"11" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1735/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А. за участю секретаря судового засідання Ващенко О. В., розглянувши матеріали справи №916/1735/23
позивач: Фізична особа - підприємець Кіктенко Світлана Павлівна ( АДРЕСА_1 ; ІН: НОМЕР_1 )
відповідач: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ВІЛЬЯМСА 59Д" (код - 40587458; 65122, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59Д)
про: визнання укладеним договору оренди нежитлового приміщення та стягнення завданих збитків
з підстав порушення прав власника
Представники сторін:
Від позивача: Клачок Б.О.
Від відповідача: Доніна Л.А., Варичева Р.В.
СУТЬ СПОРУ: 26.04.2023 року Фізична особа - підприємець Кіктенко Світлана Павлівна (далі - Позивачка) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ВІЛЬЯМСА 59Д" (далі - Відповідач) яким просить суд:
- стягнути з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСА 59Д» на користь Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни завдані збитки у вигляді неотриманого доходу у розмірі 357 500, 00 гривень;
- визнати укладеним між Фізичною особою-підприємцем Кіктенко Світланою Павлівною та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСА 59Д» Договір найму (оренди) нежитлового приміщення у будинку № 59 Д по вулиці Академіка Вільямса, місто Одеса, загальною площею 127,5 м2 в редакції запропонованій Позивачем.
03.05.2023 року після усунення Позивачем недоліків позовної заяви суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
19.05.2023 року Відповідач надав суду клопотання про закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
09.06.2023 року Позивач надав суду заперечення на клопотання про закриття провадження по справі.
У судовому засіданні 13.06.2023 року суд розглянув та відхилив клопотання, оскільки предметом спору по цій справі є стягнення збитків та визнання договору укладеним. Позивачем у справі є фізична особа-підприємець, а відповідачем - юридична особа. За таких обставин, у відповідності до вимог 20 ГПК України, - спір відноситься до юрисдикції господарських судів.
13.06.2023 року суд отримав заяву про залучення до участі у справі третіх осіб - співвласників багатоквартирного будинку. У судовому засіданні 01.08.2023 року суд відхилив заяву, оскільки безпосередньо Відповідач по справі - ОСББ "ВІЛЬЯМСА 59Д" на підставі Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", створюється для забезпечення і захисту інтересів всіх співвласників, а саме, для забезпечення захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна (ст. 4 Закону), відповідно залучати запропонованих третіх осіб не є доцільним, з огляду на завдання та засади господарського судочинства, визначені ст. 2 ГПК України.
19.06.2023 року Відповідач звернувся до суду із клопотанням про колегіальний розгляд справи. У підготовчому засіданні 12.07.2023 року суд відхилив клопотання, оскільки, на думку суду, ні підстави ні предмет спору не є складними для одноособового розгляду справи.
У підготовчому засіданні 21.06.2023 року суд поновив строк відповідачу на подання відзиву на позовну заяву та долучив відзив до матеріалів справи - відповідач позов не визнав, також відповідач надав суду клопотання про витребування доказів, а 07.07.2023 року Позивач надав суду заперечення на клопотання відповідач про витребування доказів від 21.06.2023 року. У підготовчому засіданні 12.07.2023 року суд відхилив клопотання відповідача про витребування доказів, оскільки жоден зі запропонованих до витребування доказів не стосується предмету спору.
29.06.2023 року суд отримав відповідь на відзив - Позивач не погодився із позицією Відповідача.
12.07.2023 року Відповідач надав суду заперечення на відповідь - наполягає на відмові у задоволені позову.
12.07.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
01.08.2023 року Відповідач надав суд клопотання про витребування доказів, суд відхилив клопотання, оскільки жоден зі запропонованих до витребування доказів не стосується предмету спору.
02.08.2023 року суд відмовив у задоволені відводу, який було заявлено Відповідачем.
Суд оголошував перерву 01.06.2023 року, 13.06.2023 року, 21.06.2023 року, 01.08.2023 року, 02.08.2023 року.
