ІМЕНЕМ УКрАЇНи
Справа № 495/1462/22
№ провадження 2/495/479/2023
02 серпня 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Красовській А.О.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 : адвоката Павленка В.С.
представника відповідача ОСОБА_2 : адвоката Гетманченка І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/1462/22
за позовом ОСОБА_1
до ФОП ОСОБА_2
про стягнення заборгованості по заробітній платі,
17.03.2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі(а.с.1-4).
Так, позивач просить суд стягнути на її користь з ФОП ОСОБА_2 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 :
- заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року в розмірі 26 000 грн.;
- середній заробіток за весь час затримки з квітня 2019 року по теперішній час в розмірі 234 тис. грн;
- моральну шкоду в розмірі 260 000 грн.
Адвокат Павленко В.С. в інтересах ОСОБА_1 надав суду 14.07.2023 року письмові пояснення в останній редакції, відповідно до яких уточнив позовні вимоги, а саме просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки з квітня 2019 року по теперішній час в розмірі 341 700 грн. та судовий збір у сумі 4 940 грн. (а.с.242).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач займається підприємницькою діяльністю з роздрібної торгівлі молочними продуктами в молочному корпусі міського ринку, де позивач з 05.11.2018 року по 04.03 2019 року працювала у відповідача реалізатором молочної продукції. Позивачка, з 04.03.2019 року перебувала на стаціонарному лікувальному режимі та повинна була приступити до роботи 08.03.2019 року, але були вихідні дні (08.03.2019 року, 09.03.2019 року та 10.03.2019 року). Потім, з 11.03.2019 року позивач перебувала на амбулаторному лікувальному режимі, а з 21.03.2019 року відповідач не допустила її до роботи, звільнила з займаної посади та не виплатила заробітну плату іналежні виплати на день звільнення. Після чого, позивач звернулася зі скаргою до Головного управління Держпраці в Одеській області та згідно із Актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, №ОД430/1663/АВ визначені відповідні порушення трудового законодавства.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2023 року прийнято до свого провадження цивільну справу № 495/1462/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі. По справі призначено судове засідання в порядку спрощенного позовного провадження(а.с.168-169).
02.05.2022 року та 03.05.2023 року від відповідача - ФОП ОСОБА_2 надійшли відзиви на позовну ОСОБА_1 , відповідно до яких відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі у повному обсязі з наступних підстав.
Так, відповідач зазначила, що з позовної заяви ОСОБА_1 та доданих документів вбачається, що між сторонами по справі не укладався жодний письмовий трудовий договір, доказів на укладення усного трудового договору між сторонами також надано не було. Таким чином заявлені позивачем вимоги є передчасними та безпідставними, без попереднього розгляду питання про встановлення факту перебування сторін по справі у трудових правовідносинах, що взагалі заявлено не було.
Як на доказ для доведення факту перебування позивача та відповідача у трудових відносинах, а саме з 05.11.2018 року по 04.03.2019 рік, що є єдиною підставою для набуття позивачем права на оплату праці та застосування наслідків її несвоєчасної оплати, позивач посилається на складений Головним управлінням Держпраці в Одеській області акт №ОД430/1663/АВ від 27.03.2019 року інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю.
Так, позивач вказує, що на арк. 17 Акту наведений перелік, допущених відповідачем порушень трудового законодавства, однак, доводи позивача про те, що даний акт є беззаперечним доказом перебування сторін у трудових правовідносинах та порушення відповідачем трудового законодавства є хибними. Дії службової особи щодо включення до акту певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Заперечення, зауваження до акту перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акту. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася.
Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а саме постанова про накладення штрафу за результатами перевірки ФОП ОСОБА_2 , посадовими особами інспекції Держпраці не було винесено щодо останньої постанови про накладення штрафу, що свідчить про відсутність встановлення в діях суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Тому посилання позивача на Акт інспекційного відвідування фізичної особи, як на основний доказ перебування сторін у трудових правовідносинах та порушення відповідачем трудового законодавства с помилковим, оскільки викладені в акті перевірки відомості не с беззаперечним доказом вини особи в порушенні вимог законодавства про працю, та підлягають перевірці.
Крім цього, сам факт вчинення порушення трудового законодавства лише зі слів фізичних осіб, без підтвердження викладених фактів причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями.
Також, відповідач зазначила, що в разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стосовно моральної шкоди відповідач зазначила, що позивачем ОСОБА_1 не додано до суду ані доказів, ані обґрунтування у чому саме полягає начебто заподіяна їй моральна шкода та заявлений розмір моральної шкоди не відповідає правовим засадам розумності та справедливості (а.с.31-38, 44-47).
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Павленко В.С. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також наданні письмові пояснення. Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року; середній заробіток за весь час затримки з квітня 2019 року по теперішній час; моральну шкоду, у сумі, яка зазначена в письмових пояснень та судові витрати.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Гетманченко І.С. у судовому засіданні з позовними вимогами ОСОБА_1 не погодився, з підстав викладених у відзивах на позовну заяву. Зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі є надуманими, необгрнутованими, недоведеними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Пояснив, що не доведено факт того, що позивач та відповідач перебували у трудових правовідносинах, оскільки Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася. Тобто, на думку представника відповідача, акт перевірки відповідача - ФОП ОСОБА_2 не є належним та допустимим доказом про наявність трудових відносин між сторонами. Просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
Розглянувши позовну заяву та відзиви на неї, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, відповідач займається підприємницькою діяльністю з роздрібної торгівлі молочними продуктами в молочному корпусі міського ринку.
