Справа № 161/5733/23
Провадження № 2/161/2111/23
10 серпня 2023 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Матвіюк Н.Р.
відповідача ОСОБА_2
представника Служби у справах дітей Луцької міської ради - Шульгана Ф.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
Позовні вимоги мотивує тим, що перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 03 квітня 2001 року, за час шлюбу у них народилось троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2023 року. Вказує, що з вересня 2022 року діти проживають з ним, а відповідач самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків, не спілкується з дітьми, не приймає участі у їх житті.
Позивач вказує, що він як батько може забезпечити дітям усі необхідні, безпечні та комфортні умови для життя, навчання і розвитку, забезпечений власним житлом, має систематичний дохід у вигляді заробітної плати, характеризується позитивно, добре відноситься до дітей. Вважає, що дітям буде краще проживати з ним.
Враховуючи викладене, просить визначити місце проживання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.
18 травня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона спростувала вказані в позовній заяві обставини щодо нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Вказувала, що з початку повномаштабного вторгнення російської федерації вона проживає в Німеччині, де до серпня 2022 року з нею також проживали діти. Зазначає, що готова в будь-який момент забрати дітей до себе, оскільки в Україні небезпечно, а встановлення судовим рішенням місця проживання дітей з батьком в разі загострення ситуації в державі у зв'язку з військовою агресію російської федерації позбавить її такої можливості. Просить відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивач заперечив обставини, викладені відповідачем у відзиві.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві та просили позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, вказувала, що вона не заперечує, щоб діти проживали з позивачем, однак проти визначення рішенням суду місця проживання дітей.
Представник органу опіки та піклування Луцької міської ради в судовому засіданні вказував, що оскільки неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже досягли 14-річного віку, вони вправі самостійно обирати місце свого проживання, а щодо малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , то вважає за доцільне визначити її місце проживання з батьком.
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 квітня 2001 року, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2023 року.
У шлюбі у сторін народилось троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
В ході розгляду справи судом встановлено, що з початком повномаштобного вторгнення російської федерації відповідач разом з дітьми переїхали на проживання до Німеччини, а в серпні 2022 року діти повернулись в Україну і з того часу проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 залишилась проживати в Німеччині.
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_6 за місцем проживання навчається в Луцькому ліцеї № 27 Луцької міської ради, батько ОСОБА_1 постійно приходить на батьківські збори, цікавиться шкільним життям дочки, контролює поведінку та успішність ОСОБА_7 . Дані обставини викладені в інформації про участь у вихованні та матеріальному утриманні ОСОБА_5 , наданої комунальним закладом «Луцький ліцей №27 Луцької міської ради від 22.02.2023.
ОСОБА_1 працевлаштований, отримує стабільний самостійний дохід, характеризується позитивно.
Також встановлено, що працівниками служби у справах дітей було проведено обстеження умов проживання за адресою:АДРЕСА_1 та встановлено, що в помешканні створені належні умови для проживання, відпочинку, навчання та розвитку дітей.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Службою у справах дітей Луцької міської ради 02 червня 2023 року складено висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №376-1 від 21 червня 2023 року, відповідно до якого Служба у справах дітей визнала за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_1 .
На переконання суду, даний висновок є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Суд наголошує, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
При розгляді справи судом було заслухано думку малолітньої ОСОБА_5 , якій вже виповнилось десять років. Остання висловила думку про те, що бажає проживати з батьком.
Вирішуючи дану справу, суд враховує, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, враховано ставлення обох батьків до виконання батьківських обов'язків, вік дитини, стан її здоров'я, турботу та піклування про неї, а також наявність у батьків роботи, заробітку, забезпеченості житлом та інші соціальні фактори, які свідчать про їхнє ставлення до утримання і виховання сім'ї та дитини, наміри і можливості виховувати малолітню дитину як повноцінного члена громадянського суспільства. При цьому суд виходить із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини.
Також суд враховує, що мати дитини не заявила вимог про визначення місця проживання малолітньої доньки з нею, зустрічний позов не пред'явила, з заявою до органу опіки та піклування не зверталася, та в ході розгляду справи фактично не заперечувала, щоб дитина проживала з батьком.
Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, суд приходить до висновку щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 з батьком. При цьому, суд виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання дитини, сталі соціальні зв'язки, психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, ураховуючи висновок органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.
При цьому, суд звертає увагу на те, що визначення місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Тобто, у разі, якщо донька буде проживати разом з батьком, батьківські права відповідача не будуть порушені та вона не буде позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права та виконувати обов'язки щодо дитини у повному обсязі.
Крім того, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21).
Щодо заявлених вимог про визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч.3 ст. 160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Таким чином, у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.
Встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді досягли чотирнадцятирічного віку.
Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства вони можуть вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення.
Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, суд вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід відмовити.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22).
Керуючись статтями 77-80, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 293, 294, 315, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту рішення 18 серпня 2023 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк