Постанова
Іменем України
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 552/1858/22
провадження № 61-8333св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради, виконавчий комітет Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Салашний Михайло Олексійович, на рішення Київського районного суду м. Полтави у складі судді Яковенко Н. Л. від 09 серпня
2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О., від 18 квітня 2023 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради, виконавчий комітет Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 17 січня 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 листопада
2014 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. При цьому на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 07 липня 2011 року стягнуто з нього аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку.
4. Посилався на те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 перешкоджала йому у контакті з дитиною, що було предметом розгляду органу опіки та піклування. Окрім того, відповідач жорстоко ставилася до сина.
5. З січня 2022 року син проживав разом із ним, а відповідачка не заперечувала з приводу цього.
6. У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України та введення воєнного стану в Україні, за його наполяганням, спрямованим на забезпечення безпеки дитини, 02 березня 2022 року відповідачка забрала сина та 05 березня 2022 року виїхала разом з ним до Австрії.
7. 26 квітня 2022 року між відповідачкою та їхнім сином виник конфлікт, у зв'язку з чим 09 травня 2022 року він забрав сина. З указаного часу син проживає разом із ним у м. Києві та категорично відмовляється проживати з матір'ю.
8. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
10. Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
11. Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, які стягувалися на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року у справі № 2-1610/11.
12. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 984,80 грн, за надання правничої допомоги в розмірі 13 000,00 грн, всього 14 984,80 грн.
13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що задоволення позову та визначення місця проживання ОСОБА_5 з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини та забезпечуватиме стабільні і гармонійні умови її життя. Судом враховано ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, висновок органу опіки і піклування та переконливе і усвідомлене бажання дитини проживати разом з батьком і відмову проживати з матір'ю.
14. З огляду на те, що на час розгляду справи спільна дитина сторін фактично проживає з позивачем, суд першої інстанції вважав, що наявні правові підстави для припинення стягнення з позивача аліментів на утримання його сина ОСОБА_4 .
15. Розмір витрат на професійну правничу допомогу визнаний судом документально підтвердженим.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
16. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року залишено без змін.
17. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
18. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку. Водночас зазначив, що на час розгляду справи не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж визначення місця проживання дитини з батьком.
19. З огляду на те, що змінилися обставини, які слугували підставою для стягнення з позивача аліментів, син проживає разом з позивачем та знаходиться на його повному утриманні, апеляційний суд також вважав законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про припинення стягнення аліментів.
20. Визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає погодженому між адвокатом та позивачем фіксованому розміру гонорару, а також заявленому попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат. Їх неспівмірність відповідачкою не доведена.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21. 02 червня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат
Салашний М. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, та у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року
у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів. Суд першої інстанції позбавив відповідачку права на подання доказів у визначений строк, а суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки поданим нею доказам на стадії апеляційного провадження.
24. Зазначає про прийняття судом першої інстанції доказів, поданих з порушенням строків їх подачі, без надання доказів їх надіслання іншим сторонам справи, а також не врахування їх неналежності.
25. Також посилається на порушення судом першої інстанції її права на участь у судовому розгляді та безпідставне відхилення її клопотання по відкладення розгляду справи, застосування формального підходу до вирішення справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарженнярішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 552/1858/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
27. 06 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
28. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
29. 26 червня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить відмовити у її задоволенні.
30. На обґрунтування доводів відзиву зазначає про те, що суди надали належну праву оцінку усім доказам, які підтверджують наявність підстав для визначення місця проживання дитини та забезпечення її найкращих інтересів. Додані відповідачкою на стадії апеляційного провадження докази не спростовують висновків судів по суті вирішення спору. Усі докази направлялись відповідачці за адресою реєстрації її місця проживання.
31. Зосереджує увагу на тому, що касаційна скарга не містить посилань на те, що відповідачка має бажання, щоб син проживав з нею, що її турбує доля дитини. З 09 травня 2022 року ОСОБА_2 не цікавилася питанням чи хоче син проживати разом і нею, не спілкувалася з ним. Вважає, що судом правильно ураховано думку сина щодо того з ким з батьків він хоче проживати, яка співпадає з висновком органу опіки та піклування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
32. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 17 січня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2014 року (справа № 552/5015/14-ц).
33. ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками якого є
ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
34. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року в справі № 2-1610/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання сина, ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
35. ОСОБА_4 в період до січня 2022 року фактично проживав з матір'ю - ОСОБА_2 .
36. Між сторонами по справі неодноразово виникали конфлікти щодо участі батька у вихованні дитини. Зокрема, питання про участь ОСОБА_1 у вихованні дитини було неодноразово предметом розгляду органів опіки та піклування. Останнім рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради як органу опіки та піклування від 12 листопада 2019 року № 285 було встановлено батькові ОСОБА_1 час для спілкування з малолітнім ОСОБА_4 у такий спосіб: перший та третій тиждень місяця з 08:00 год. суботи до 19:00 год. неділі за місцем проживання батька без присутності матері (за згодою дитини); половину осінніх, зимових, весняних та літніх канікул без присутності матері (за згодою дитини).
37. ОСОБА_1 , як батько дитини, неодноразово звертався до правоохоронних органів з питань проявів жорстокого поводження матері ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , 2010 року народження.
38. З січня 2022 року за наполяганням самої дитини ОСОБА_4 останній проживав з батьком, але у зв'язку зі збройною агресією держави-окупанта проти України та введення воєнного стану в Україні за домовленістю батьків син спільно з матір'ю ОСОБА_2 виїхав за кордон України до Австрії.
39. 09 травня 2022 року за наполяганням малолітнього ОСОБА_4 , дитина повернулася до України та з цього часу проживає з батьком ОСОБА_1 .
40. Згідно з висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області
від 03 червня 2022 року визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
41. Актом обстеження умов проживання №01-38/29, складеним службою у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, підтверджено обстеження умов проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (одноповерховий будинок, що складається із трьох кімнат). Встановлено, що умови проживання задовільні, приміщення підтримується в належному стані. У ОСОБА_4 є власна кімната, яка облаштована робочим куточком, власним ліжком, необхідними канцелярськими товарами, одягом та продуктами забезпечення. Стосунки у сім'ї дружні.
42. Згідно з актом обстеження умов проживання від 31 серпня 2022 року служби у справах дітей виконкому Київського районної у м. Полтаві ради, проведеного за заявою ОСОБА_2 за адресою: кв. АДРЕСА_2 , встановлено, що житло охайне, впорядковане, забезпечене усією необхідною побутовою технікою та меблями. Для дитини ОСОБА_4 передбачено окрему кімнату. Наявні речі (одяг, книги, канцелярські товари). Зі слів матері встановлено, що дитина протягом 4 місяців фактично проживає з батьком у с. Зінці Полтавського району Полтавської області. Стосунки у сім'ї дружні, родинні.
43. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів
від 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 43 740,25 грн.
44. Згідно з довідкою філії «УГВ-СЕРВІС» АТ «Укргазвидобування»
від 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 з 09 грудня 2016 року працює фахівцем відділу кадрів апарату управління філії «УГВ -СЕРВІС». З 02 листопада 2020 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позиція Верховного Суду
45. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
46. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
47. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
48. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
49. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
50. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
51. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
52. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
53. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
54. У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
55. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
56. У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.
57. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
58. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
59. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
60. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
61. Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
62. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
63. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини(частина друга статті 160 СК України).
64. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
65. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
66. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
67. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
68. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
69. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтереси батьків.
70. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
71. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі
№ 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
72. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.
73. При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.
74. Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки мають враховуватися: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згода на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.
75. Таким чином, обставини, встановлені у результаті детальної та поглибленої оцінки конкретної сімейної ситуації та фактори фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру приводять правила щодо визначення місця проживання малолітньої дитини судом в дію.
76. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
77. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
78. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
79. Суб'єктивне право дитини бути почутою є важливою цінністю та одним із головних принципів Конвенції про права дитини.
80. Слід також брати до уваги, що мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов'язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України).
81. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосувати спільну фізичну опіку з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком (зокрема, у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 та
від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною у спорах про визначення місця проживання малолітньої дитини).
82. Суди встановили, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після припинення шлюбних відносин між батьками залишився проживати разом з матір'ю ОСОБА_7 , однак за спільним рішенням сторін з січня 2022 року проживав разом з батьком - позивачем у справі ОСОБА_1 . У зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, за домовленістю сторін, малолітній ОСОБА_6 виїхав за кордон разом з матір'ю, однак 09 травня 2022 року повернувся до України та з указаного часу проживає разом із батьком.
83. Колегія суддів ураховує, що з 09 травня 2022 року малолітній
ОСОБА_3 за власним бажанням та фактичним погодженням батьків (ураховуючи відсутність заперечень матері) проживає з батьком, який займається його вихованням. Дитина відвідує навчальний заклад, має відповідні соціальні контакти та висловлює переконливе бажання залишитись проживати разом із батьком. Судом першої інстанції було заслухано думку дитини щодо того з ким з батьків він хоче проживати. ОСОБА_6 в категоричній формі зазначив, що хоче проживати саме з батьком, посилаючись на наявність побутових конфліктів з матір'ю.
84. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, урахувавши фактичне місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , погоджене сторонами в добровільному порядку, усвідомлене і однозначне бажання дитини, якій на момент заслуховування судом думки було майже 12 років, проживати разом з батьком, не спростований факт зміни місця проживання дитини у зв'язку з конфліктами між матір'ю та сином, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .
85. Також колегія суддів враховує, що мати дитини не заявила зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з нею сина, який фактично проживає з батьком. Встановлення спільної фізичної опіки сторонами не ініціювалося та судами не досліджувалося. Касаційна скарга не містить доводів щодо цього.
86. Колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання ОСОБА_5 з батьком не повинно негативно впливати на його взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.
87. Разом із цим, колегія суддів підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.
88. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.
89. Колегія суддів, враховуючи межі касаційного оскарження, визначені доводами касаційної скарги, не знаходить підстав для того, щоб вважати рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з порушення норм матеріального права. У цьому аспекті заслуговує на увагу той факт, що касаційна скарга ОСОБА_2 не містить посилань на те, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком суперечить його інтересам, не сприятиме забезпеченню його сталого духовного та фізичного розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
90. Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті доказів позивача та не забезпечення участі відповідачки у судовому розгляді.
91. У цьому аспекті, колегія суддів звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку дотримання судом першої інстанції норм процесуального права. Ураховано, що судом першої інстанції здійснювались усі можливі та необхідні дії для повідомлення відповідачки про час та місце судового розгляду, поштова кореспонденція відправлялась за усіма відомими місцями її проживання та реєстрації, крім того неодноразово здійснювалось оголошення про виклик на офіційному сайті суду. Відповідачка була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції, а також мала можливість подавати відповідні процесуальні документи через засоби поштового чи електронного зв'язку, про що свідчить наявність у матеріалах справи двох письмових заяв ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у суді першої інстанції.
92. В контексті забезпечення прав відповідачки на доступ до правосуддя, заслуговує на увагу той факт, що судом апеляційної інстанції було прийнято подані відповідачкою докази та враховано їх при винесенні оскарженого судового рішення. На час здійснення апеляційного провадження у справі, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , остання продовжувала перебувати за кордоном, у зв'язку з чим подавала клопотання як про відкладення судового розгляду, так і про участь у розгляді справи у режимі відеоконференції. Водночас, приймала особисту участь у судовому засіданні при ухваленні судового рішення та надавала відповідні пояснення по суті спору.
93. Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
94. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
95. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).
96. Ураховуючи наведене, а також з огляду на реалізацію відповідачкою свого права на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції, участь останньої в судовому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, прийняття апеляційним судом поданих нею доказів та врахування їх при ухваленні оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку про порушення судами попередніх інстанцій гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та підстав для скасування у зв'язку із зазначеними доводами оскаржених судових рішень. Доводи касаційної скарги щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем доказів у справі є необґрунтованими.
97. Судом апеляційної інстанції також надано оцінку стягнутому судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, враховано доводи відповідачки щодо незгоди з їх розміром.
98. Розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, а також судові рішення у частині вирішення позовної вимог про припинення стягнення аліментів, з огляду на доводи касаційної скарги, фактично не оспорюються заявницею у суді касаційної інстанції.
99. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, з урахуванням підстав касаційного оскарження, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
100. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
101. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Салашний Михайло Олексійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович