будь-яким способом до набрання рішенням законної сили, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру, тобто з немайновою вимогою.
На момент звернення до суду з позовом у цій справі та із заявою про забезпечення позову, 7/8 частин будинку, на який просить накласти арешт позивачка та заборону вчиняти щодо нього будь-які реєстраційні дії, здійснювати оформлення спадщини та його відчуження, власником частини цього будинку є спадкодавець ОСОБА_3 , зазначена частина будинку входить до спадкового майна, а спадкоємцем за заповітом після померлого ОСОБА_3 указаної частини будинку є ОСОБА_1 .
Позовних вимог, пов'язаних з наслідками недійсності оспорюваного правочину, ОСОБА_2 не заявила.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 646/5878/20, провадження № 61-2564св21, зроблено правовий висновок, що вимоги про припинення та недійсність правочинів полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому та не залежить від наявності у позивача власності на житловий будинок. За вказаних обставин, вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони на відчуження предмета договору іпотеки не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19, провадження № 61-11744св20, за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18, провадження № 61-7591св19.
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 263/4484/18 (провадження № 61-40585св18) зазначено, що позивач просив визнати недійсними договори позики без застосування правових наслідків недійсності цих правочинів, тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру. Таким чином, запропонований заявником вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами та не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі.
За фактичних обставин у цій справі, враховуючи, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб у межах розгляду цієї справи не забезпечить реального та ефективного виконання можливого судового рішення (якщо його буде ухвалено на користь позивачки), оскільки таке рішення не підлягатиме примусовому виконанню, суд першої інстанції дійшли помилкових висновків про задоволення заяви ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про нотаріат» N 3425-XII, 02.09.1993 за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом. Законами України можуть бути встановлені також інші підстави для відкладення або зупинення вчинення нотаріальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі постанови про відмову вчинення нотаріальних дій від 09 грудня 2022 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л.С. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим Щербиною Г.Ю., приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області, 30 жовтня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 981, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зв'язку з наявністю в матеріалах спадкової справи заяви ОСОБА_2 про звернення її до суду про визнання заповіту від 30 жовтня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за № 981 від імені спадкодавця ОСОБА_3 недійсним. 05 грудня 2022 року від Комунарського районного суду м. Запоріжжя отримане повідомлення про надходження позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Тобто, на момент постановлення оскаржуваної ухвали відповідачка ОСОБА_1 не мала жодного наміру відчужувати майно, на яке було накладено арешт судом першої інстації по даній справі, так як вона не набула права власності на вказане майно, та не отримала свідоцтво про право на спадщину, а у вчинення нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 жовтня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області, зарестрованого у реєстрі за № 981, який у цій справі є предметом спору щодо визнання його недійсним, відмовлено, у зв'язку із знаходженням зазначеної справи у суді.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, помилково задовольнив заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 7/18 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та заборони вчинення реєстраційних дій щодо відчуження нерухомого майна, здійснювати оформлення спадщини до закінчення розгляду справи № № 333/5339\22, оскільки предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі, а у разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, а тому суд помилково вважав, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено порушення норм процесуального права щодо задоволення заяви про забезпечення позову, ухвала Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з пунком 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, апеляційний Суд вважає за необхідне апелдяційну скаргу задовольнити, судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у забезпеченні позову.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахування сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 536, 80 грн, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 536, 80 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Мартинишина Павла Володимировича задовольнити .
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2023 року скасувати.
Пийняти нове судове рішення.
У забезпеченні позову ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536, 80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 21 серпня 2023 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.