17 серпня 2023 року
справа №380/6489/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Брильовського Р.М.
секретар судового засідання Ізьо М.І.
за участю:
представника позивача - Карпюк Л.В.
представників відповідача - Штефана Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в режимі відео конференції справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб військової частини № НОМЕР_2 , яка полягає у нерозгляді поданого 24.03.2023 року військовослужбовцем ОСОБА_1 рапорту від 22.03.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та зобов'язати уповноважених осіб військової частини № НОМЕР_2 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 22.03.2023 р. поданого 24.03.2023 р. відповідно до абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 березня 2023 року був поданий рапорт від 22.03.2023 до військової частини НОМЕР_1 та Генерального штабу Збройних сил України про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи. Рапорт був поданий з дотриманням вимог законодавства, документи, які подані разом з рапортом, нотаріально завірені. Позивач бажає звільнитися від проходження служби на підставі абз. 6 підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232- XII. Позивач стверджує, що документи не розглянуті належним чином, тому вважає відмову у звільненні з лав Збройних сил України протиправною, необгрунтованою, безпідставною, незаконною та такою, що істотно порушує його права. Позивач не знаю чи його рапорт взагалі розглядався керівником в/ч. Просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 04 квітня 2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 11 липня 2023 року суд перейшов із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 11 липня 2023 року суд задовольнив клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та вирішив провести судове засідання 01 серпня 2023 року о 09 год. 25 хв. в режимі відеоконференції за участю представника відповідача з використанням власних технічних засобів.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, якому зазначив, що бездіяльність є істотно відмінною формою протиправної поведінки, яка полягає у не вчиненні суб'єктом владних повноважень дій. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач мав би довести обов'язок Відповідача розглянути рапорт та не вчинення цієї дії у визначений законом строк. Позивач в обгрунтування своїх вимог говорить виключно про відмову у звільненні. Частина вимоги яка сформульована як «відмова від звільнення» в прохальній частині позовної заяви жодним логічним чином не пов'язана з основним текстом вимоги. Позивач надав докази того, що він є пасинком особи з інвалідністю 1 групи та що вони проживають в одному приміщенні; що він доглядав свого вітчима раніше; та що дружина інваліда - мати заявника перебуває за кордоном. Позивач не надав доказів відсутності у вітчима інших дітей, братів, сестер чи інших близьких родичів. За таких обставин вимога «визнати бездіяльність уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді рапорту та відмові від звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 6 пп. г) п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є необгрунтованою. Вимога щодо зобов'язання Відповідача звільнити Позивача є безумовним втручанням в дискреційні повноваження Відповідача. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
24 березня 2023 року позивач подав рапорт від 22.03.2023 до військової частини НОМЕР_1 та Генерального штабу Збройних сил України про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи на підставі абз. 6 підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232- XII. До рапорту позивач долучив документи, які були нотаріально завірені.
Примірник рапорту від 22.03.2023 після його підписання безпосереднім керівником позивача, командиром розвідувальної роти ОСОБА_2 , був поданий 24.03.2023 ОСОБА_1 до юриста по стройовій частині.
Вважає відмову у звільненні з військової служби незаконною та протиправною у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Нормами ст.65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч.1 ст.1 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до пункту 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Приписами пункту 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний Статут). Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Згідно з пунктом 115 Дисциплінарного Статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Суд зазначає, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Разом з тим, спеціальне законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби не містить положень щодо порядку та строку розгляду рапортів військовослужбовців.
Приписами статті 20 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,-звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі Інструкція № 735).
Положення Інструкції №735 в частині вимог до звернення та термінів розгляду звернень повністю кореспондуються з вимогами Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008): « 233. Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.».
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Частиною 2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008) визначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), здійснюється командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Суд встановив, що 24 березня 2023 року позивач подав рапорт від 22.03.2023 до військової частини НОМЕР_1 та Генерального штабу Збройних сил України про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами, а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи на підставі абз. 6 підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232- XII. До рапорту позивач долучив документи, які були нотаріально завірені.
Примірник рапорту від 22.03.2023 після його підписання безпосереднім керівником позивача, командиром розвідувальної роти ОСОБА_2 , був поданий 24.03.2023 ОСОБА_1 до юриста по стройовій частині.
Відповідач не надав позивачу та суду жодних доказів щодо розгляду рапорту позивача від 22.03.2023.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Відповідно до пункту 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Відтак, військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця ОСОБА_1 зобов'язана протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому суд не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду також доказів та не вказав причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд рапорту позивача в межах строків та відповідно до чинного законодавства.
Застосовуючи вищевказані положення законодавства до обставин справи суд зазначає, що рапорт як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань. Такий строк визначено в п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України як загальний строк для опрацювання документів, які були зареєстровані військовою частиною. За обставин цієї справи відповідач факт отримання рапорту визнав, підстав його не опрацювання не вказав.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання уповноважених осіб військової частини № НОМЕР_2 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 22.03.2023 поданого 24.03.2023 відповідно до абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» суд зазначає, що вона не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, Суд зазначає, що він має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відповідач не обґрунтував неможливість розгляду рапорту позивача. При цьому, суд зауважує, що при вирішенні цієї справи не надається правова оцінка підставам звільнення позивача з військової служби та обґрунтованості рапорту позивача від 22.03.2023 року як такого, в т.ч. наявності підстав для його задоволення, оскільки ці питання перебувають у компетенції військової частини.
Оскільки рапорт позивача від 22.03.2023 відповідач взагалі не розглянув та відповідних доказів суду щодо його розгляду не надав, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 22.03.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та надати письмову відповідь згідно з п.п.112, 115 Статуту Збройних Сил України і ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не надав жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що складений позивачем рапорт від 22.03.2023 відповідачем розглянуто.
Отже щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, то за встановлених фактичних обставин справи суд не бачить підстав підміняти командування військової частини НОМЕР_1 та замість нього приймати рішення щодо звільнення позивача з військової служби. Завданням адміністративного суду є перевірка законності прийнятого відповідачем рішення, а в цій ситуації відповідач ще не прийняв жодного рішення за рапортом від 22.03.2023. За таких обставин суд визнає належним способом захисту інтересів позивача зобов'язання відповідача розглянути по суті рапорт позивача від 22.03.2023.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_2 у не розгляді рапорту позивача від 22.03.2023 та зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.03.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини № НОМЕР_2 , яка полягає у не розгляді поданого 24.03.2023 року військовослужбовцем ОСОБА_1 рапорту від 22.03.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати військову частину № НОМЕР_2 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 22.03.2023 про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 18.08.2023.
Суддя Р.М. Брильовський