За твердженням позивача - ОСОБА_1 , з 05.11.2018 року по 04.03.2019 року вона працювала у відповідача - ФОП ОСОБА_2 реалізатором молочної продукції. З 04.03.2019 року вона перебувала на стаціонарному лікувальному режимі, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЦ №816036 (а.с.9). 08.03.2019 року вона повинна була приступити до роботи, але були вихідні дні (08.03.2019 року, 09.03.2019 року та 10.03.2019 року), а з 11.03.2019 року вона перебувала на амбулаторному лікувальному режимі та повинна була вийти на роботу 21.03.2019 року. 21.03.2019 року відповідач до роботи її не допустила та звільнила із займаної посади, не сплативши заробітну плату та усі належні її суми в день звільнення.
У зв'язку з цим, позивач звернулася зі скаргою до Головного управління Держпраці в Одеській області, яка 27 березня 2019 року за результатами проведеної перевірки склала Акт №ОД430/1663/АВ інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю (а.с.6-8).
Позивач зазначила, що на аркуші 17 вказаного вище Акту наведений перелік допущених відповідачем порушень трудового законодавства, а саме: трудовий договір в письмовій формі не укладено; вона була допущена до роботи без укладання трудового договору; про виниклі трудові відносини відповідач не поставила до відома Державну фіскальну службу; відповідач не забезпечила бухгалтерський облік витрат на оплату праці; заробітна плата за виконану роботу відповідачем не виплачена.
Зі складеним Актом відповідач погодилась, про що свідчить її підпис , але на теперішній час не виплатила всі належні суми при звільненні.
Таким чином, позивач вказує, що відповідач не платила їй заробітну плату за час роботи, не виплатила належні її при звільненні суми і не виплатила станом на сьогодні середній заробіток за весь час затримки вказаних виплат.
Для розрахунку заборгованості з виплати заробітної плати позивачем застосовано розмір мінімальної заробітної плати, який станом на сьогодні складає 6500 грн. за місяць. Час роботи у відповідача складає 4 (чотири) місяці з листопада 2018 року по березень 2019 року, таким чином заборгованість по заробітній платі складає 26 000 тис. грн.
Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки, а саме з 21.03.2019 року з врахуванням трьох місяців 2023 року складає 234 000 тисячі.
Крім цього, позивач вважає, що відповідач причинила її моральні страждання. А саме душевні хвилювання, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, у приниженні її честі та гідності, а також ділової репутації фізичної особи. Також відсутноість коштів на харчування, на придбання одягу та інших необхідних для життя потреб, у зв'язку з невиплатою відповідачем заробітної плати, що призвело до моральних страждань, які вона оцінює у ромірі в розмірі 260 000 грн.
Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідною позовною заявою до суду.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України. При цьому, Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.
Згідно із ст.2 КЗпП України, право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту - (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема, виконання працівником обов'язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством. також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків. Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку. забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц, від 24 листопада 2021 року у справі No361/3422/19.
Відповідно до ст. 117 КЗпПУ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З викладених норм права вбачається, що для вирішення заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати перш за все необхідно встановити наявність перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах.
Відповідно до діючого законодавства, Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, тобто Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а саме постанова про накладення штрафу.
Згідно із ст.259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 2 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні фізичні особи підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та податків у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Між тим, за результатами перевірки відповідача - ФОП ОСОБА_2 , посадовими особами інспекції Держпраці не було винесено щодо останньої постанови про накладення штрафу, що свідчить про відсутність встановлення в діях суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Таким чином, посилання позивача на Акт інспекційного відвідування фізичної особи МОД430/1663/АВ, як на основний доказ перебування сторін у трудових правовідносинах та порушення відповідачем трудового законодавства є безпідставними, оскільки викладені в акті перевірки відомості не с беззаперечним доказом вини особи в порушенні вимог законодавства про працю та підлягають перевірці. Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, що відображено також в Постанові КАС ВС від 21.08.2020 року у справі № 822/1037/18.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року, якою затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати» - середньомісячна заробітна плата час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто що передують дню звільнення працівника, яке згодом визнано незаконним.
Відповідно до п.8 Порядку №100, середньоденна заробітна плата працівника визначається діленням суми заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
При цьому, згідно із пунктом 5 наведеного вище Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величин для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.
В ході судового розгляду та матеріалами справи встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не доданого жодного належного та допустимого доказу, що вона перебувала в офіційних трудових відносинах з відповідачем, у період часу з листопада 2018 року по березень 2019 року, а також не доведено факт порушення відповідачем трудового законодавства відносно неї.
Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, не є основним доказом перебування у трудових правовідносинах позивача і відповідача, оскільки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а саме постанова про накладення штрафу.
Так, встановлено, що за результатами перевірки відповідача - ФОП ОСОБА_2 , посадовими особами інспекції Держпраці не було винесено щодо останньої постанови про накладення штрафу, що свідчить про відсутність встановлення в діях суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що свідчить проте, що посилання позивача на такий акт, як доказ існування трудових відносин між нею та відповідачем є хибним.
Таким чином, суд взагалі не вбачає належних відповідно до діючого трудового законодавства доказів, які б свідчили про наявність трудових правовідносин між позивачем та відповідачем, та як наслідок відсутні будь-які порушення трудового законодавства з боку відповідача, а обґрунтування позовних вимоги не знайшло свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні в ході судового розгляду.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про не обґрунтованість та недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, у зв'язку з чим такий позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.43 Конституції України, ст.ст. 15-16 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 21, 24, 117, 259, 265 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 2, 3, 81, 267, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.
Суддя В.В. Мишко