16 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/1377/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - Пренко А. В. (самопредставництво),
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС"
про ухвалення додаткового рішення
до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 904/1377/22
за позовом Дніпровської міської ради
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС",
2. Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
про припинення права постійного користування землею, скасування державного акта на право постійного користування землею,
Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2023 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2022 у справі № 904/1377/22.
У відзиві на зазначену касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" з урахуванням вимог Господарського процесуального кодексу України навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які становили 6 000,00 грн, зазначивши, що докази їх понесення будуть подані додатково. Також Товариство у прохальній частині відзиву фактично заявило клопотання про розподіл вказаних витрат у зв'язку з чим просило їх стягнути з Дніпровської міської ради на свою користь.
За результатами перегляду справи № 904/1377/22 у касаційному порядку ухвалою Верховного Суду від 02.08.2023 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2022 у цій справі.
07.08.2023 (тобто у передбачений чинним процесуальним законодавством строк) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" подало за допомогою електронної пошти заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №904/1377/22, в якій Відповідач-1 просить стягнути з Дніпровської міської ради на свою користь судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. До цієї заяви Товариством додано докази понесення зазначених витрат, а саме: акт прийому-передачі наданої правничої допомоги від 14.07.2023, звіт про надану правничу допомогу від 14.07.2023, рахунок № 3 від 14.07.2023 на суму 8 000,00 грн, платіжну інструкцію № 208 від 14.07.2023 на суму 8 000,00 грн.
10.08.2023 від Дніпровської міської ради надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому позивач просить зменшити розмір вказаних витрат, які заявлені в сумі 8 000,00 грн, з урахуванням принципів їх співмірності та розумності, критеріїв реальності адвокатських витрат.
У свою чергу, 15.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" подало заперечення на клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просить залишити вказане клопотання Дніпровської міської ради без задоволення та стягнути з позивача заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмір 8 000,00 грн.
Колегія суддів, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" про розподіл судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинним процесуальним законом також визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четверті статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті рішення про закриття провадження у справі мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.
Разом з тим, у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись наведеними частинами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21.
При цьому відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Наведені форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Верховний Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.
За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
У свою чергу, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених положень чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Таким чином, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Як зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" подало заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/1377/22, в якій Відповідач-1 просить стягнути з Дніпровської міської ради на свою користь судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції при розгляді справи № 904/1377/22 заявником відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, подано: акт прийому-передачі наданої правничої допомоги від 14.07.2023, звіт про надану правничу допомогу від 14.07.2023, рахунок № 3 від 14.07.2023 на суму 8 000,00 грн, платіжну інструкцію № 208 від 14.07.2023 на суму 8 000, 00 грн.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 02.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" (клієнт) та Фізичною особою-підприємцем Резніченко Людмилою Іванівною (адвокат) було укладено договір про надання правничої допомоги № 1, згідно з п.п. 1.1., 1.2. якого предметом цього договору є надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі; складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Предметом цього договору є також представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з п. 4.1. договору він набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2023.
При цьому зі змісту поданих відповідачем-1 копій звіту про надану правничу допомогу від 14.07.2023, акта прийому-передачі наданої правничої допомоги від 14.07.2023 (складених відповідно до договору про надання правничої допомоги № 1 від 02.01.2023) вбачається, що клієнту були надані наступні послуги на загальну суму 8 000,00 грн: підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу - 4 500,00 грн; участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції - 3 500,00 грн.
На підтвердження оплати відповідної правничої допомоги заявником подано рахунок № 3 від 14.07.2023 на суму 8 000,00 грн та платіжну інструкцію № 208 від 14.07.2023 на суму 8 000, 00 грн.
Таким чином, розмір витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" на правову допомогу в суді касаційної інстанції при перегляді цієї справи, є підтвердженим.
Водночас, Дніпровська міська рада не навела належним чином обґрунтованих доводів та не надала Суду доказів, які б свідчили про неспівмірність та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" розрахунку вказаних витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи. Доводи в цій частині по своїй суті є декларативними, без надання відповідних доказів щодо неспівмірності витрат із складністю справи та обсягом проведеної адвокатом роботи.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення поданої відповідачем-1 заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" судових витрат у справі № 904/1377/22 у розмірі 8 000,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Керуючись статтями 126, 129, 244, 301, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" про ухвалення додаткового рішення у цій справі щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції задовольнити.
2. Стягнути з Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕЛЬВЕЙС" 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко