Постанова
Іменем України
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 203/216/22
провадження № 61-5752св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Єдаменка С. В. від 16 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В. від 16 березня 2023 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, щоз 03 березня 2007 року працює у АТ «Українська залізниця», зокрема з 03 грудня 2018 року на посаді оглядача-ремонтника вагонів 6 розряду дільниці парків
«Є», «Г» пункту технічного обслуговування вагонів Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці.
3. Посилався на те, що 29 листопада 2021 рокуйому було надано лист-ознайомлення про необхідність надання не пізніше 08 грудня 2021 року документів на підтвердження щеплення від COVID-19, попереджено про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року.
4. Вказував, що у зв'язку з незгодою, у вказаному листі-ознайомленні навпроти свого прізвища він свій підпис не поставив.
5. Наказом від 09 грудня 2021 року №510/ОС його було відсторонено від роботи.
6. Позивач вважає, що зазначений наказ є протиправним, а вказані дії роботодавця незаконними, містять ознаки дискримінації його прав та порушенням положень статей 22, 24, 28, 32, 43 Конституції України. Вважав незаконним наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» з огляду на те, що його положення суперечать статті 286 Цивільного кодексу України, статті 39-1 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров'я України», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
7. Зазначав, що його відсторонення відбулось з порушенням порядку, визначеного статтею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».
8. З огляду на наведене та з урахуванням уточнення позовних вимог
ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ
від 09 грудня 2021 року №510/ОС про відсторонення його від роботи, зобов'язати АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час відсторонення від роботи, починаючи з 09 грудня 2021 року та по день фактичного поновлення на робочому місці.
Стислий виклад позиції відповідача
9. АТ «Укрзалізниця» заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на законність дій щодо відсторонення позивача від роботи. Зосереджувало увагу на тому, що АТ «Укрзалізниця» включена до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 04 березня 2015 року № 83, а тому його працівники підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня
2021 року № 2153.
10. Звертало увагу, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність надання до 08 грудня 2021 року документів про отримання повного курсу вакцинації чи однієї дози вакцини від COVID-19 або в разі наявності медичних протипоказань до вакцинації - довідки за формою № 028-1/о. Однак не надав зазначених документів, у зв'язку із чим відповідно до приписів чинного законодавства наказом від 09 грудня 2021 року був відсторонений від роботи.
11. Посилалося також на те, що у роботодавця відсутній обов'язок щодо збереження заробітної плати працівника на період його відсторонення від роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня
2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
13. Визнано протиправним та скасовано наказ заступника начальника структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 510/ОС про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
14. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення від роботи у період з 09 грудня 2021 року до 11 квітня 2022 року у сумі 60 744,60 грн.
15. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивача на працю було порушено, оскільки роботодавцем не дотримано порядку відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Оспорюваний наказ було прийнято відповідачем на підставі відмови ОСОБА_1 від вакцинації в період до набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров'я України № 2393 «Про внесення змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», тобто до встановлення обов'язкової вакцинації для нього.
17. Також суд першої інстанції зазначив, що позивач не був належним чином повідомлений про необхідність надання документів на підтвердження вакцинації від COVID-19, з огляду на відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи
18. Відшкодовуючи позивачу суму витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості, реальності та розумності їх розміру.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
19. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня
2022 року залишено без змін.
20. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо здійснення відсторонення позивача з порушенням вимог трудового законодавства та за відсутності правових підстав для цього. Зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів відмови позивача від обов'язкового профілактичного щеплення, не з'ясовано питання щодо протипоказань, а також наявності подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про необхідність відсторонення (усунення) позивача від роботи, як носія збудників інфекційних захворювань, чи хворого на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21. 14 квітня 2023 рокуАТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що АТ «Українська залізниця» включена до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, у зв'язку із чим його працівники підлягали обов'язковому щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв, та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», відповідність якого положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перевірено Міністерством юстиції України.
24. На думку заявника, позивач не надав відомостей про здійснення профілактичного щеплення проти COVID-19, як і медичного висновку про наявність протипоказань для проведення вакцинації, що на думку заявника, свідчить про його ухилення від зазначеного щеплення. При цьому позивач може мати від п'яти контактів безпосередньо на робочому місці, а також необмежену кількість при проходженні обов'язкового періодичного медичного огляду, доїзду на роботу та з неї. Організувати ОСОБА_1 надомну/дистанційну роботу немає можливості, оскільки його трудова функція пов'язана із роботою з стаціонарними механізмами.
25. Відсторонення позивача було проведено з метою обмеження соціальних контактів невакцинованого працівника, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз від поширення COVID-19, на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством.
26. Зосереджує також увагу на наявності низки судових справи щодо оскарження наказів АТ «Українська залізниця» про відсторонення невакцинованих працівників та відсутності єдиного підходу щодо визначення необхідності такого відсторонення (кількості соціальних контактів у працівника).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
28. Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 203/216/22, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
29. 14 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
30. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. З 03 грудня 2018 року ОСОБА_1 працює на посаді оглядача-ремонтника вагонів 6 розряду дільниці парків «Є», «Г» пункту технічного обслуговування вагонів Нижньодніпровськ-Вузол регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол» АТ «Українська залізниця».
32. 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись з необхідністю надання безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня
2021 року копії документів про підтвердження вакцинації від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або копію довідки щодо наявності протипоказань проти вакцинації чи письмове пояснення про відмову від проведення вакцинації та попереджено про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати у разі не надання зазначених документів.
