Справа №589/2848/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1190/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Розбій
Іменем України
26 липня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 589/2848/21 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7. на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки розгляд клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відбувся незаконним складом суду.
У Шосткинському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК, розгляд якого по суті не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою у зв'язку з наявними ризиками, передбаченими п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2023 строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою був продовжений до 24:00 11.08.2023 включно. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу і просили скасувати ухвалу суду, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Зокрема, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК; за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування; за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців; копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення (ч. 1-3 ст. 331 КПК). При цьому порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК).
Завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), яка у даному конкретному випадку визначається і регламентується положеннями глави 18 КПК, зокрема ст. 176-213 цього Кодексу.
Так, відповідно ч. 1, 4, 5 ст. 199 КПК, прокурор має право подати клопотання про продовження строку тримання під вартою не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, а суд зобов'язаний розглянути це клопотання до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а згідно ч. 1 ст. 193 цього Кодексу розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, обвинуваченого, його захисника.
Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом, а суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 1-2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства, а згідно ч. 1 ст. 7 цього Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно закону, що також закріплено і в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК), а суд першої інстанції - це місцевий загальний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження (п. 22 ч. 1 ст. 3 КПК). При цьому в кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими КПК (ч. 1 ст. 30 КПК), а згідно ч. 1 ст. 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється суддею одноособово, крім випадків, передбачених ч. 2, 3 та 12 цієї статті.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, у тому числі верховенству права, законності та доступу до правосуддя (ч. 1 ст. 7 КПК), при цьому кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ст. 21 КПК). У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).
ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 пп. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 пп. 5.4 п. 5).
Відповідно ч. 3 ст. 35 КПК, визначення судді (запасного судді, слідчого судді), а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретного провадження здійснюється ЄСІТС під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом випадковості та в хронологічному порядку з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, заборони брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядженням, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або судді-доповідача для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з ЄСІТС, крім випадків, установлених законом.
Разом з тим, ігноруючи зазначену норму закону, та посилаючись на абз. 5 п. 20-5 розділу ХІ Перехідних положень КПК, питання про продовження запобіжного заходу було вирішено не судом, в провадженні якого знаходиться судова справа про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК, як це передбачає ст. 331 КПК, а слідчим суддею цього суду, хоча прокурором були дотримані вимоги ст. 199 КПК щодо п'ятиденного строку подання до суду відповідного клопотання про продовження строку тримання під вартою, не навівши у своєму рішенні достатніх мотивів і обґрунтувань щодо неможливості розгляду вказаного клопотання прокурора судом у визначеному на підставі ст. 35 КПК складі, що перешкодило ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення. При цьому п. 20-5 розділу ХІ Перехідних положень КПК був введений у дію законодавцем виключно з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, і передбачав певні особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження.
Зокрема, у разі неможливості у визначений КПК строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абз. 6 цього пункту.
Так, в Шосткинському міськрайонному суді Сумської області тривалий час знаходиться на розгляді кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК, розгляд якого по суті не завершений. На підставі ч. 3 ст. 35 КПК, суддею-головуючою для розгляду цього кримінального провадження під час реєстрації відповідних матеріалів була визначена суддя міськрайонного суду ОСОБА_11 .
12.06.2023 в межах судового розгляду цього кримінального провадження від прокурора надійшло чергове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки строк дії попередньої ухвали цього суду щодо тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 спливав 18.06.2023, а розгляд якого 13.06.2023 на підставі абз. 5 п. 20-5 розділу XI «Перехідних положень» КПК здійснив слідчий суддя суду першої інстанції ОСОБА_1 .
Суддя-головуюча у кримінальному провадженні ОСОБА_11 у необхідний для вирішення питання про продовження запобіжного заходу час (до закінчення дії попередньої ухвали суду) знаходилась у відпустці, починаючи з 12.06.2023 до 07.07.2023 (підстава наказ № 21 від 02.06.2023), що виключало можливість розгляду клопотання прокурора іншим, у тому числі і слідчим, суддею цього суду, ураховуючи при цьому положення ст. 331 КПК і п. 20-5 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ст. 370 КПК).
Прийняття суддею необґрунтованого та невмотивованого рішення є безумовною підставою для його скасування через порушення норм процесуального права, оскільки право на отримання належним чином умотивованого судового рішення є процесуальним елементом і складовою «права на справедливий суд», гарантованого ст. 6 Конвенції та національним законодавством України, які містить гарантії справедливого судочинства. «Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).
Законним є рішення, ухвалене перш за все компетентним судом, а критерії визначення складу суду, повноважного на розгляд кримінального провадження, встановлені ст. 31 КПК.
Таким чином, ухвалу не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, оскільки при її постановленні суддею/слідчим суддею були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення та які тягнуть за собою безумовне (у будь-якому разі) скасування цього судового рішення згідно п. 3 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК, так як судове рішення ухвалено незаконним складом суду.
Після скасування ухвали суду колегія суддів вважає за необхідне здійснити розгляд клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ч. 3 ст. 407, 422-1 КПК).
Так, суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін (ч. 2, 4 ст. 422-1 КПК).
Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 переданий до суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і користується відповідними правами.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Мають місце заявлені у клопотанні прокурора ризики того, що обвинувачений через тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення у цьому випадку має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений можуть ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від органів досудового розслідування і суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та інше». Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). Тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами, зокрема, з огляду на обставини вчинення злочину, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
При встановленні ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків, необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від цих осіб, а саме після направлення обвинувального акта до суду показання отримуються на стадії судового розгляду усно шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні усіма сторонами кримінального провадження (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). У зв'язку з цим, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею у порядку ч. 4 ст. 95 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілих та свідків, також існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при первинному зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом безпосередньо в судовому засіданні, надання їм оцінки у нарадчій кімнаті.
Враховуючи кількість епізодів, характер попередніх судимостей ОСОБА_7 та той факт, що на розгляді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області перебувають ще й інші обвинувальні акти відносно останнього за фактом вчинення ним тяжких злочинів проти власності та злочину проти життя та здоров'я особи, що свідчить про те, що ОСОБА_7 продовжує свою злочинну діяльність, та, перебуваючи на свободі, може і на далі вчиняти корисливі злочини, здобуваючи собі, як ніде не працююча особа, засоби для існування, а тому обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Вирішуючи питання про ув'язнення, колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, то після скасування ухвали суду колегія суддів вважає необхідним постановити нову ухвалу, якою продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7. задовольнити частково.
Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 13.06.2023 відносно обвинуваченого ОСОБА_7 скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу.
Клопотання прокурора ОСОБА_12 задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24:00 11.08.2023 включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Шосткинської окружної прокуратури ОСОБА_12 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4