Під час розгляду справи представник позивача позов підтримав, представники відповідача проти позову заперечили.
Позивач по справі зазначає, що вона є власницею нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , підтвердженням чого є копія свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ № 076722, загальною площею 127,5 кв. м, яке знаходиться о буд. № 59-Д по вул. Академіка Вільямса у м. Одесі, виданого 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_1 .
Як зазначає ФОП Кіктенко Світлана Павлівна, на цей час у неї є неврегульовані господарські відносини щодо вказаного нежитлового приміщення з Відповідачем по справі, а саме: відповідач фактично користується нежитловим приміщенням, власником якого є ОСОБА_1 . При цьому, Позивач неодноразово зверталася до представників ОСББ «Вільямса 59Д» з пропозицією укласти договір оренди нежитлового приміщення на взаємовигідних умовах або звільнити незаконно займане відповідачем приміщення, чим надати змогу здати його в оренду іншому користувачеві. Однак представники відповідача пропозицію укласти договір оренди нежитлового приміщення проігнорували, належне відповідачу майно з приміщення не прибрали.
Так, мотивуючи позов, Позивач зазначає, що 06.04.2021 р. до відповідача було направлено кур'єрською службою доставки «Спецкур'єр» та «Укроштою» пропозицію укласти Договір найму (оренди) нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 127,5 м2 і два підписаних ФОП Кіктенко С.П. примірника зазначеного договору, проте у визначений законодавством 20-тиденний строк на прийняття чи відхилення пропозиції щодо укладення договору (оферти), а ні до теперішнього часу від представників відповідача Позивачка не отримала а ні заперечень або протоколу розбіжностей, ані підписаного примірника Договору оренди нежитлового приміщення. Так само жодного разу ОСББ «Вільямса 59Д» не сплатило позивачці орендну плату за користування нежитловим приміщенням.
Отже, зазначені вище обставини, а також відсутність іншої можливості укласти Договір оренди нежитлового приміщення між ФОП Кіктенко С.П. та ОСББ «Вільямса 59Д», незважаючи на те, шо відносини, які склалися між сторонами спору фактично є відносинами оренди, і стало підставою для звернення позивачки до суду з цією позовною заявою. Тому, посилаючись на ст. 41, 55 Конституції України, ст. 12, 15, 16, 203-205, 207, 208, 316, 317, 319, 321, 626-628, 638, 640, 641, 760, 761, 763 Цивільного кодексу України, ст. 20, 67, 179, 181, 184, 283, 284, 286 Господарського кодексу України, Позивачка просить суд:
- стягнути з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСА 59Д» на користь Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни завдані збитки у вигляді неотриманого доходу у розмірі 357 500, 00 гривень;
- визнати укладеним між Фізичною особою-підприємцем Кіктенко Світланою Павлівною та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ВІЛЬЯМСА 59Д» Договір найму (оренди) нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 127,5 м2 в редакції запропонованій Позивачем.
Відповідач не погодившись з позовом послався на наступне:
- ОСОБА_1 надала суду недостовірні відомості та сфальсифіковані документи;
- станом на момент прийняття в експлуатацію, багатоквартирний будинок не має у своєму складі нежитлових приміщень, як об'єктів нерухомості;
- виникають сумніви, чи дійсно ОСОБА_1 укладала 10.03.2004 з МЖБТ «Дом» інвестиційний договір на інвестування будівництва нежилого приміщення на технічному поверсі, загальною площею 127,5 м2 , га чи дійсно вона сплачувала грошові кошти за цю нерухомість;
- на думку відповідача, інвестиційний договір нібито у кладений 10.03.2004 року між Моло діжним житлово-будівельним товариством «ДОМ» і ОСОБА_1 є фа льшивим. Недостовірність та фальшивість інвестиційного договору від 10.03.2004 та акту при йому-передачі нежитлового приміщення від 20.12.2004, тягне наслідки визначені */. 11 ст.80 ГПК України у вигляді виключення останніх з числа доказів щодо правомірності набуття відповідачем права власності на неподільне майно багатоквартирного будинку;
- позивач хибно посилається на висновок Київського районною судк міста Одеси від 12.09.2014 у справі №520/10983/14-ц про те, що спірні частини багатоквартирного будинку (серед яких є, зокрема приміщення дахової котельні) нібито є нежитловими приміщеннями загальною площею 127,5 м2;
- позивач посилається на те, що Київським районним судом міста Одеси по іншим справам, зокрема: №№520/5447/17 та 520/6794/17, право власності ОСОБА_1 на допоміжне приміщення нібито судами досліджувались та давалась правова оцінка. Однак із даним твердженням, на думку відповідача, не можна погодитись, оскільки по усім цим справам ОСОБА_1 не надавала су дам першої, апеляційної та касаційної інстанцій оригіналів вищезазначених інвестиційних договорів.