33. З викладеними вимогами ОСОБА_1 був категорично не згоден, тому в листі-ознайомленні навпроти свого прізвища не поставив свій підпис, в результаті чого працівниками відповідача було складено акт про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з листом-повідомленням.
34. Згідно з наказом № 510/ОС «Про відсторонення від роботи» від 09 грудня 2021 року оглядача-ремонтника вагонів 6 розряду дільниці парків «Є», «Г» пункту технічного обслуговування вагонів Нижньодніпровськ-Вузол
ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР тесту.
35. Наказом АТ «Українська залізниця» від 12 квітня 2022 року №157/ОС «По особовому складу» ОСОБА_1 , оглядача-ремонтника вагонів 6 розряду дільниці парків «Є», «Г» пункту технічного обслуговування вагонів Нижньодніпровськ-Вузол, допущено до роботи з 12 квітня 2022 року.
Позиція Верховного Суду
36. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
37. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
38. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
39. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
40. Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
41. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
42. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі
№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
43. Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
44. Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
45. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року
№ 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
46. Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
47. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
48. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
49. Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
50. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
51. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
52. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
53. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
54. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
55. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
56. Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
57. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
58. Накази Міністерства охорони здоров'я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
59. Наказом Міністерства охорони здоров'я Українивід 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
60. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 затверджено Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».
61. Наказом Міністерства охорони здоров'я Українивід 01 листопада
2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких до Переліку увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
62. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (про встановлення карантину) було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», а також, що відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
63. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.
64. Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.
65. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
66. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовлялися або ухилялися від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення були чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяли працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяли визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 130/3548/21).
67. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
68. Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу
SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Проте у кожній подібній справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов'язано із досягненням зазначеної легітимної мети.
69. За змістом Переліку № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595.
70. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом
SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
71. У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
72. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 130/3548/21).
73. Ураховуючи характер виконуваних оглядачем-ремонтником вагонів 6 розряду пункту технічного обслуговування вагонів структурного підрозділу АТ «Українська залізниця» обов'язків, що передбачає особистий контакт з іншими працівниками, неможливість забезпечення його дистанційної/надомної роботи, а також з огляду на попередження позивача про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку щодо наявності протипоказань проти щеплення, та факт ухилення ОСОБА_1 від здійснення таких дій, відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив його від роботи з 09 грудня 2021 року на час усунення причин, що спричинили відсторонення.
74. Ухвалюючи оскаржені судові рішення про визнання наказу заступника начальника структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року
№ 510/ОС про відсторонення від роботи ОСОБА_1 протиправним, суди попередніх інстанцій вважали, що відповідачем було порушено порядок повідомлення позивача про необхідність надання документів на підтвердження вакцинації від COVID-19 та відсторонено позивача до набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров'я України № 2393 «Про внесення змін до Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», що встановлював обов'язковість такої вакцинації для нього.
75. Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що наказ Міністерства охорони здоров'я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», яким було доповнено Перелік № 2153 пунктами 4-6, зокрема щодо працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83, набрав чинності 09 грудня 2021 року, тобто у день винесення оскаржуваного наказу відповідача.
76. У той же час ознайомлення позивача 29 листопада 2021 року із змінами до законодавства та встановленням обов'язку у роботодавця з 09 грудня
2021 року контролювати дотримання протиепідемічних заходів та відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, до яких належав позивач, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 .
77. Навпаки, позивач, будучи завчасно повідомленим про необхідність
з 09 грудня 2021 року пройти профілактичне щеплення проти COVID-19 або надання висновку лікаря про наявність протипоказань до такого щеплення, мав достатньо часу для надання відповідних документів роботодавцю задля дотримання вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, у редакції, яка набрала чинності з 09 грудня 2021 року.
78. Факт повідомлення позивача про необхідність здійснення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та факт його ухилення від зазначених дій не спростовується останнім, з огляду на доводи позовної заяви щодо обізнаності позивача про необхідність здійснення такого щеплення (надання йому 29 листопада 2021 року на робочому місці
листа-ознайомлення, з яким він був незгоден, а тому відмовився підписувати), а також щодо протиправності примусової вакцинації працівників та незаконності наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня
2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв, та організацій працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», як такого, що порушує конституційні права людини та громадянина.
79. В контексті оцінки дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивача від роботи легітимній меті при втручанні в його право на повагу до приватного життя колегія суддів ураховує характер роботи позивача, наявність у нього щоденних контактів з іншими працівниками при проведенні технічного огляду та ремонту вагонів, складанні технічної документації, а також відсутність можливості організації його дистанційної чи надомної роботи.
80. З урахуванням наведеного вище, тимчасове відсторонення позивача від роботи можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення, недопущення поширення небезпечного короновірусу, воно мало об'єктивні підстави та було виправданим. При цьому відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, більш того наказом від 12 квітня 2022 року №157-ос він допущений до роботи. Отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.
81. У цьому контексті колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров'я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов'язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов'язана здійснити ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров'я людей.
82. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не урахували усі обставини справи, у зв'язку із чим дійшли помилкових висновків про порушення відповідачем порядку відсторонення позивача від роботи.
83. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
84. З урахуванням наведеного, та ураховуючи, що у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуваннюз ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
2. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня
2023 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович