ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2023Справа № 911/1136/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича
до Фізичної особи-підприємця Чечуринського Валентина Олеговича
про стягнення 88187,00 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Березівський Сергій Володимирович звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Чечуринського Валентина Олеговича про стягнення 88187, 00 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно утримуються грошові кошти у сумі 88187, 00 грн, перераховані позивачем на рахунок відповідача згідно із платіжною інструкцією №39 від 08.12.2022.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду Київської області №911/1136/23 від 18.04.2023 дану позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 вказану позовну заяву залишено без руху.
26.06.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду від 14.06.2023.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.07.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №911/1136/23, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
12.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
18.07.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
03.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача, у яких позивач просить розглядати справу з викликом сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем безпідставно утримуються грошові кошти у сумі 88187, 00 грн, які перераховані позивачем на рахунок відповідача згідно із платіжною інструкцією №39 від 08.12.2022.
25.03.2023 позивач надіслав відповідачу претензію б/н від 25.03.2023, у якій вимагав повернути грошові кошти у сумі 88187,00 грн у тижневий термін з моменту отримання претензії.
Оскільки, на вимогу позивача відповідач безпідставно набуті грошові кошти не повернув, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Чечуринського Валентина Олеговича коштів у сумі 88187, 00 грн відповідно до ст.1212 ЦК України.
Позиція відповідача
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що між сторонами не виникло зобов'язань за договором купівлі-продажу №1 від 07.12.2022, зазначений договір є неукладеним; відповідач не надавав позивачу рахунків на оплату або видаткових накладних на виконання договору купівлі-продажу для визначення товару, його кількості, асортименту, ціни. Оскільки зобов'язань за договором купівлі-продажу не виникло, то грошові кошти у сумі 88187, 00 грн не могли бути перераховані на виконання договору №1 від 07.12.2022, а тому стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала, не підлягає задоволенню.
Згідно із матеріалів справи, 08.12.2022 ФОП Березівський Сергій Володимирович (позивач) перерахувало на користь ФОП Чечуринського Валентина Олеговича (відповідача) грошові кошти у сумі 88187,00 грн з призначенням платежу: оплата за равлики, згідно договору №1 від 07.12.2022.
Факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 88187,00 грн підтверджується платіжною інструкцією №39 від 08.12.2022.
25.03.2023 позивач надіслав відповідачу претензію б/н від 25.03.2023, у якій вимагав повернути грошові кошти у сумі 88187,00 грн у тижневий термін з моменту отримання претензії.
Оскільки, відповідач на вимогу позивача грошових коштів у сумі 88187,00 грн не повернув та безпідставно утримує кошти позивача у розмірі 88187,00 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач згідно із платіжною інструкцією №39 від 08.12.2022 перерахував на користь позивача грошові кошти у сумі 88187,00 грн з призначенням платежу: оплата за равлики, згідно договору №1 від 07.12.2022.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст.1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
Як встановлено судом вище платіжна інструкція №39 від 08.12.2022 містить призначення платежу: оплата за равлики, згідно договору №1 від 07.12.2022.
За доводами позивача та відповідача, договір №1 від 07.12.2022 між сторонами не укладений.
Позивачем у матеріали справи наданий проєкт договору, який не містить підписів сторін.
Відповідачем, у свою чергу, жодних рахунків на оплату по договору №1 від 07.12.2022 не виставлялося.
Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оцінивши представлені сторонами докази, обставини, на які сторони посилаються обґрунтування своїх вимог та заперечень, виходячи з приписів ст.181 ГК України, ст.205, 207, 638, 639, 641, 642, 644 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами не укладався договір на постачання за равликів, у тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувались його істотні умови. Відтак, між сторонами не виникло відповідних господарських зобов'язань, а правові підстави для оплати позивачем грошових коштів у сумі 88187,00 грн були відсутні.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Керуючись наведеними принципами та оцінюючи надані сторонами у матеріали справи докази, суд дійшов висновку, що на момент перерахування позивачем відповідачу спірної суми коштів правова підстава їх перерахування була відсутня (між сторонами не існувало договірних відносин, у тому числі, на підставі договору укладеного у спрощений спосіб) та отримання відповідачем 88187,00 грн за платіжною інструкцією №39 від 08.12.2022 є безпідставним. Належних та допустимих доказів зворотного до матеріалів справи не надано.
Відтак, посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є обґрунтованим, оскільки вказаною нормою закону регулюється право на повернення майна виключно від особи, яка його утримує (майно) без достатніх правових підстав.
України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому доводи відповідача про відсутність підстав застосовування приписів ст.1212 ЦК України у зв'язку із відсутністю такої умови - підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала, суд відхиляє, оскільки, норми статті 1212 ЦК України застосовуються у випадку, коли особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а також у випадку коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Окрім того, надаючи оцінку запереченням відповідача, суд зазначає, що позивач у позові посилається на приписи ст.1212 ЦК України, а вказує на відсутність договірних відносин між сторонами, а тому посилання відповідача на те, що позивач просить стягнути спірну суму як невикористану, набуту відповідачем за наявності правової підстави, є помилковими.
Згідно із правовою позицією, наведеній у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18, конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Водночас, слід враховувати, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Ураховуючи наведене, оскільки встановлені вище обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов'язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 88187,00 грн, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 88187,00 грн, у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чечуринського Валентина Олеговича 88187,00 грн заборгованості.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чечуринського Валентина Олеговича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість у сумі 88187,00 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2684,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 18.08.2023.
Суддя С.О. Турчин