Дослідивши матеріали справи, та проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд вирішив, що у задоволені позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Перш за все, суд вважає за доцільне звернути увагу сторін по справі, що згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За прямою нормою ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а згідно п. 1 ч. 5 ст. 238 ГПК України резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі;
2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;
4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року по справі N 922/404/19 зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Таким чином, в межах цієї справи, враховуючи заявлені позовні вимоги, предметом позову є вимога ФОП Кіктенко Світлани Павлівни визнати укладеним договір оренди нежитлового приміщення та стягнення збитків з відповідача, а предметом доказування - правові підстави для визнання договору укладеним та правові підстави для стягнення заявлених збитків, з огляду на чинне Законодавство України щодо стягнення збитків та визнання договору укладеним.
Відповідно, питання законності виникнення права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 127,5 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числи питання законності свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ № 076722 від 10 лютого 2005 року - у даній справі не розглядається. Отже, суд не приймає до уваги будь-які посилання відповідача на фальсифікації з боку позивача або вчинення нею та іншими особами, які не є сторонами даного спору, дій, спрямованих на незаконне отримання права власності на нежитлове приміщення. Так само судом відхиляються і заявлені відповідачем клопотання про витребування судом доказів які не стосуються предмету спору та не входять до предмету доказування в межах цієї справи.
Так, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення серії ЯЯЯ № 076722, загальною площею 127,5 кв. м, яке знаходиться в буд. АДРЕСА_2 , виданого 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради про право власності ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 26).
Суд враховує, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним інвестиційного договору від 10.03.2004 року, на підставі якого ОСОБА_1 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано вищевказане Свідоцтво на право власності.
Також, матеріали справи не містять доказів скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вищевказане нежитлове приміщення.
За таких обставин, вирішуючи спір по цій справі - суд виходить з того, що ОСОБА_1 дійсно є власницею не житлового приміщення, загальною площею 127,5кв.м., яке знаходиться в буд. АДРЕСА_2 .
Щодо тверджень відповідача про необхідність закриття провадження у справі, оскільки спір не належить до господарської юрисдикції, приймаючи до уваги, що власником нерухомого майна є фізична особа, суд звертає увагу, що позивачем по справі є фізична особа-підприємець Кіктенко Світлана Павлівна. При цьому, відповідно до ч.1 ст.320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. За таких обставин, суд не вбачає порушень юрисдикції при зверненні позивача з позовом по цій справі в якості фізичної особи-підприємця.
По суті позовної вимоги про визнання укладеним Договору найму (оренди) нежитлового приміщення у будинку № 59 Д по вулиці Академіка Вільямса, місто Одеса, загальною площею 127,5 кв.м., в редакції запропонованій Позивачем, суд зазначає наступне.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначено у статтях 642- 643 Цивільного кодексу України.
У частині першій статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст засади свободи договору викладено у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом із тим у Цивільному кодексі України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Сталою судовою практикою щодо письмової форми договору, який укладається між юридичними особами, доказів, які підтверджують прийняття юридичною особою пропозиції укласти договір, і виникнення зобов'язань за ним, - передбачається, що договори між юридичними особами повинні вчинятись у письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їхніми установчими документами.
При цьому, відповідно до ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Якщо зміст правочину, волю сторін зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі, електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. Намір юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, вважати себе зобов'язаною в разі її прийняття, може виражатися лише за умови підписання проєкту договору й направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документа власноруч чи при складенні електронного документа без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов'язання в разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом
Така правова позиція відображена зокрема у Постанові КГС ВС від 19.01.2022 року у справі № 922/1246/21.
Отже, враховуючи наведене, в даному випадку, суд звертає увагу на наступне.
Згідно ст. 643 ЦК України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Так, матеріали справи містять копію супровідного листа Позивача до Відповідача до якого було надано 2 екземпляри Договору найму (оренди), в якому прямо вказано строк для відповіді на пропозицію укласти такий Договір - протягом 20 календарних днів з дати отримання цього листа (Т. 1 а.с. 30). Натомість матеріали справи не містять доказів відповіді на таку пропозицію з боку Відповідача.
Під час розгляду справи сторони підтвердили, що відповіді на вищевказану пропозицію укладення договору оренди відповідачем не надавалось і, відповідно, позивачем - не отримувалось. Ця обставина, власне, підтверджена позивачем у самій позовній заяві. Як і те, що ОСББ „Вільямса, 59Д” жодного разу не здійснило оплати орендних платежів, відповідно до доданого до пропозиції, проєкту договору оренди не житлового приміщення.
Крім того, по акту приймання-передачі відповідач не приймав приміщення у позивача.
Тобто, відповідачем, як особою, що одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді на цю пропозицію - не було вчинено будь-яких дій, підтверджуючих бажання ОСББ „Вільямса, 59Д” прийняти таку пропозицію і укласти з позивачем відповідний договір оренди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України (Свобода договору) встановленою що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Крім того, ст. 187 ГК України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
В даному випадку, суд не вбачає законодавчо обумовлених підстав для обов'язкового укладання договору між сторонами справи, а приймаючи до уваги вищевказані умови свободи договору - суд не вбачає підстав для визнання укладеним, запропонованого позивачем договору оренди нежитлового приміщення, оскільки пропозицію на таке укладення відповідачем не було прийнято.
За таких обставин, у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання укладеним між ФОП Кіктенко Світланою Павлівною та ОСББ „Вільямса, 29Д” договору оренди не житлового приміщення, - слід відмовити.
Щодо вимоги про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу у розмірі 357500гривень, суд зазначає наступне.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини другої статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У пункті 4 частини першої статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.
Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:
1) протиправної поведінки особи (боржника);
2) збитків, заподіяних такою особою;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.
Отже, Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов'язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання.
Така позиція відображена зокрема у Постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №908/2261/17.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Cтягнення збитків вимагає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Крім того, в постанові КГС ВС від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20 зазначено наступне:
"Упущена вигода є категорією визначення та розрахунок якої потребує урахування, зокрема, звичайних умов обороту, справедливості, розумності, компенсаційності відшкодування, які є оціночними поняттями, очевидно, що доведення таких обставин передбачає існування ряду міркувань (умовиводів), ймовірностей, а отже має здійснюватися із застосуванням стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Таким стандартом є стандарт вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дозволяє стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся (мав місце), аніж не був. Зокрема, з розумною впевненістю стверджувати доведеність позивачем наявності заподіяних йому збитків, правильність розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди, розміру упущеної вигоди, яка підлягає стягненню з боржника на користь кредитора тощо.
За цих умов збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню у разі: 1) коли заявлений кредитором не отриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов'язань; 2) втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов'язання іншим контрагентом (боржником); 3) дохід не є абстрактним і може бути доведеним із розумним рівнем впевненості.".
Таким чином, умовами за яких на боржника покладається обов'язок відшкодувати збитки є встановлення факту порушення зобов'язання та наявності його вини, і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками. При чому, обставини щодо порушення зобов'язання боржником та наявності його вини і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками і їх розмір доводяться кредитором.
