Справа №592/4103/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/920/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
Іменем України
24 липня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 592/4103/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2023, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Суми, зареєстрована та фактично проживає: АДРЕСА_1 , раніше судима
визнана винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок суду в частині призначення покарання і визначить ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, оскільки вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 01.03.2021, змінений ухвалою Сумського апеляційного суду від 03.10.2022, та вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2023 повинен виконуватись самостійно. Вимоги обгрунтовує тим, що суд призначив її підзахисній занадто суворе покарання та неправильно застосував норми матеріального права при призначенні остаточного покарання. ОСОБА_7 вину визнала у повному обсязі, розкаялася у вчиненому, сприяла розкриттю злочинів, частково відшкодувала заподіяну злочином шкоду, цивільний позов визнала, однак через складні життєві обставини не змогла реально відшкодувати збитки. Обвинувачена має доньку, онуку, яким допомагає, та матір похилого віку, яка хворіє та потребує її допомоги. Крім того, суд неправильно застосував ст. 71 КК при призначенні остаточного покарання, оскільки злочини за цим вироком вчинені нею до ухвалення судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому суд мав постановити рішення про самостійне виконання кожного з вироків.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2023 ОСОБА_7 визнана винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК, і їй призначене покарання у виді трьох місяців арешту. На підставі ст. 71 КК, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 01.03.2021, зміненим ухвалою Сумського апеляційного суду від 03.10.2022, та призначене ОСОБА_7 остаточне покарання у виді одного року двох місяців позбавлення волі. Стягнуто на користь держави процесуальні витрати в сумі 1005,21 грн, на користь ОСОБА_12 1454 грн на відшкодування майнової шкоди.
Згідно вироку, 09.03.2021 о 12:22 ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ФОП ОСОБА_13 в АДРЕСА_2 , повторно, таємно викрала майно загальною вартістю 564 грн. 10.06.2021 у період часу з 15:58 до 16:02 ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні магазину № 71 ТЦ «Євробазар» по вул. Засумська, 2 в м. Суми, повторно, таємно, викрала належне ФОП ОСОБА_12 майно вартістю 1454,00 грн.
Будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду обвинувачена ОСОБА_7 до суду апеляційної інстанції не з'явилась, з клопотанням про відкладення судового розгляду не зверталась, тому колегія судів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги захисника у відсутність обвинуваченої, що не суперечать вимогам ч. 4 ст. 405 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_9 , яка підтримала свою апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, так як вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Так, у ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При визначенні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
Таким чином, при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчинених останньою кримінальних правопорушень, особу винної, яка раніше неодноразово судима, за місцем мешкання характеризується посередньо, офіційно не працює, проживає разом з матір'ю похилого віку, яка хворіє, онукою та донькою, яка на момент вчинення злочину була неповнолітньою, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, обставини, що обтяжують покарання відсутні, й дійшов цілком обґрунтованого висновку про призначення покарання у виді арешту у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК, яке є мінімальним і на переконання колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. При цьому визначене судом покарання не потягло за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 вину визнала, розкаялася у вчиненому, сприяла розкриттю злочинів, має доньку, онуку, яким допомагає та матір похилого віку, яка хворіє та потребує її допомоги, хоча і мають місце, але враховані судом першої інстанції при призначенні покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 185 КК.
Оскільки визначене судом першої інстанції покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_7 покарання є необхідним й достатнім для її виправлення і попередження нових злочинів, а будь-яких законних підстав для призначення їй покарання із застосуванням положень ст. 69 КК колегією суддів не встановлено, незважаючи на наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, але які істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення.
Не заслуговують на увагу колегії суддів і доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 71 КК при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому згідно правової позиції Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.06.2020 у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18), визначення законодавцем більш суворих правил призначення основного покарання за сукупністю вироків, обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки, продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягання виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком. Тому відповідно до закону, суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що злочини, за які ОСОБА_7 засуджена вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2023, вчинені останньою 09.03.2021 та 10.06.2021, тобто після постановлення вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 01.03.2021, яким її з урахуванням ухвали Сумського апеляційного суду від 03.10.2022 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до одного року одного місяця позбавлення волі зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК, покарання за яким обвинуваченою не відбуте.
За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував ст. 71 КК та призначив ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків, оскільки обвинувачена вчинила нові злочини після постановлення попереднього вироку, тому доводи захисника про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 71 КК є необгрунтованими.
Підстав для зміни чи скасування вироку, колегією суддів не встановлено, тому вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2023 відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу її захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4