В даному випадку, Позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження зв'язку між порушенням Відповідачем свого зобов'язання перед Позивачем, що мало наслідком завдання збитків, стягнення яких є предметом спору.
Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення з ОСББ „Вільямса, 59Д” збитків у вигляді неотриманого доходу в розмірі 327 500грн. по цій справі, позивач посилається на те, що їй було завдані збитки у вигляді неодержаних нею доходів, які ФОП Кіктенко Світлана Павлівна могла б одержати у разі належного виконання відповідачем зобов'язання щодо підписання спірного договору оренди, або одержала б у випадку звільнення приміщення ОСББ.
Як вбачається з позовної заяви, вимоги про стягнення з відповідача 327 500грн. збитків містять альтернативні підстави нарахування таких збитків.
Перша підстава, це завдання позивачу збитків, враховуючи те, що такі збитки були завдані позивачу внаслідок неотримання ним доходів через невиконання відповідачем умов договору оренди, визнання укладеним якого, також, є предметом спору по цій справі.
При цьому, розрахунок збитків позивачем здійснено (вартість оренди, строки користування приміщенням), виходячи саме з умов договору оренди нерухомого майна, пропозиція щодо укладення якого направлялась відповідачу і не була прийнята останнім.
Тобто, позивач вважає, що відповідач не виконав зобов'язання щодо укладення з позивачем вищевказаного договору оренди.
Між тим, такого зобов'язання (укласти договір), неналежне виконання якого тягнуло б за собою нарахування збитків у вигляді неодержаних доходів, як зазначалось вище, у відповідача перед позивачем не виникло.
Крім того, позовна вимога про стягнення збитків, в даному випадку - є похідною від первісної позовної вимоги про визнання договору оренди нежитлового приміщення укладеним.
Приймаючи до уваги, що суд не вбачає підстав для задоволення первісної позовної вимоги - у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 327 500грн. збитків, з підстав неотримання позивачем доходу через неналежне виконання відповідачем договору оренди, який не був укладений, також слід відмовити.
Також слід звернути увагу на те, що позивачем нараховані неотримані доходи за період з моменту закінчення 20-ти денного строку на надання відповідачем відповіді на пропозицію щодо укладення договору оренди нерухомого майна і до моменту звернення до суду з позовом по цій справі.
Між тим, якщо б і прийняти до уваги, передбачені статтею 187 ГК України випадки, коли укладення договору є обов'язковим (а суд так не вважає, з огляду на свободу договору), - то днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше, - є день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору.
Тобто, нарахування збитків у вигляді неодержаних доходів за період до набрання рішенням, яким позов про визнання договору оренди укладеним був би задоволений - є безпідставним.
Що стосується позовної вимоги про стягнення збитків з іншої (другої) підстави, а саме: через не отримання доходів, які ФОП Кіктенко Світлана Павлівна могла б одержати у випадку звільнення відповідачем нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59-Д, суд звертає увагу на наступне.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, відповідач повинен був довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, зокрема, від надання належного нежитлового приміщення в оренду третій особі, якби відповідач звільнив це приміщення.
Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСББ „Вільямса, 59Д” займає вищевказане приміщення, з огляду на те, що відповідач проти цього заперечує.
Крім того, позивачем не доведено, що він звертався до відповідача з вимогами щодо звільнення останнім, ніби-то зайнятого приміщення, після чого позивач мав би можливість передати приміщення в оренду іншим особам.
Також, суд звертає увагу, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що він мав бажання укласти договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59-Д - з будь-якими іншими особами, маючи на меті отримання доходів від такого договору.
Відповідно, у задоволені позову в цій частині, також слід відмовити.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В ч. 1 ст. 77 ГПК України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
За таких обставин, суд вважає правову позицію позивача не доведеною.
З огляду на вищевказане, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України
та може бути оскаржено в порядку ст.ст.253-259 ГПК України .
Повний текст рішення складено 17.08.2023р.
Суддя О.А. Демешин
17 серпня 2023 р.